Цифрова архітектура війни: як ШІ змінює процеси ухвалення рішень на полі бою

30 липня 2026 р. 06:52

30 липня 2026 р. 06:52

Війна стає швидшою за людську реакцію.

Поки в штабах намагаються аналізувати масиви даних про пересування ворога та логістику, темп сучасного бою вимагає рішень, що ухвалюються за мілісекунди.

На передову виходить «алгоритмічне командування» — концепція військового управління, де штучний інтелект (ШІ) бере на себе роль не просто аналітика, а стратега.

Про те, як алгоритми навчаються формувати бойові завдання, де пролягає межа автономності в розподілі ресурсів і чи зможемо ми коли-небудь зазирнути всередину «чорної скриньки» військового ШІ, ми поговорили з кандидатом технічних наук, експертом із питань розвитку озброєння та новітніх оборонних технологій Богданом Долінце.

Концепція алгоритмічного командування

— Пане Богдане, традиційно, як для наших з в вами розмов, почнемо з термінології. Де пролягає межа між «автоматизованою системою підтримки прийняття рішень» і власне «алгоритмічним командуванням»? На якому етапі ШІ переходить від ролі порадника до ролі активного суб’єкта управління?

— Межа між цими поняттями принципова, і вона лежить у площині суб’єктності. Системи підтримки рішень — це високотехнологічні асистенти, які агрегують терабайти даних, підсвічують цілі або пропонують певні сценарії дій. Проте ініціатива та кінцевий вибір завжди залишаються виключно за людиною.

Алгоритмічне командування — це перехід до нової моделі «людина над процесом», де штучний інтелект стає активним суб’єктом військового управління. Система не просто пропонує варіанти, а самостійно формує ланцюжок наказів, розпоряджень, розподіляє сили та засоби, а також має повноваження запускати виконання дій безпосередньо на полі бою.

Отже, ШІ переходить у роль суб’єкта управління тоді, коли отримує право на автономне виконання задач у межах заданого командиром наміру — без додаткових кроків підтвердження з боку людини.

— Як зміниться роль офіцера штабу, коли планування операції почне базуватися не на інтуїції та досвіді командира, а на ймовірнісних розрахунках алгоритмів? Чи не призведе це до деградації стратегічного мислення у військових?

— Навпаки, ми спостерігаємо сьогодні певну інтелектуальну та інформаційну еволюцію. Фактично офіцер штабу звільняється від рутинних і складних розрахунків, оцінки витрат боєкомплекту, палива, необхідної кількості припасів, а також від прокладання маршрутів для цілих колон чи окремих бойових груп. Штучний інтелект працює з багатофакторними ймовірностями швидше та краще за людину, здатний глибоко аналізувати контекст і враховувати ризики.

Наприклад, плануючи рух колони, командир, найімовірніше, не розділятиме її, адже рух кожної окремої частини на марші вимагатиме додаткових розрахунків та оцінки індивідуальних ризиків. Натомість ШІ за лічені хвилини може розподілити цю колону на оптимальну кількість автономних груп (чанків) і спроєктувати для них індивідуальні маршрути. Це дозволяє суттєво підвищити живучість підрозділу та знизити його помітність для ворога.

При цьому алгоритм чітко синхронізує процеси, він враховує вимоги того, щоб усі необхідні компоненти військової одиниці прибували у визначене планом місце в потрібний час і змогли своєчасно розпочати виконання бойового завдання. Тобто штучний інтелект перетворюється на цифрового радника командира, а не просто калькулятор чи алгоритм ведення бойових дій.

— Які типи завдань, на вашу думку, вже сьогодні можуть бути повністю делеговані ШІ, а які назавжди мають залишитися прерогативою людини?

— Уже багато технологій використовуються з елементами штучного інтелекту не тільки в бойових умовах, а й у цивільному житті. Вони показують свою значну перевагу над виконанням аналогічних завдань виключно людиною.

Якщо говорити про основні завдання, то перше — це логістичне планування та управління постачаннями. Алгоритми виконують розрахунки та формують логістичні ланцюги значно ефективніше, ніж найдосвідченіші фахівці служб тилу.

Друге — аналіз розвідувальних даних. Це стосується обробки OSINT-інформації, радіоелектронної розвідки та аналізу супутникових знімків. Роботу з величезними масивами даних, на яку групам фахівців потрібні місяці, ШІ виконує за лічені години або навіть хвилини.

Третя складова — управління роями автономних систем на тактичному рівні. Еволюція технологій дозволяє людині відійти від ролі безпосереднього оператора та перейти на рівень диспетчера-координатора, коли управління кожною окремою машиною в рої дронів бере на себе ШІ.

Виключною прерогативою людини в цій системі назавжди залишається політико-військова діяльність. Саме людина визначає доцільність маневрів, оцінює допустимий рівень ризику та потенційних втрат, а також ухвалює фундаментальне рішення щодо відкриття вогню.

Технологічна реалізація та розподіл ресурсів

— Як працює логіка розподілу ресурсів у ШІ-системах? Чи враховують алгоритми такі ірраціональні чинники, як бойовий дух, втома підрозділів або специфічні нюанси ландшафту, які не завжди оцифровані?

