«Для іноземця Донбас — інша планета»: як добровольців інтегрують у Сили оборони

11 серпня 2026 р. 07:00

11 серпня 2026 р. 07:00

Іноземець, який приїжджає в Україну з мирної країни, потрапляє не просто в іншу армію.

Він опиняється в незнайомій системі, іншій військовій культурі та середовищі, де небезпека не закінчується після виходу з позиції. Щоб такий доброволець став ефективним військовим, недостатньо видати йому форму, зброю та підписати контракт.

Його потрібно адаптувати, навчити, забезпечити, підтримувати після бойових виходів — і не залишити самого після завершення служби.

Так роботу з іноземними військовими описує Олексій Бежевець — капітан Збройних Сил України, командир роти безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем «Флеш».

Підрозділ працює з різними типами безпілотних систем: розвідувальними й ударними дронами, важкими бомберами та наземними роботизованими комплексами. Іноземці тут не виконують декоративної чи допоміжної ролі. Вони стають пілотами, операторами, навігаторами, водіями, а згодом — і командирами.

«Він приїхав допомогти. І йому треба допомогти, щоб він міг допомогти нам», — так капітан Бежевець формулює головний принцип роботи з добровольцями.

Від 18 до майже 60 років

У підрозділі служать люди з 22 країн. Серед них — американці, європейці, бразильці та представники інших держав.

Вік, досвід і мотивація у них різні. Наймолодшим — близько 18 років: дехто приїжджає майже одразу після школи. Найстаршим — майже 60. Частина добровольців раніше не воювала, інші пройшли Ірак, Афганістан або служили в арміях своїх країн.

Попередній бойовий досвід допомагає, але не гарантує готовності до російсько-української війни.

«Вони кажуть: у нас є досвід, але у вас зовсім інша війна. Ми бачимо сенс і хочемо долучитися», — розповідає командир.

Саме поєднання різних поколінь та досвіду він вважає однією із сильних сторін підрозділу. Молодші швидко навчаються, а старші передають знання, здобуті в інших арміях, і водночас опановують новий для себе тип війни.

Визначальними залишаються не паспорт і країна походження, а особисті якості людини.

«Ми дивимося на її мотивацію, фізичний і психічний стан, попередній досвід, на те, як вона навчається. Потім людина знаходить себе в тій чи іншій ролі. Для нас не принципово, з якої вона країни. Принципово — що вона собою являє і як реалізує себе в наших умовах».

Англійська як мова командного пункту

Робочою мовою іноземної роти стала англійська. Нею спілкуються на командному пункті та під час взаємодії між екіпажами. Українські військові, які раніше не володіли англійською, поступово також почали її опановувати.

Це не лише питання побутового порозуміння. У бойовій роботі наказ, координати чи попередження мають бути зрозумілими одразу. Тут не повинно бути простору для подвійного трактування.

Перекладач може допомогти на етапі оформлення документів або навчання, але не здатний постійно замінювати безпосередній контакт між командиром і військовим.

«Перекладачі — це добре, але це не завжди працює. Командир має говорити з людьми одною мовою, бути авторитетом, за ним мають іти», — пояснює Бежевець.

Тому для масштабування іноземних підрозділів потрібні англомовні командири відділень, взводів і рот. Частину таких посад у «Флеші» вже обіймають іноземці. Вони командують іншими добровольцями, організовують роботу позицій і самостійно забезпечують виконання завдань.

Інша військова культура

Мовний бар’єр — лише перша складність. Іноземцям незвичні українські документи, процедури, умови служби та сама модель взаємодії між військовими.

Особливо помітною різниця стає для тих, хто раніше служив у західних арміях із жорсткою вертикаллю командування.

«Там для солдата сержант — цар і бог, а найближчий офіцер — щось захмарне. Тут усе набагато горизонтальніше», — говорить командир.

Така горизонтальність може стати перевагою, але спочатку її потрібно пояснити. Іноземець має розуміти, чого від нього очікують, хто ухвалює рішення і наскільки він може проявляти ініціативу.

Довіра виникає тоді, коли слова командира збігаються з його діями.

На перші виходи на позиції командир Бежевець заходив разом з підлеглими. За його словами, людина повинна побачити, що командир не відправляє її в невідомість, а розуміє ризики й готовий розділити їх із підлеглими.

«Спочатку показуєш власним прикладом. Коли поруч командир, який не просто направляє тебе, а йде разом із тобою, люди розуміють: це можливо».

Після кількох таких виходів військові вже краще орієнтуються в обстановці й можуть самостійно повторювати завдання.

«Для них Донбас — інша планета»

Українці живуть у реальності війни з 2014 року. Для багатьох військових небезпека, повітряні тривоги, дрони та обстріли давно стали частиною повсякдення. Іноземець може вперше зіткнутися з усім цим уже після прибуття до підрозділу.

«Для іноземця, який з абсолютно мирного середовища десантується на землю Донбасу, це ніби інша планета. Тут для нього все незвичне, все нове. Йому складніше це сприйняти, тому з ним треба більше працювати і більше допомагати», — пояснює капітан Бежевець.

Навіть умовний відпочинок поблизу фронту не означає повного виходу з небезпеки. Військовий продовжує жити в середовищі, де його можуть уразити керованою авіабомбою або далекобійним дроном.

Командир згадує американця Адама , який разом з іншими бійцями взимку кілька тижнів облаштовував позицію, рубаючи сокирою промерзлу землю.

«Яка має бути мотивація, щоб приїхати з Америки й довбати землю Донбасу, аби викопати позицію? А потім ще кілька місяців у ній воювати».

