Українська школа протитанкових ракет: від збереження потенціалу до технологічного розвитку

28 серпня 2026 р. 06:20

28 серпня 2026 р. 06:20

Війна росії проти України підтвердила ефективність високоточної протитанкової зброї та стала випробуванням для української школи її розробки й виробництва.

Те, що створювалося десятиліттями, сьогодні отримало нові вимоги, нові технологічні виклики та нове поле для застосування.

У першій частині інтерв’ю з дослідником військової історії, техніки та озброєння, доктором історичних наук, професором Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного Андрієм Харуком ми простежили, як формувався український сегмент протитанкових керованих ракет — від перших напрацювань до створення власних зразків.

У другій частині говоримо про те, як цей напрям розвивався далі, які технологічні та виробничі рішення визначили його подальшу долю, як змінювалися вимоги до протитанкових систем під впливом сучасної війни та які перспективи має українська школа високоточної протитанкової зброї.

— Андрію Івановичу, в першій частині нашої розмови ви детально розповідали про ті зразки протитанкового озброєння, які фактично дісталися у спадок від колишнього Союзу та модернізовувалися вітчизняними фахівцями оборонної галузі. Але, як відомо, у наших інженерів були і власні ідеї стосовно розвитку профільного ракетного озброєння?

— Першою спробою українських конструкторів відійти від формату ПТКР, що запускаються через ствол гармати, стало створення ракети Р-2. Виріб цей існує у кількох варіантах і використовується у цілій низці протитанкових ракетних комплексів. Найвідоміший з них — це переносний «Стугна-П».

Ракети родини Р-2

Вперше про існування ПТКР Р-2 стало відомо у 2005 р. Конструкція її спирається на ракету «Стугна». Однак відрізняється збільшеним діаметром, який у переносному ПТРК не обмежується калібром гармати.

— І на скільки це змінювало зразки озброєння?

— Це дозволило застосувати кумулятивну бойову частину підвищеної ефективності. Ракета Р-2 має калібр бойової частини 130 мм (діаметр корпуса трохи менший). Компонування ракети на загал повторює ракету «Комбат».

Але з певними відмінностями: стабілізаторів не чотири, а лише два; маршовий двигун має тільки два сопла, причому розташовані вони не в передній, а у задній частині відсіку двигуна; доданий невеликий стартовий двигун. Система наведення аналогічна ракетам комплексу «Комбат» — за методом «лазерної стежки».

Конкретний спосіб наведення залежить від дальності пуску. При дальності до 1500 м ракета одразу після старту входить в лазерний промінь і летить до цілі уздовж осі прицілювання. Політ на дистанцію 1500 м триває 4,5 с.

При пуску на більшу дальність ракета спочатку піднімається на висоту від 3 до 10 м і йде на такій висоті до відстані 700 м до цілі. Потім вона знижується і за 50 м до цілі входить в лінію прицілювання.

Завдяки такому розв’язанню ціль опромінюється променем лазера упродовж дуже короткого часу — 0,3 с. Це не дає противнику шансів на застосування засобів протидії — наприклад, постановки димової завіси.

— А якими технічними даними вітчизняні конструктори наділили своє нове дітище?

— Базовим варіантом є ракета Р-2С з кумулятивною бойовою частиною, здатною пробити 800 мм гомогенної сталевої броні (за динамічним захистом). Мінімальна дальність пуску становить 100 м, максимальна — 5000 м.

Тут треба внести ясність шодо позначень.

Іноді цю ракету називають РК-2С — але це не вірно. РК-2С — це позначення транспортно-пускового контейнера з ракетою. Важить він 29,5 кг, довжина становить 1360 мм, діаметр — 140 мм. Сама ракета має довжину 1091 мм і діаметр 130 мм. Сам же контейнер без ракети позначається ТПК-2С.

Аналогічний принцип позначень застосовується і для інших варіантів ракети. Наприклад, ракета з осколково-фугасною бойовою частиною позначається Р-2ОФ, вона ж у контейнері — РК-2ОФ, а транспортно-пусковий контейнер — ТПК-2ОФ. РК-2ОФ при підриві формує до 600 осколків; також ця ракета може пробити броню завтовшки до 60 мм.

— На скільки відомо ці засоби ураження поступово із суто сухопутного озброєння «вийшли» у море і «піднялися» в повітря. Чи були там якісь особливості при їхній відповідній адоптації?