— Сучасна логіка бойових дій базується на методах динамічної оцінки поля бою та теорії економічного програмування. Для штучного інтелекту бойовий дух — це просто один із багатьох показників.

Коефіцієнт, що впливає на рівень боєздатності підрозділу і залежить від багатьох чинників, зокрема від тривалості бойових дій та рівня контакту з ворогом. Нинішні цифрові системи намагаються оцифрувати такі непрямі показники та вплив на них. Це відбувається через аналіз швидкості виконання наказів, точності ведення вогню та збір даних із біометричних сенсорів окремих солдатів.

Усі ці метрики можуть бути інтегровані у системи для оцінки дій підрозділу в реальному часі. Щодо роботи самих алгоритмів, то йдеться про створення так званих цифрових двійників як місцевості, так і окремих підрозділів чи сил.

У цій архітектурі кожен об’єкт, кожен військовослужбовець або бойова одиниця мають власну вагу, параметри, ймовірність виявлення та ураження противником, а також ступінь впливу на інших учасників бою. Цей оцифрований процес стає одним з основних інструментів для оцінки окремих параметрів підрозділу та прогнозування загальної успішності всієї операції.

— Наскільки такі системи чутливі до «шуму» або навмисно спотворених даних (ворожих радіоелектронних перешкод, дезінформації)? Як ШІ розуміє, що вхідні дані є критично недостовірними?

— Чутливість систем до зовнішнього шуму дійсно є значною. Це також безпосередньо впливає на якість роботи алгоритмів. Утім, вони мають ієрархічну систему захисту, побудовану на багаторівневій або мультимодальній верифікації.

Наприклад, якщо супутниковий знімок показує скупчення техніки, але радіоперехоплення фіксує тишу на ворожій позиції, а сенсори не бачать теплового сліду, штучний інтелект позначає такі зони як аномальні.

Це робиться для їх подальшого ретельного вивчення, оскільки алгоритм враховує ймовірність дезінформації або використання макетів замість реальної техніки.

Боротьба із зовнішніми шумами та засобами обману — це одна з базових моделей, які намагається реалізовувати військовий ШІ. Система виявляє недостовірні дані, зокрема, за рахунок оцінки відхилень від загальностатистичних параметрів, які очікуються у певній зоні бойового зіткнення.

— Автономне планування передбачає здатність системи до адаптації в реальному часі. Як саме ШІ забезпечує єдність управління, якщо ситуація на полі бою змінюється швидше, ніж оновлюються дані в хмарі?

— Для систем зі штучним інтелектом критично важливими є саме периферійні обчислення — edgecomputing. Щоб усунути часові затримки, ці пристрої можуть виконувати часткові або навіть повні обчислення безпосередньо на проміжних етапах, а не в хмарі.

У централізовані сховища передається вже опрацьована інформація, а не весь масив сирих даних із датчиків. Це вкрай необхідно в умовах активної протидії засобів РЕБ, коли працездатність систем зв’язку може суттєво знижуватися.

По-друге, такий підхід забезпечує об’єднання даних за принципом синхронізації за часом та наміром. Машинні вузли, маючи спільну задачу, здатні самостійно адаптуватися до ситуації на місці.

Навіть якщо затримка зв’язку із центром сягає п’яти, десяти або більше хвилин, система продовжує функціонувати. Загалом, це дозволяє акумулювати та передавати саме ту інформацію, яка є критичною для ухвалення рішень на кожному окремому етапі чи напрямку.

Ризики «чорної скриньки» та етика

— Проблема «чорної скриньки» (blackbox) у нейромережах є критичною для військової справи. Як командир може довіряти рішенню, логіку якого він не може простежити? Чи потрібна нам «ШІ-інтерпретованість» (explainable AI) на рівні польового командування?

— Впровадження алгоритмічного командування не має шансів на успіх без використання пояснювального, або інтерпретованого ШІ. Командир не є програмістом, і йому зовсім не потрібно розуміти, на яких масивах даних і як саме навчалася та чи інша нейромережева модель.

Проте він обов’язково має отримувати зрозумілий інтерфейс обґрунтування та аналізу. Тобто командиру важливо бачити, як ШІ зібрав інформацію, як її проаналізував, які чинники вплинули на оцінку ситуації та на базі чого сформоване його рішення.

Якщо штучний інтелект не здатен пояснити, чому він прийняв те чи інше рішення, і не може продемонструвати логічне дерево своїх висновків, він фактично перетворюється на небезпечну іграшку, а не на надійний інструмент сучасної війни.

— Хто несе відповідальність за помилковий наказ, сформований алгоритмом, що призвів до значних втрат? Який вигляд має юридичний та етичний каркас відповідальності в моделі «алгоритмічного командування»?

— У військовій доктрині відповідальність завжди залишається персоналізованою. Концепція належного людського контролю була, є і, найімовірніше, лише посилюватиметься. Це безпосередньо стосується впровадження елементів машинного навчання та переходу до командування з використанням штучного інтелекту.

