«Я тут. Я роблю те, що можу»: історія «Імпали», яку не зламали російський «Ураган» та окупація

24 серпня 2026 р. 16:14

24 серпня 2026 р. 16:14

Анастасія «Імпала» втратила дім через російський удар і стала військовою.

Про історію військовослужбовиці розповіли у 118-й окремій механізованій бригаді.

Анастасія «Імпала» народилася в один рік із незалежною Україною. До повномасштабного вторгнення вона жила у Куп’янську на Харківщині разом із великою родиною. Каже, уявляла, що саме там зустріне старість.

«На свята ми завжди збиралися нашою великою родиною. Нас багато — троє дітей у сім’ї. Потім у кожного з’явилися свої діти, і нас уже сиділо за столом близько 20 людей», — згадує Анастасія.

Усе змінилося 24 лютого 2022 року. Ранок почався з вибухів, а невдовзі Куп’янськ опинився під російською окупацією.

Для місцевих почалися дні без світла, води, опалення та нормального доступу до їжі й ліків. Навіть гроші на картці не допомагали — магазини не працювали.

«Ми просто палили багаття у дворі й смажили собі якісь, як ми їх називали, ліпеники, щоб хоч якось прожити», — розповідає військова.

Російські військові регулярно ходили містом зі зброєю та могли без дозволу заходити до будинків. Шукали чоловіків, зокрема колишніх військовослужбовців, перевіряли їх на татуювання. Паралельно окупанти розповідали місцевим власну версію війни, переконуючи, що Україна нібито сама обстрілює свої міста.

Та найбільша втрата для Анастасії сталася, коли російський «Ураган» влучив у її будинок.

«Від нього не залишилося взагалі нічого. Я знайшла там свої документи, деякі речі — і все. Вони забрали не тільки пам’ять, вони забрали все, що було на той час», — каже вона.

Після цього для родини вже не залишилося дому, до якого можна було б повернутися.

Але залишилася пам’ять про день, коли Куп’янськ звільнили українські військові. Анастасія згадує, як спочатку чула вуличні бої, а потім разом з іншими місцевими дочекалася українських військових.

Наступного дня вони пішли по воду й зустріли українських захисників.

«Це був дуже радісний момент. Вони привозили нам хліб, який ми не їли пів року. Це був свіжий, теплий хліб. Вони ділилися з нами продуктами», — згадує «Імпала».

Із деякими військовими, яких тоді зустріла в Куп’янську, вона підтримує зв’язок досі. Каже, багато хто з них загинув або отримав важкі поранення.

Ще після школи Анастасія мріяла вступити до військової академії, але тоді не наважилася піти проти волі матері. Після пережитого під час окупації її рішення змінилося.

Сьогодні «Імпала» служить у мотопіхотному батальйоні 118-ї бригади.

«Зараз повністю розв’язані руки. Я тут. Я роблю те, що можу. Я на тому місці, де зараз потрібна, і вірю, що роблю свій маленький внесок у нашу велику справу», — говорить військова.

Для Анастасії армія стала ще однією родиною. Свою велику сім’ю, якою вона жила до війни, вже не зібрати разом — її будинок знищений, а звичне життя залишилося в минулому.

«Для мене День Незалежності — це в першу чергу гордість, вдячність і віра в те, що одного прекрасного дня ми все-таки зустрінемо це свято в мирній Україні», — каже «Імпала».

Війна