— Для застосування з гелікоптерів (але також з можливістю пуску з наземних/надводних платформ) була створена ракета Р-2В. За такого ж діаметру, як і Р-2С (130 мм) вона має більшу довжину, потужніший двигун і збільшену до 7500 м дальність пуску.

Виріб РК-2В (ракета Р-2В у транспортно-пусковому контейнері) має довжину 1917 мм, діаметр 140 мм і важить 47,2 кг. Крім варіанту з кумулятивною бойовою частиною, існує і варіант Р-2ВО з осколково-фугасною бойовою частиною (при підриві дає 900 осколків масою 2-3 г).

Ще один варіант ракети зі збільшеною дальністю пуску (7000 м) — Р-2П — був створений для модернізованого самохідного ПТРК «Штурм-СМ».

Варіанти Р-2М-К і Р-2М-ОФ (відповідно, з кумулятивною і осколково-фугасною бойовою частиною) різняться від Р-2С/Р-2ОФ збільшеним до 152 мм калібром. Маса Р-2М-К ракети в транспортно-пусковому контейнері зросла з 29,5 до 38 кг, а довжина — з 1360 до 1435 мм.

Дещо зросла дальність пуску (до 5500 м), але головне — завдяки новій бойовій частині (маса 9,24 кг, з них 3,96 кг при падає на вибухову речовину) суттєво поліпшились бронебійні якості. Бронепробивність ракети Р-2М-К сягає еквіваленту 1100 мм гомогенної сталевої броні (за динамічним захистом).

«Стугна-П» і «Скіф»

— Із різних відкритих джерел мені особисто стало проблемою встановити істину: який із вітчизняних комплексів з’явився на рику озброєння раніше: «Стугна-П» чи «Скіф»? Що ви, як дослідник ОВТ можете з цього приводу сказати?

— Історія появи цих переносних ПТРК настільки переплетена, що наразі важко встановити, який із них був першим: «Стугна-П» чи «Скіф»? Це «Стугна-П» розвинулась зі «Скіфа» чи «Скіф» — зі «Стугни-П»?

Дуже ймовірно, що обидва ці комплекси розвивались одночасно. Тільки «Стугна-П» — виключно силами українських підприємств, а «Скіф» — спільно з білоруськими. Так, був такий період оборонної міждержавної кооперації.

Комплекс «Стугна-П» (офіційне позначення 111-1) складається з пускової установки ПУ-111-1 (маса 32 кг), приладу наведення ПНТ (15,5 кг), тепловізора (5,5 кг) і пульта дистанційного управління ПДУ-111-1 з кабелем (14 кг).

Комплекс є автономним пристроєм. Наведення ракети здійснюється методом телеорієнтування Р-2С в лазерному промені. Супровід цілі здійснює навідник у ручному або автоматичному режимі за зображенням на екрані монітора пульта дистанційного управління.

ПТРК «Скіф» різниться іншим приладом наведення — ПН-С розробки ВАТ «Пеленг» (Мінськ), а також тепловізором білоруського виробництва. У 2022 р. був представлений удосконалений ПТРК «Скіф-М» з полегшеною пусковою установкою, новим приладом наведення ПН-У та компактнішим пультом дистанційного управління.

— Чи виявляло керівництво Збройних Сил України зацікавленість до цих розробок?

— У жовтні 2010 р. Міністерство оборони України придбало десять комплексів «Стугна-П» для проведення випробувань. 12 квітня 2011 р. цей ПТРК офіційно був взятий на озброєння Збройних Сил України. Масове виробництво розпочалось у 2015 р. — вже після анексії Криму і початку російської агресії на Донбасі.

Обсяги закупівель ракет Р-2 обчислювались сотнями й тисячами на рік. Скажімо, у 2018 р. було придбано 2,5 тис таких ракет. Продовжувалось і удосконалення комплексу. У вересні 2018 року стало відомо, що Україна отримала понад 100 тепловізорів Aselsan Eye-Lr S (турецького виробництва) для ПТРК «Стугна-П».

— Традиційне запитання: а як реагували іноземні покупці на нові зразки профільного українського озброєння? Була у них така зацікавленість?