Юридично нині формується кілька важливих рівнів, де головним трендом стане збільшення так званої розподіленої відповідальності. З одного боку, військове керівництво нестиме відповідальність за експлуатаційні помилки під час застосування таких систем на полі бою. З іншого боку, розробники ШІ відповідатимуть за системні збої, пов’язані з якістю даних та ефективністю підготовки й навчання алгоритмічного інструменту.

Пошук правильного балансу в цій площині — це, напевно, найскладніше юридичне питання XXI століття, яке нас очікує.

— Чи не створює впровадження ШІ-командування асиметричну загрозу: якщо ворог зрозуміє логіку вашого алгоритму, він зможе «запрограмувати» ваші рішення через маніпуляцію вхідними даними?

— Так зване отруєння даних — це реальна загроза, яка існує вже сьогодні, а не в далекому майбутньому. Багато розвідувальних органів уже зараз практикують підходи з отруєння масивів інформації для маскування своїх агентів чи приховування реальних планів.

Маємо розуміти, що на полі бою противник завжди намагатиметься вивчати характер опонента та логіку його алгоритмів. Головна мета — створити умови, за яких ШІ протилежної сторони буде змушений ухвалювати рішення, вигідні ворогу.

Наприклад, алгоритм ворога через це може віддати наказ відступити на лінії боєзіткнення там, де потрібно було тримати оборону, або навпаки — ініціювати наступальні дії, які в підсумку будуть заздалегідь приречені на невдачу.

Надійний захист від подібних маніпуляцій полягає в постійному оновленні моделей штучного інтелекту, внесенні певного контрольованого хаосу в алгоритми та їхній регулярній валідації.

Майбутнє та обороноздатність України

— Як ви оцінюєте готовність українського оборонно-промислового комплексу до розробки та інтеграції систем ШІ-командування в реальні бойові умови? Що є вузьким місцем: технології, дані чи людський капітал?

— На сьогодні людський капітал України у сфері безпеки та оборони є одним із найкращих у світі. Ми володіємо тим, чого нині не має жодна країна НАТО, — колосальним масивом реальних бойових даних для навчання нейромереж та алгоритмів штучного інтелекту. Це такі обсяги інформації, які жодній іншій армії світу навіть не уявлялися.

Якщо ж говорити про «вузькі місця», то проблема точно не в ідеях чи дефіциті кадрів. Головні виклики зараз лежать у площині «заліза» та інфраструктури даних.

В Україні створено досить багато різних цифрових систем, проте наразі вони лише вчаться взаємодіяти та ефективно обмінюватися інформацією між собою. Для успішного моделювання та навчання військового ШІ нам необхідна єдина архітектура даних, яка дозволить бачити всю картину поля бою цілісно, а не окремі її фрагменти.

— Яким ви бачите «цифрове поле бою» України через 5 років? Це буде симбіоз людини та машини чи перегони швидкостей алгоритмів, де роль людини зводиться лише до натискання кнопки «авторизувати»?

— Швидше за все, ми побачимо партнерсько-гібридну модель. Йдеться не про концепцію «робот замість солдата», а про бійця, якого суттєво посилюють алгоритми та механізовані засоби. Зокрема, це дистанційно керовані наземні, морські та, цілком імовірно, космічні апарати.

Роль людини у цій системі зводитиметься до авторизації стратегічних кроків і глобальних задумів. Водночас тисячі дрібних рішень та тактичних команд — розподіл оперативних завдань, наведення на ціль, зміна маршрутів, просторове маневрування — виконуватимуться автоматично за участю та під контролем штучного інтелекту.

По суті, це будуть перегони швидкостей. І перемагатиме те військо, чий алгоритм виявиться спритнішим, швидше пройде процес модернізації та продемонструє найвищу ефективність безпосередньо в реальних бойових умовах.

— Що б ви порадили розробникам, які зараз створюють оборонні ШІ-рішення: на чому зробити акцент, щоб уникнути фатальних помилок «чорної скриньки» вже на етапі створення продукту?

— Можу виокремити три ключові елементи.

Перший — це безперебійна робота за будь-яких умов. На війні ідеальних обставин практично ніколи не існує. Відсутність стабільного інтернет-зв’язку, слабкість електронного апаратного забезпечення, а також цілеспрямоване отруєння або забруднення даних — це ті базові ситуації, з якими має впевнено працювати будь-яка військова система.

Другий елемент полягає в інтерпретованості рішень. Якщо штучний інтелект не здатен пояснити офіцеру або командиру в штабі логіку своїх дій, він стає марним. За таких обставин ніхто не розуміє, на підставі чого і як саме програма дійшла до тих чи інших висновків. Отже, військовий ШІ обов’язково має бути пояснювальним механізмом.

Третя складова — це кіберзахист. Будь-який алгоритм апріорі є вразливим для кіберзагроз. Тому критично важливо закладати механізми перевірки безпеки ще на етапі формування базової архітектури, а також створювати надійну багаторівневу систему контролю та виявлення зовнішніх втручань.

Війна