Пам’яті азовця Євгенія Логінова (позивний «Мальдер»)

19 серпня 2026 р. 09:41

19 серпня 2026 р. 09:41

Майбутній командир взводу, молодший сержант Окремого загону спеціального призначення «АЗОВ» Національної гвардії України Євгеній Логінов народи вся 21 жовтня 1994 року у м. Брест. Але вже через рік родина переїхала до Миколаєва.

Ще навчаючись у школі хлопець мріяв про море, тому закінчив морехідне училище. А згодом і Миколаївський національний університет кораблебудування імені адмірала Макарова. Працював матросом-рятувальником на базі відпочинку.

У вільний час займався спортом - плаванням, бігом, силовими тренуваннями, грав у футбол. У скаутському загоні опанував скелелазіння. З дитинства цікавився військовою справою, тож у 2018 році хлопець виріш ив пов’язати життя зі службою в армії. Медична комісія спочатку відмовила йому через стан здоров’я, однак він не відступив і домігся права служити.

Євгеній пройшов базовий курс бойової підготовки, прибув до прифронтового Маріуполя і став служити в Окремому загоні спеціального призначення «АЗОВ». Попереду чекала ще надзвичайно складна фахова підготовка, яку витримували далеко не всі. Але юнак успішно пройшов відбір і став одним із найкращих курсантів. Отриманий шеврон «АЗОВ» був для нього предметом особливої гордості.

Згодом він брав участь у бойових діях на Світлодарській дузі, захищав Маріуполь під час проведення АТО/ООС.

24 лютого 2022 року застало Євгенія на Львівщині, де він проходив сержантські курси. Одразу ж покинув навчання і разом з іншими хлопцями поїхав до Маріуполя. Дорога була складною, і дісталися вони туди буквально за лічені дні до того, як місто опинилося в повному оточенні.

Батьки згадують, що увесь час чекали звістки від сина, але він дуже рідко виходив на зв’язок. Найчастіше це були короткі повідомлення.

«Одного разу він понад двадцять днів не виходив на зв’язок. Ми божеволіли. 13 квітня був день народження його мами. Коли Женя нарешті дав про себе знати, сказав лише: "Мамо, вибач". Це було дуже щемливо», - згадує батько Олександр.

Він каже , що востаннє говорив із сином 27 квітня 2022 року. Розмовляли близько п’яти хвилин. Але і це було довго, бо зазвичай дзвінок тривав одну-дві хвилини.

Після особливо важких боїв у середині квітня українські зах исники відійшли на територію заводу «Азовсталь». Євгеній тоді був командиром взводу і зміг вивести своїх бійців без втрат, за що достроково отримав звання молодшого сержанта. Це стало визнанням його професіоналізму та лідерських якостей.

Побратими згадують хлопця як сміливого воїна, який ніколи не ховався за чужими спинами, завжди першим рвався виконувати найскладніші завдання. А ще він був людиною неймовірної доброти, виняткової хоробрості та надійності.

«Того дня велика група російських спецпризначенців проникла на територію заводу. Вони взяли у полон кількох військовослужбовців із суміжних підрозділів, які знали, де знаходяться наші бійці, розповіли, як зайти непомітно і з якого боку. Спершу росіяни кинули під ноги гранату одному з наших бійців, зав’язався бій. Мальдер вів вогонь, перестрілювався з нападниками, але ворожа куля потрапила йому в сонну артерію. Євгеній не був медійним героєм, ніхто не підписував йому петицій на присвоєння нагород, не збирав собі на дороге оснащення, не світився на телеканалах. Він не шукав прихистку за товстими стінами та підвалами, не їв потайки консерви та пайки. Був сміливий, відчув на собі усю важкість реальної війни, міських боїв. Безмежна повага тобі, Мальдере», - написав його побратим Руслан Сербов, позивний Давид. Він присвятив Євгенію сторінку у своїй книзі «Книга Хоробрих. Маріуполь» .

На жаль, тіло хороброго воїна, який загинув 5 травня 2022 року, так і залишилося у землі Маріуполя, який він обороняв до останнього подиху.

Після загибелі сина батьки Героя - Олександр та Ірина Логінови - почали збирати свідчення його побратимів, в ивчати хроніку оборони Маріуполя та відновлювати останні сторінки життя Євгенія. Також вони долучилися до створення меморіальної виставки «З Україною в серці», яка присвячена пам’яті героїв полку «Азов». Спілкуючись із родинами загиблих, зібрали інформацію про близько 300 військовослужбовців, які воювали за незалежність України. Нині виставка мандрує Україною.

Олександр Логінов впевнений, що азовці здійснили подвиг, який назавжди залишиться в історії. Вони перебували у надзвичайно важких умовах: не вистачало їжі, води. Ворог застосовував танки, корабельну артилерію, реактивні системи залпового вогню, авіацію. Але хлопці 86 днів тримали оборону.

У Миколаєві на честь Євгенія Логінова перейменували одну з вулиць та встановили меморіальну дошку на будинку, де ві н прожив своє коротке життя. У минулому році невідомі пошкодили її, заливши фарбою. Згодом її відновили.

За мужність і самопожертву молодший сержант Євгеній Логінов нагороджений бойовим Хрестом «Честь і Слава» та орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмерт но).

Вічна шана і слава Герою!

Алла Мірошниченко, Миколаїв.

Фото автора, з архіву батьків та вільного доступу мережі інтернет

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform

Війна