Не лише пілоти

Основна спеціалізація роти — безпілотні системи. Однак на передовій іноземні військові нерідко опиняються в ситуаціях, які виходять за межі їхньої формальної посади.

Бійці підрозділу допомагали евакуювати українських військових після підривів на мінах та уражень FPV-дронами. Серед іноземців є люди з попередньою підготовкою з тактичної медицини. Додатковий курс вони проходять уже в підрозділі.

Під час евакуації добровольці надавали першу допомогу, стабілізували поранених і переносили їх до місця, звідки можна було продовжити евакуацію транспортом.

«Це кров, крики, небо, яке хоче тебе вбити, і земля, яка хоче тебе підірвати. У цих умовах ти рятуєш не себе, а допомагаєш комусь. Це справді гідно поваги».

Після таких операцій частина бійців готова повертатися до роботи. Іншим потрібен час на відновлення. І це, наголошує командир, не можна ігнорувати.

Чому потрібні англомовні психологи

Психологічне виснаження — одна з головних проблем під час роботи з іноземними добровольцями. Після бойових виходів, евакуації поранених або тривалого перебування під загрозою людині потрібне середовище, у якому вона може відновитися.

Для цього необхідні англомовні психологи, зрозумілі процедури допомоги й можливість хоча б на певний час вийти з бойового стресу.

«Це не працює, коли так триває тиждень за тижнем, місяць за місяцем. Потрібна захмарна мотивація і залізобетонна психіка, щоб витримувати без відпочинку».

Іноземці мають можливість розірвати контракт після визначеного терміну. Дехто користується нею, їде додому, відпочиває, вирішує сімейні питання, а потім повертається до України та знову підписує контракт.

Інші хочуть змінити спеціальність: наприклад, перейти в пілоти. Хтось після тривалого навантаження більше не витримує роботи на передовій, але може бути корисним у тилу.

З кожним військовим у підрозділі намагаються говорити окремо: з’ясувати, чи потрібна йому відпустка, зміна позиції, нова роль або повне завершення служби.

«Люди різні. Хтось перегорів, хтось психологічно зламався. Це може статися, коли тебе хочуть убити 24 години на добу, день за днем, тиждень за тижнем Людина має відпочити й відновитися, і ми повинні із цим працювати».

Підготувати пілота за кілька тижнів неможливо

Безпілотні системи потребують тривалого навчання. За оцінкою Олексія Бежевця, щоб людина з нуля стала ефективним FPV-пілотом, може знадобитися до шести місяців постійної підготовки й практики.

Оператор на позиції — це не лише людина з пультом. Він має поєднувати навички пілота, навігатора, техніка, інженера й сапера. Йому потрібно розумітися на дронах, генераторах, засобах зв’язку, джерелах живлення та вибухових пристроях.

Водночас технології змінюються постійно. Рішення, яке працювало пів року тому, навіть місяць тому, сьогодні може бути неефективним. Підрозділам доводиться стежити за досвідом суміжників, аналізувати техніку противника й адаптувати обладнання у власних майстернях.

Попри складність підготовки, за пів року англомовна рота, за словами командира, вийшла на рівень результативності, співмірний з українськими підрозділами безпілотних систем.

Не рекрутингова кампанія, а ціла система

Україна має значний потенціал для залучення іноземних добровольців, але йдеться не про те, щоб просто набрати якомога більше людей.

Потрібен повний цикл роботи:

• чесна комунікація ще на етапі рекрутингу;
• зрозуміле та швидке оформлення документів;
• підготовка іноземною мовою;
• адаптація до української армії;
• англомовне командування та/або якісний переклад;
• належне спорядження та справна техніка;
• медичний і психологічний супровід;
• належна організація побуту та відпочинку;
• допомога після поранення та супровід в медзакладах;
• взаємодія із сім’ями загиблих;
• доступ іноземних ветеранів до гарантованих державою прав і пільг.

Якщо хоча б одна ланка випадає, система починає давати збій.

Особливо гостро це відчувається в забезпеченні. Український військовий захищає власну країну і часто немає іншого вибору. Іноземний доброволець приїхав за власний кошт і свідомо погодився ризикувати життям за державу, яка не є його батьківщиною.

Якщо на позиції він отримує несправну техніку або не розуміє, куди звертатися після поранення, якщо після повернення з позиції на відпочинок у нього немає умов для відновлення — його мотивація руйнується.

«Не можна просто набрати десятки тисяч людей, а потім думати, що з ними робити. Так це не працює», — наголошує Бежевець.

На його думку, відповідальність України перед такими військовими не закінчується після розірвання контракту. Потрібна окрема ветеранська політика, доступна іноземцю його мовою. Інакше навіть передбачені законом гарантії залишаться лише на папері.

Добровольці, які хочуть залишитися

Деякі іноземні військові після служби планують повернутися додому. Інші, навпаки, говорять, що хотіли б залишитися в Україні, створити тут сім’ю і пов’язати з нею своє майбутнє.

«Мої американці кажуть: я хочу тут залишитися, хочу мати тут сім’ю, мені тут подобається, я тут себе знайшов. І так говорить не одна й не дві людини».

Для України ці добровольці можуть стати не лише військовими союзниками. Повернувшись додому, вони розповідатимуть про країну на основі власного досвіду — про війну, українське військо та людей, разом із якими служили.

Але такий результат можливий лише там, де іноземця сприймають не як тимчасовий ресурс, а як військового, за якого командування і держава несуть відповідальність.

«Ця людина готова за Україну воювати і ризикувати власним життям. Це треба цінувати і з цим потрібно працювати», — підсумовує Бежевець.

Матеріал створено у співпраці з Центром рекрутингу іноземців та осіб без громадянства.

Війна