— Комплекси «Скіф» випускались на експорт. Одним з перших, ще у 2009 р., ПТРК «Скіф» придбала Грузія. Наступного року такі комплекси надійшли до Азербайджану. 2016 року їх замовив Алжир. Крім того, вони надходили до Саудівської Аравії, Катару, Йорданії, Марокко, Єгипту, М’янми.

«Бар’єр»

— Ну а тепер — про «Бар’єр». Про відповідний комплекс розкажіть нашим читачам, будь ласка!

— Під цією назвою криється кілька протитанкових ракетних комплексів, призначених для установки на бойові машини, гелікоптери і катери. Вони використовують ракети родини Р-2. Комплекси «Бар’єр» інтегровані в бойові модулі українського виробництва найрізноманітніших типів.

У переважній більшості випадків такі модулі мають типовий склад озброєння: 30-мм автоматична гармата, 7,62-мм кулемет, іноді додатково 30-мм автоматичний гранатомет, а також дві готові до пуску ракети Р-2 в транспортно-пускових контейнерах. Серед таких модулів відзначимо:

— БМ-3 «Штурм» і БМ-3М «Штурм-М» — для бронетранспортерів БТР-3Е1 і БТР-3ДА;

— КАУ-30М (попереднє позначення — БМ-5М.01 «Катран-М») — корабельний бойовий модуль, створений на базі БМ-3М. Встановлений на восьми бронекатерах проєкту 58155 ВМС України (по два модулі), експортувався до Екваторіальної Гвінеї (чотири модулі для двох кораблів);

— БМ-7 «Парус» — для бронетранспортерів БТР-4Е1; встановлюється також на модернізованих БМП-1, МТ-ЛБу та деяких інших машинах;

— «Спис» — для модернізованих БМП-1ТС.

На експортованих у Таїланд винищувачах танків БТР-3РК встановлена башта з чотирма пусковими установками комплексу «Бар’єр» і 12,7-мм кулеметом.

— А чи є у вас детальна інформація щодо обладнання відповідним озброєнням українських та іноземних вертольотів?

Для озброєння гелікоптерів створений комплекс «Бар’єр-В» (524Р), який використовує ракети Р-2В. Першими носіями цих ракет стали модернізовані азербайджанські гелікоптери Мі-24G (поставлено десять одиниць у 2010-2011 рр.).

В Україні такими ракетами озброєні модернізовані Мі-24ПУ1 (випробовувався з 2011 р., взятий на озброєння 2012 р.).

Також «Бар’єр-В» з 2017 р. випробовувався на гелікоптері Мі-8МСБ-В з системою управління озброєнням 524-Р. Пуски з Мі-8МСБ-В показали неприємну особливість — потік повітря від несучого гвинта міг збити ракету з курсу (на Мі-24 такий ефект не спостерігався).

Тому КБ «ЛУЧ» допрацювало ракету, додавши просту інерційну систему. Така модифікована ракета отримала позначення Р-2ВТ.

— А як « Бар’єри » «несли службу» на флоті?

— Для озброєння малих кораблів і катерів створений комплекс «Бар’єр-ВК» — дистанційно керована тумбова установка з чотирма ракетами у транспортно-пускових контейнерах.

Чотири таких комплекси з 2013 р. експортовано до Казахстану, де вони встановлені на ракетно-артилерійських кораблях проєкту 250 («Барс»). Комплекс «Бар’єр-ВК» використовує ракети Р-2ВО — вони краще підходять для ураження малих надводних цілей, ніж ракети з кумулятивною бойовою частиною.

«Штурм-СМ»

— На скільки відомо, українські фахівці працювали над удосконаленням ракетних комплексів зразка СРСР і в нинішньому десятилітті. На скільки була потреба у проведенні таких робіт? Що там було змінено і що з’явилося нового?

— У липні 2020 р. вперше був показаний дослідний зразок самохідного ПТРК «Штурм-СМ» — модернізованого варіанту радянського комплексу 9П149 «Штурм-С» на шасі транспортера МТ-ЛБ.

В базовому варіант «Штурм-С» вже не відповідав сучасним вимогам — його ракета 9М114 «Кокон» (з радіокомандною системою наведення) не має тандемної бойової частини. Тобто не може уражати танки, обладанні динамічним захистом. Інший вагомий недолік машини — відсутність тепловізора, що унеможливлює її ефективне використання вночі.

