Реактивна «Герань-5» та «Шахеди»: як український РЕБ готує відповідь на еволюцію повітряного терору рф

19 лютого 2026 р. 06:15

19 лютого 2026 р. 06:15

Російський повітряний терор стрімко еволюціонує.

Поряд із вже звичними «Шахедами» з’являються повідомлення про реактивні БПЛА нового покоління, умовно відомі як «Герань-5», а також про спроби інтеграції супутникового зв’язку в ударні безпілотні платформи.

Це означає не просто зростання швидкості чи дальності — змінюється сама логіка протидії: класичні підходи до РЕБ, зокрема GPS-глушіння та придушення каналів управління, більше не гарантують результату.

У відповідь українська радіоелектронна боротьба змушена переходити від реактивних рішень до системного, багаторівневого підходу — з інтеграцією РЕБ, ППО, кінетичного ураження та цифрової ідентифікації загроз. Йдеться вже не про «заглушити сигнал», а про розуміння профілю цілі, її алгоритмів поведінки та вразливостей у складному електромагнітному середовищі.

Про те, як змінюється філософія українського РЕБ, які виклики становлять «німі» та високошвидкісні платформи, і чи готова індустрія до появи мережевих антидрон-систем нового покоління, ми поговорили з Тимофієм Юрковим — експертом з радіоелектронної боротьби, співзасновником української компанії-виробника засобів РЕБ та антидрон-систем.

— Пане Тимофію, поява реактивної «Герані-5» (Shahed-238) здається серйозним зламом динаміки повітряних атак. Як висока швидкість цілі впливає на ефективність класичних систем радіоелектронної боротьби? Чи встигає РЕБ «захопити» і утримати таку ціль у зоні впливу?

— Для радіоелектронної боротьби швидкість об’єкта, навіть якщо він реактивний, не має значення. Ми працюємо у фізичній площині, де сигнали поширюються зі швидкістю світла. Жоден літальний апарат у найближчому майбутньому не наблизиться до цих показників. Тому для РЕБ немає різниці, летить дрон зі швидкістю 100 км/год чи 500 км/год. Радіохвиля наздожене і «накриє» його миттєво.

Висока швидкість цілі — це проблема виключно для засобів перехоплення: мобільно-вогневих груп, зенітних установок або дронів-перехоплювачів. Їм потрібно фізично випередити об’єкт або встигнути навестися. РЕБ же працює за іншим принципом: ми насичуємо простір активною завадою зі швидкістю світла, створюючи зону, де корисний сигнал стає неможливим для дешифрування апаратурою дрона.

— Як «багаторівневі платформи» (коли один дрон виступає ретранслятором або корегувальником для інших) ускладнюють роботу РЕБ-моніторингу?

— Тут дуже важливо не плутати різні сценарії, бо під одним словом «ретрансляція» часто ховаються принципово різні технології.

Якщо ми говоримо про класичний ретранслятор, який просто збільшує радіус дії дрона, то для РЕБ це не створює принципової проблеми. Ми придушуємо сам дрон, а не наземну станцію оператора. Так, може знадобитися трохи більша потужність або краща спрямованість антени, бо дрон має прямий радіогоризонт, але логіка роботи не змінюється.

Зовсім інша історія — меш-зв’язок. Це не ланцюжок «земля — повітря — повітря», а мережа-павутина, де дрони спілкуються між собою напряму, обмінюються даними, маршрутами, відео і рішеннями. Такий зв’язок складніший для виявлення і придушення, але він не є невразливим. Ключові умови — своєчасне виявлення, достатня кількість засобів РЕБ і потрібна потужність у конкретному секторі.

— Більшість засобів РЕБ працюють на глушіння або підміну GPS. Але нові версії дронів мають інерціальні системи навігації та машинний зір. Чи є сенс «давити» GPS у такому разі?

— Не просто є сенс, це критично важливо. Станом на зараз не існує системи, яка дозволила б «Шахеду», що летить на висоті близько кілометра, вести дальню навігацію за візуальними орієнтирами. Машинний зір не здатний стабільно позиціонувати себе в просторі на таких дистанціях.

Інерціальні системи навігації існують десятки років, і вони справді дозволяють дрону продовжити політ після втрати сигналу. Але вони мають фундаментальну проблему — наростаючу похибку. Вітер, турбулентність, погодні умови, мінімальні відхилення курсу призводять до того, що вже через 10–15 кілометрів без GNSS дрон втрачає точність. Унаслідок цього він може вразити щось, але це буде кілометр або більше від запланованої цілі.

