Військова історія в почесних найменуваннях: 59-та окрема штурмова бригада безпілотних систем імені Якова Гандзюка

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Військова історія в почесних найменуваннях: 59-та окрема штурмова бригада безпілотних систем імені Якова Гандзюка

17 квітня 2026 р. 06:33

17 квітня 2026 р. 06:33

Почесні найменування пов’язують сучасні військові частини з видатними діячами, місцевостями чи визначними подіями української історії.

Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія.

6 травня 2020 року Президент України присвоїв тоді ще 59-й окремій мотопіхотній бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України почесне найменування «імені Якова Гандзюка». 3 січня 2025 року бригада реорганізована в штурмову та переведена до складу Сил безпілотних систем.

Яків Гандзюк (1873–1918) — один з перших генералів Армії Української Народної Республіки, який захищав молоду українську державу від російських більшовицьких військ під час Першої радянсько-української війни наприкінці 1917-го — на початку 1918 року.

Походив майбутній генерал з родини відставного артилериста царської армії, тож з дитинства прагнув стати військовим.

Військову кар’єру розпочав 1891 року добровольцем у 47‑му піхотному полку, згодом закінчив Одеське піхотне юнкерське училище. Протягом наступних десятиліть пройшов шлях від єфрейтора до полковника, воював у російсько-японській та Першій світовій війнах, був нагороджений золотою георгіївською зброєю «За хоробрість».

Після початку Української революції, в 1917 році, Яків Гандзюк долучився до руху українізації війська. Він очолив 104-ту піхотну дивізію, яка стала Першою Українською. Після відставки генерала Павла Скоропадського наприкінці 1917 року Яків Гандзюк прийняв командування Першим Українським корпусом.

У листопаді-грудні 1917 року підрозділи 1-го Українського корпусу під командуванням Гандзюка контролювали окремі райони Вінниччини, забезпечуючи законність української влади у цьому регіоні після прийняття ІІІ Універсалу.

У січні 1918 року особовий склад корпусу Гандзюка виконував стратегічно важливе завдання: до захоплення Києва муравйовцями надійно перекривав підступи до української столиці із заходу. Генерал мав безстрашну вдачу і казав: «На війні буває така мить, коли просто необхідно ставити „ва-банк“ своє життя, інакше переможцем буде противник».

На жаль, 9 лютого 1918 року Яків Гандзюк потрапив у полон поблизу Києва. Більшовики вимагали, щоб він перейшов на їхній бік, однак генерал категорично відмовився. Останнім свідченням твердої життєвої позиції військового стала рішуча відповідь: «Ми Українці. Для нас зрозумілі ті причини, що примусили нас воювати з вами».

Сучасні воїни 59-ї бригади мають потужний приклад бойової звитяги, наполегливості та відданості державі в особі одного із засновників українського війська доби Визвольних змагань Якова Гандзюка та гідно наслідують традиції боротьби за Незалежність України, вперто наближаючи омріяну поколіннями Перемогу над агресором.