Пам’яті розвідника Віталія Чорногора (позивний «Сапсан»)

28 липня 2026 р. 09:28

28 липня 2026 р. 09:28

Віталій народився 16 грудня 1962 року у Переяславі на Київщині. У 1980 році закінчив місцеву школу, потім навчався на факультеті електрифікації сільського господарства Української сільськогосподарської академії (нині - Національний університет біоресурсів і природокористування). Тоді ж познайомився із майбутньою дружиною, з якою після навчання повернувся до рідного міста.

Працював електромонтером у місцевому РЕМ, а у 1987-1989 роках проходив строкову службу у танкових військах на території Угорщини. Після служби працював на заводі "Точмаш" - енергетиком, майстром, був головою профкому. Далі обіймав керівні посади у низці комерційних компаній, а також займався захистом екології Переяслава та тримав господарство домашньої птиці.

За спогадами дружини Олени, птахів Віталій любив, особливо диких хижих - соколів, сапсанів, яструбів, орланів, кіпчиків. Найбільше чоловікові, за її словами, подобався саме сапсан - один із рідкісних і найшвидших у світі крилатих хижаків. Навіть адреса електронної пошти Віталія містила назву цього птаха.

Дружина згадує, що чоловік був дуже працьовитим та мав золоті руки: доглядав і за двором, і за садом, сам змайстрував газонокосарку та зварювальний апарат.

У 2014 році подружжя планувало разом долучитися до оборони України на сході, купувало усе необхідне для цього. Але зрештою Олена та Віталій стали волонтерами. Жінка згадує, що Віталій був дуже компетентним у підборі спорядження для військових та в організації його доставки.

Чоловік пішов добровольцем до військкомату у перший же день повномасштабного вторгнення РФ. Його взяли начальником розвідки. Воював на Київщині - зокрема, під Макаровим.

"Він пішов усвідомлено, без жодних вагань. Подивився мені в очі – і я зрозуміла, що він дуже хоче, щоб я його відпустила. Я відповіла: "Добре, але тільки якщо підемо воювати разом". Ми разом поїхали, але, на жаль, я не змогла прорватися до війська, та не зупинилася і вирушила волонтеркою до його частини", - розповідає Олена.

Жінка доставляла для підрозділа Віталія необхідні речі - сокири, пили, ковдри, біноклі, їжу, а згодом і медикаменти, одяг, термобілизну. Вірили у перемогу України абсолютно, без сумнівів, каже Олена.

Востаннє вона розмовляла з чоловіком 3 квітня 2022 року. Того ж дня він загинув, підірвавшись на міні у селі Гоголів Броварського району.

Тіло «Сапсана» знайшли та забрали тільки за два тижні. Поховали чоловіка у Переяславі. На могилі Віталія Чорногора вибитий його позивний, а поруч - зображення улюбленого птаха.

За ініціативою товариства "Просвіта" у 2022 році одну з вулиць у рідному місті воїна перейменували на його честь. Олена продовжує волонтерську діяльність: із 2023 року жінка співпрацює із волонтерським центром у Данії.

Вічна пам’ять Герою!

Фото з сімейного архіву

За матеріалами Переяслав.City

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform

Війна