Як козаки і українська шляхта посадили на московський трон свого царя

29 березня 2026 р. 06:58

29 березня 2026 р. 06:58

В історії московії існує період, якого вони соромляться і розмито називають «смутним врємєнєм».

Нібито і правителі тоді були несправжні, і бої відбувалися не варті уваги… Що ж там на початку XVII століття відбувалося насправді? Давайте розбиратися.

Коли в 1582 році, після поразки в Лівонській війні, що тривала чверть століття, цар іван четвертий (якого тепер пропаганда називає «грозним») здався Речі Посполитій і відмовився від усіх завоювань, московська держава зазнала найбільшої військової та геополітичної поразки у XVI столітті, втративши вихід до Балтійського моря. Поразка призвела до тривалої економічної, а згодом і політичної кризи в московії.

Коли владу в московії на початку XVII століття остаточно захопили бояри, польський король Сигізмунд III Ваза і магнати Речі Посполитої (Вишневецькі, Сапіги, Мнішеки) підтримали дивом врятованого Димитрія, сина московського царя івана, визнали в ньому царевича, і протягом 1603−1604 років провели підготовку до зведення його на московський престол.

Магнатам вдалося зібрати для майбутнього царя 1600 воїнів з числа переважно галицької, волинської та київської шляхти.Також до них приєдналося 2000 добровольців із Запорозької Січі та невеликий загін донських козаків. Основну частину війська становили саме козаки на чолі з отаманами Білешком, Кучком, Швейковським.

17–19 жовтня 1604 року Димитрій з Києва надіслав перший лист тодішньому московському царю Борису Годунову з вимогою поступитися престолом. А передові частини війська вже вступили на Сіверщину, що тоді входила до складу московії.

Восени 1604 — взимку 1605 років були взяті Морівськ, Чернігів, Путивль, Новгород-Сіверський. Місцеві гарнізони поповнили лави війська царевича Димитрія. А після раптової смерті Бориса Годунова у травні 1605 року під містечком Кроми царевичу Дмитру присягнула ще й більша частина московських військ.

29 травня 1605 року з Путивля (тепер Сумської області) війська Димитрія Івановича виступили походом на москву. Цей похід був тріумфальним. Народ радо вітав царевича. Знать масово переходила на його бік. У самій Москві 11 червня спалахнуло народне повстання, і спадкоємця Бориса Годунова царевича Фьодора було скинуто з престолу, а 20 червня знавісніла юрба вбила і його, і його матір.

30 червня 1605 року тепер уже цар Димитрій на чолі свого українського війська, до якого під час походу приєдналося й московське, під дзвони у всіх церквах москви й вітальні вигуки народу, який вийшов його зустрічати, урочисто вступив до московського кремля.

18 липня Димитрія привселюдно визнала цариця Марія — його мати. 30 липня відбулося вінчання на царство.

12 травня наступного, 1606 року, до Москви урочисто в’їхав польсько-український кортеж, який доправив дружину царя Димитрія, шляхтянку із Самбора, Марину Мнішек. В наступні дні відбулось багато подій, що для московії мали придаток вперше.

18 травня в Успенському соборі Кремля Марина була вперше в історії цієї темної країни помазана на царство патріархом Ігнатієм і взяла шлюб із царем. На весіллі вперше в Москві було подано на стіл європейські страви, телятину, подано індивідуальні тарілки гостям і виделки, цариця і жінки, вдягнуті у європейські сукні, були присутніми на бенкеті, де танцювали з чужими чоловіками, тобто гостями. За декілька днів планували провести бал-маскарад, для чого почали виготовляти маски.

Ці події лише полегшили справу змовників, ставши свідченням «бісівського походження» царської пари. Вночі на 27 травня змовники під проводом Васілія Шуйського вбили царя Димитрія. Марині вдалось спочатку відкупитись коштовностями, а потім пробратись до польського табору під спідницею гофмейстерині Барбари Казановської.

Після чергового боярського перевороту в москві поповзли чутки, що в палаці вбили не царя Димитрія Івановича, а когось іншого. Адже незадоволених новим боярським ставлеником Васілієм Шуйським було дуже багато. Влітку 1606 року на півдні московського царства розпочинається повстання, яке очолив воєвода Димитрія Івановича Іван Болотник із Чернігівщини.

Його армія вийшла в похід на москву з Путивля (тепер Сумської області). Дорогою Болотник погромив московські війська у битвах під Кромами (тепер Орловської області) і Єльцем (тепер Липецької області). Головну силу армії становили сіврюки — жителі української Сіверщини. 3 жовтня 1606 року повстанці розгромили військо Васілія Шуйского під Калугою, а 7 жовтня взяли в облогу москву.

Проте вже 2 грудня царське військо перейшло в контрнаступ і, зрештою, оточило Болотника в Тулі та змусило здатися.

1607 року в місті Стародубі з’явився «дивом врятований» царевич Димитрій. Його визнали Стародуб, Новгород-Сіверський, Почеп, Чернігів, Путивль, Севськ, рязанщина, Тула, Калуга та Астрахань.

Тож він знову із Сіверщини виступив на москву. У дводенній битві під Болховом 10–11 травня 1608 року Димитрій Іванович розбив військо Шуйського (очолюване братами царя, Дмитром та Іваном). москалі, що втікали з поля бою, жахали, що «у царя Димитрія незліченне військо», після чого йому здалися міста Козельськ, Калуга, Можайськ і Звенигород.

На початку липня Димитрій Іванович заволодів околицями москви, позбавив Шуйського влади і ув’язнив його в кремлі. А сам зробив резиденцію в селі Тушино, поруч із москвою, і аж до 1610 року звідти правив московією. Разом з ним було багато української шляхти та щонайменше 13 тисяч запорожців.

Цікаво, що 20 вересня 1608 року Марина Мнішек прилюдно упізнала свого чоловіка, що дивом врятувався від страти. На початку 1610 року вона народила йому сина — Івана Дмитровича — спадкоємця царської корони.

1609 року у війну проти москви втрутилася Річ Посполита. Цар Димитрій загинув, а бояри видали Речі Посполитій Васілія Шуйского. В липні 1610 царем московії став польський королевич Владислав Ваза, який зберігав цей титул до 1634 року, попри те, що московити в 1613 році обрали собі правителем Михайла Романова.

У 1614 році цариця Марина, спільно із запорозькими і донськими козаками, намагалася захопити москву, щоб повернути престол своєму синові. Виступ був невдалим і 4-річний Іван Дмитрович був повішений за наказом царя Михайла. За легендою, перед смертю згорьована цариця Марина прокляла рід Романових, жоден правитель з яких не мав померти своєю смертю, поки їхній рід не припиниться.

А королевич Владислав ще не раз нагадував московитам їхнє місце, як-от у 1618 році, коли запорожці під проводом Петра Сагайдачного заледве не спалили москву…

Війна