Це залишається проблемою, бо в такому сценарії БПЛА все одно становить загрозу нашим містам, і ворог саме цього і прагне.

— У такому разі єдиним рішенням залишається фізичне знищення дрона?

— Якщо ми починали б глушити дрон не біля міста, а ще на вході в повітряний простір України, накопичена похибка за десятки кілометрів просто не давала б йому фізично дістатися великого населеного пункту. Для дрона його «ціль» ніби постійно зміщувалась би: умовна ТЕЦ у Києві для нього опинялась би десь «за Борисполем». Отже, він би летів у поле або нежитлову зону.

Саме тому нам необхідні ешелоновані системи протидії БПЛА, коли навігація, будь-який GNSS, mesh-зв’язок і стільникові канали втрачаються одразу після перетину кордону. У такій моделі уразити велике місто стає надзвичайно складно. Проблема лише в ціні: це десятки, а то й сотні систем на кожні кілька кілометрів, і наразі ми фізично не можемо собі цього дозволити.

Але навіть у нинішніх умовах глушіння залишається критично важливим, особливо коли йдеться про mesh-зв’язок. Це не просто канал передачі сигналу, це механізм колективного «навчання» дронів. Якщо один БПЛА пройшов певною траєкторією або був збитий над конкретною точкою, він передає цю інформацію іншим. Наступні дрони починають обходити зону ППО або, навпаки, летять тією ж «діркою».

Коли mesh-зв’язок зруйнований, цього не відбувається. Дрон, який був збитий або втратив орієнтацію, не може попередити інших. Це різко спрощує роботу ППО й знижує ефективність масованих нальотів.

Є ще один критично небезпечний аспект. За наявності mesh-зв’язку оператор може бачити відео з дрона й у ручному режимі змінювати ціль. Саме так виникають ситуації, коли БПЛА вражає автомобілі ДТЕК, рятувальників або інші цивільні групи. Оператор бачить рух і спрямовує удар. Тому глушіння mesh-зв’язку — це не лише питання військової ефективності, а й прямого захисту цивільного населення.

— Як працювати з «німими» платформами, які лише приймають сигнали GPS і нічого не випромінюють? Яка роль РЕР у такій ситуації?

— Будь-яка антенна GNSS (GPS, BeiDou, Galileo) працює лише на прийом. Дрон у режимі радіотиші дійсно нічого не випромінює, поки не ввімкне меш-зв’язок або передачу відео. Проте «німий» не означає «невидимий».

Ми використовуємо радіолокатори (радари), активні та пасивні. Як тільки радар засік ціль, алгоритм дій не змінюється: ми повинні «затушити» дрону навігацію. Навіть якщо він «німий», він залежить від супутників. Як тільки ми створюємо купол перешкод, він стає «сліпим».

Сьогодні дані з РЕР (радіоелектронної розвідки) та радарів автоматично передаються на зенітні установки та системи ППО в режимі реального часу. Так працюють і Patriot, і наші дрони-перехоплювачі. РЕБ тут виступає і як засіб дезорієнтації, і як елемент системи виявлення. Якщо ми бачимо, що після придушення дрон все одно тримає курс на місто, приймається рішення про фізичне збиття. Якщо ж він відхилився в бік лісів, ми можемо просто супроводжувати його, економлячи дорогі ракети.

— Чи розглядається РЕБ як засіб для фізичного пошкодження електроніки дрона (EMP-гармати), а не просто перешкода зв’язку?

— Електромагнітний імпульс (EMP) — це технологія мільярдів. Цей напрям активно вивчається, але є величезні ризики. Такий імпульс за потужністю порівнянний з роботою цілої електростанції, випущеної в одну секунду. Він спалить не лише дрон, а й усі Starlink, телефони, радари та цивільну електроніку в радіусі дії. У місті це застосовувати неможливо.

Крім того, йдеться про надзвичайно високий рівень ризику: будь-яка людина, що опиниться поблизу, фактично не матиме шансів на виживання. Водночас ця технологія є вкрай дорогою — мова знову йде про мільйони доларів. Попри активні спроби різних команд працювати із цим напрямом, на сьогодні говорити про прогнозоване застосування поки що зарано.