Під час модернізації до рівня «Штурм-СМ» бойову машину адаптували до застосовування ПТКР Р-2П. Це потребувало не тільки заміни приладу наведення, але й переробки системи заряджання, оскільки габарити ракети в контейнері РК-2П були більшими, ніж у «Кокона».

Боєкомплект лишився попереднім — 12 ракет. Нова ракета працює разом з оптико-прицільною станцією ОПСН-І від Ізюмського приладобудівного заводу. Ця станція має телевізійний, тепловізійний та лазерний канали, а також лазерний далекомір.

У стандартній комплектації ОПСН-І оснащена тепловізійною камерою (дальність виявлення цілі становить до 14,5 км), трьома цифровими кольоровими телекамерами (до 12,5 км) та лазерним віддалеміром.

Прицільна станція змонтована на гіростабілізованій платформі від КБ «ЛУЧ»; це ж конструкторське бюро створило програмне забезпечення. Окрім впровадження нового інтерфейсу, який став значно простішим та легшим для сприйняття, розробники заклали новий функціонал — автосупровід цілі.

Щоправда, місце встановлення ОПСН-І, на мою думку, важко назвати вдалим — станція розташована в передній частині корпусу бойової машини і не може підніматись вгору. Це практично виключає можливість бойової роботи з-за укриття.

Державні випробування комплексу «Штурм-СМ» почались восени 2021 р. і мали закінчитись у 2022-му, однак цьому перешкодив початок російського широкомасштабного вторгнення та втрата виробничих потужностей Ізюмського приладобудівного заводу (місто Ізюм перебувало під російською окупацією з 7 березня до 10 вересня 2022 р.).

Вочевидь, проблеми вдалось подолати, оскільки на початку січня 2024 р. Міністерство оборони України повідомило про кодифікацію самохідного ПТРК «Штурм-СМ». Та за час, що минув від його створення, характер бойових дій суттєво змінився. За умов засилля дронів над полем бою ефективність «Штурму-СМ» видається доволі сумнівною.

Побічним підтвердженням цього є те, що за два роки, які минули від кодифікації, не з’явилось жодного свідчення застосування «Штурму-СМ» в бою. Тільки в грудні 2024 р., в репортажі про навчальні стрільби самохідного ПТРК «Штурм-С» зі складу 23-ї окремої механізованої бригади, прозвучала теза про модернізацію цього комплексу.

Хоча на відео фігурує саме немодернізований «Штурм-С» (до слова, це відео — перший випадок за час після 24 лютого 2022 р., коли українські військові публічно показали використання цього комплексу).

І ще одна ремарка. Український «Штурм-СМ» не слід плутати з російським модернізованим самохідним ПТРК з таким же позначенням, взятим на озброєння 2014 р.

«Корсар»

— А який розвиток мало створення в Україні саме переносних ПТРК?

— Логічним кроком у розвитку українських протитанкових ракетних комплексів після створення важкого ПТРК «Стугна-П» стала розробка легкого переносного комплексу «Корсар» (виріб 216). Він використовує ракети родини Р-3 калібру 107 мм — компактніші і легші, ніж Р-2.

Зрозуміло, що й уражаючі властивості менших ракет дещо нижчі, як і дальність пуску. Кумулятивна ракета Р-3К (в комплекті з транспортно-пусковим контейнером позначається РК-3К) з бойовою частиною масою 3,7 кг може пробивати броню завтовшки до 550 мм, а максимальна дальність пуску становить 2,5 тис м. Час польоту на таку дальність становить 15 с.

Важить РК-3К 15,9 кг, довжина його становить 1160 мм, а зовнішній діаметр — 112 мм. За аналогією з родиною Р-2, в боєкомплект «Корсара» входить і ракета Р-3ОФ з осколково-фугасною бойовою частиною (здатна пробити до 50 мм броні, утворює при вибухові не менше 250 осколків масою понад 2 гутворює при вибухові не менше 250 осколків масою понад 2 г).

Система наведення ракет Р-3 аналогічна Р-2 — телеорієнтування в лазерному промені. Але супровід цілі здійснюється через оптичний приціл, а не за зображенням на екрані монітора.

Комплекс «Корсар» має пускову установку ПУ-3 (суміщену з прицілом і приладом наведення ПН-КУ виробництва Ізюмського приладобудівного заводу) масою 10 кг. Вона забезпечує пуск ракети з упора. Крім того, в комплект входить легка тринога СП-3 (масою 7,5 кг), на яку може встановлюватись ПУ-3.

— А як проходило його входження в українське військо? Можливо у вас, пане професоре, є інформація і по іноземним контрактам цього комплексу?

— Випробування ПТРК «Корсар» проходили у 2013-2016 рр. В серпні 2017 р. комплекс був офіційно взятий на озброєння Збройних Сил України. Обсяги виробництва комплексів «Корсар» і ракет для них невідомі. Однак, ймовірно, вони значно менші ніж виробництво «Стугна-П» і ракет родини Р-2.

Експортні успіхи теж скромніші — відомо лише про продаж «Корсарів» до Саудівської Аравії та Бангладеш. У 2018 р. виробництво «Корсара» організувала у Йорданії компанія Jadara Equipment під назвою Jadara Terminator.

Досить несподіваною стала поява наприкінці січня 2026 р. фото ракет «Корсара» на озброєнні спецпідрозділу «Альфа» КДБ Білорусі. Можливі два варіанти появи цього ПТРК в Білорусі: неафішовані поставки до 2022 р. або ж передача росіянами трофейної зброї. Цей другий варіант видається більш імовірним.

«Корсар» став також відправною точкою для проєктування польського ПТРК «Пірат», але історія цього комплексу, безперечно, заслуговує на окрему розповідь.

— Чи вдалося нашим майстрам врахувати певні проблеми першого етапу впровадження даного ПТРК?

— В процесі виробництва ПТРК «Корсар» удосконалювався. Головним недоліком його базового варіанту був брак можливості застосування вночі. Усунути його спробували шляхом дообладнання пускової установки тепловізійною камерою.

У листопаді 2018 р. був представлений варіант з тепловізором грецького виробництва, а в жовтні наступного року — з українським, виробництва Ізюмського приладобудівного заводу. У 2020 р. ПТРК «Корсар» з тепловізором проходив випробування.

— Мені доводилося читати, що цей комплекс знайшов реалізацію і в подальших розробках для бойової техніки.

— Хоч ракети Р-3 створювались, в перші чергу, для переносного ПТРК, вони знайшли обмежене застосування і в озброєнні бойових машин. У червні 2014 р. конструкторське бюро «ЛУЧ» представило бойовий модуль «Сармат», призначений для озброєння легких броньованих машин.

Він має 12,7-мм кулемет і чотири ракети Р-3 (альтернативно — дві Р-2). «Сармат» важить 410 кг. Він обладнаний тепловізором SLX-HAWK виробництва італо-французької компанії Selex ES.

Значного поширення «Сармат» не набув — відомо тільки про шість обладнаних такими модулями бронеавтомобілів «КрАЗ-Спартан», переданих 7 лютого 2015 р. добровольчому полку спеціального призначення «Азов» (Національна гвардія України).

Цікавим «побічним продуктом» розвитку «Корсара» став ручний гранатомет «Інгул». Він використовує спрощену ракету Р-4 (в комплекті з транспортно-пусковим контейнером позначається РК-4).

По-перше, з ракети (чи, як паньство воліє, гранати) усунули систему наведення. По-друге, оскільки прицільна дальність стрільби гранатою суттєво менша, ніж ПТКР, застосували спрощений однорежимний двигун — по суті, стартовий прискорювач ПТКР (без маршового режиму).

— А які технічні дані має цей гранатомет?

— Мінімальна дальність стрільби становить 70 м, максимальна — 800 м. Важить РПГ 5,8 кг (з прицілом — 8,2 кг), граната в контейнері — 11,4 кг. Довжина транспортно-пускового контейнера становить 1678 мм.

Гранатомет «Інгул» призначений для ураження легкоброньованих цілей та укриттів. Тому в боєкомплекті немає «справжньої» протитанкової гранати — кумулятивної (танки має нищити «Корсар»). Натомість гранатомет використовує гранати з осколково-фугасною БЧ (аналогічною ракеті Р-3ОФ) і термобаричною БЧ.

Гранатомет «Інгул» вперше був представлений публіці у 2017 р., на виставці IDEF-2017 в Стамбулі. Однак по тому він практично зник з інформаційного поля. Немає жодних даних про серійне виробництво «Інгулу», взяття його на озброєння Збройних Сил України чи експорт.

Далі буде…

Війна