— Як працює ідентифікація за цифровим профілем? Чи може система за мілісекунди зрозуміти, що за ціль летить, і застосувати до неї персоналізований алгоритм придушення?

— Так, це вже реальність. Сьогодні ми використовуємо засоби РЕР, які працюють не просто з частотами, а із сигнатурами або цифровими профілями цілей. Система фіксує параметри сигналу, наприклад, ППРЧ, і миттєво розуміє: це — «Орлан», а це — «Герань».

Як тільки профіль ідентифіковано, приймається рішення про «персоналізоване» придушення. Ми б’ємо по конкретному діапазону з аналогічною або специфічною сигнатурою, яка найкраще «виключає» зв’язок саме цієї моделі. Це значно економніший і ефективніший підхід.

— Чи існують уже алгоритми, здатні «обманути» ШІ-автопілот дрона, підміняючи картинку або вносячи хибні дані в його систему розпізнавання образів?

— Звичайно, такі методи існують. Якщо дрон орієнтується за відеоканалом або координатами GNSS, ми можемо застосувати спуфінг — підміну реальних даних хибними. Це дезорієнтує систему штучного інтелекту дрона, і він втрачає ціль.

Проте я хочу трохи розвінчати міф про «всемогутній ШІ» на дронах. Зараз розмови про повністю автономні зграї, які самі знаходять і знищують цілі, — це більше казки та маркетинг. Машинний зір наразі дуже недосконалий. Він легко втрачає об’єкт, якщо той рухається нелінійно. Наприклад, якщо автомобіль їде хаотично, виляє, різко гальмує або прискорюється, сучасний «ШІ-мозок» дрона в більшості випадків не впорається. Він буде пролітати повз, намагатися розвернутися, знову шукати ціль і, зрештою, схибить.

— Тобто повна автономність дронів, де участь оператора взагалі не потрібна, нам поки що не загрожує?

— Так, я вважаю, що це поки що далеке майбутнє — точно не перспектива найближчих місяців. Я постійно спостерігаю за розвитком цих технологій, але наразі нікому не вдалося реалізувати модель повністю автономного ураження без участі оператора.

— А якщо така загроза все ж з’явиться, як, на вашу думку, зміниться роль РЕБ?

У такому разі РЕБ насамперед працюватиме на позбавлення координат, тобто на повне придушення супутникової навігації. Другий ключовий напрям — протидія mesh-мережам та іншим типам зв’язку між дронами, які можуть діяти у взаємодії або з елементами штучного інтелекту.

Але на сьогодні я цієї загрози не бачу. Тому й говорити про конкретні сценарії реагування зарано. Ми будемо діяти тоді, коли така проблема реально з’явиться.

— І наостанок. Що ви вважаєте ключовим вузьким місцем українського РЕБ сьогодні? Це брак компонентів, складність програмування, відсутність координації чи щось інше?

— На мій погляд, ми маємо два ключові виклики. Перший — це відсутність єдиної координації. Другий — недостатня кількість самих засобів. Якщо говорити про ідеальну модель захисту міст, населених пунктів і критичної інфраструктури, то РЕБ має бути розміщений буквально всюди: на будинках, висотках, ключових об’єктах, базових станціях зв’язку.

Якщо ж усі ці елементи ще й об’єднані в єдину систему управління, ефективність зросте в рази, як порівняти з тим, що ми маємо зараз. Але така модель потребує колосальних ресурсів. Засоби РЕБ і компоненти до них є дороговартісними, і саме тут ми впираємося у фінансування.

Це видно навіть на тактичному рівні. Автомобільні РЕБи в необхідній комплектації сьогодні є далеко не на кожному транспортному засобі на фронті. Загальний рівень забезпечення, як персональними, так і автомобільними, дальньої дії та зонального прикриття засобами РЕБ, нині становить приблизно 40–45%. Це недостатньо.

І важливо розуміти: проблема не у виробничих можливостях українських компаній. Йдеться не про відсутність технологій, виробників чи компонентів. Це насамперед питання коштів. З огляду на величезну лінію фронту, чисельність нашої армії та шалену швидкість, з якою ворог змінює частоти, нам потрібен колосальний ресурс.

Зрештою, це війна ресурсів, де майже кожен аспект можна прорахувати економічно. За гроші можна придбати компоненти, антени чи нові розробки, проте неможливо повернути людські життя. Тому раціональна політика — інвестувати в РЕБ як у превентивний механізм захисту військових та цивільного населення.

Війна