«Для нас важливо, що ми їх пам’ятаємо»: як прифронтова Савинська громада на Харківщині зберігає пам’ять про Захисників

29 серпня 2026 р. 06:36

29 серпня 2026 р. 06:36

Підтримка родин загиблих і зниклих безвісти, Алея Слави, Книга пам’яті, хвилина мовчання й автопробіг до Дня Державного прапора, а також реінтеграція ветеранів.

До Дня пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України , начальниця Савинської селищної військової адміністрації Оксана Супрун розповіла АрміяInform про те, як вшановують пам’ять полеглих Захисників і дбають про ветеранів та членів їхніх родин у прифронтовій Савинській громаді Харківської області.

— Савинська громада — одна з тих громад Харківщини, які особливо гостро відчули на собі війну, переживши окупацію та бойові дії. Ми вже говорили про те, як люди громади відновлюють мирне життя неподалік лінії фронту. Яку роль в цьому відіграють ветерани?

— На сьогодні у нас повернулася незначна кількість ветеранів — 27 людей повернулися в громаду. У нас є особи з інвалідністю, кожного розуміємо, кожного знаємо. Також у нас 36 родин загиблих героїв, 34 родини зниклих безвісти та 2 родини військовополонених (при останньому обміні один військовополонений повернувся на рідну землю). З усіма тримаємо повний контакт. У всіх абсолютно різні потреби. З ними по-різному працюємо.

Ми створили «Залу Незламних» влітку 2024 року. Це була перша саме ветеранська ініціатива тих перших ветеранів, які повернулися. Ми зробили спортивну залу, виграли проєкт у ПРООН — Програми розвитку Організації Об’єднаних Націй — і зробили спортивну залу для певної самореабілітації, підтримки спортивної форми, для спілкування.

Вона стала у нас певним ветеранським простором, який сьогодні дуже активно використовується в громаді. Можна побачити, як це працює. Ми пізніше відкрили ветеранський простір та Центр життєстійкості при Центрі надання соціальних послуг, в яких працюють фахівець із супроводу ветеранів та фахівці із соціальної роботи, проводяться зустрічі з психологами, юристами та  відповідальними працівниками ради. Ветерани точно знають, куди звернутися у них у всіх є контакт.

Найголовніше: на сьогодні фахівець із супроводу ветеранів працює. Зараз намагаємося повністю напрацювати всі статистичні дані: скільки родин, скільки дітей, хто чого потребує і так далі.

Фахівець особисто з фахівцями соціальної роботи об’їжджають зараз усі населені пункти, зустрічаються з родинами. Роблять певний опис, щоб це не було простою формальністю, а відбулося особисте спілкування і розуміння потреб усіх цих родин. Тобто максимально над цим працюємо, бо для нас це важливо.

Також щорічно ми оздоровлюємо дітей наших Героїв. І за підтримки наших партнерських громад діти відвідали Францію, Польщу та відпочили у закладах оздоровлення нашої країни.

— Днями ви представляли досвід ветеранської політики Савинської громади на форумі Міжнародної організації з міграції в Києві. Про що там ішлося?

— У Києві спільно із заступницею начальника Савинської військової адміністрації Наталією Щербиною мали два надзвичайно насичені дні роботи, присвячені темі, яка вже сьогодні визначає майбутнє наших громад, — це повернення ветеранів і ветеранок до цивільного життя.

У межах проєкту Міжнародної організації з міграції «Соціальне згуртування та реінтеграція ветеранів в Україні» ми взяли участь у Підсумковому форумі партнерства та взаємодії.

Це була відверта розмова держави, громад, міжнародних партнерів, ветеранських організацій та експертів про те, наскільки ми насправді готові зустрічати наших Захисників і Захисниць удома. Особливо цінною для мене стала можливість представити досвід Савинської громади та поділитися нашими напрацюваннями.

Я переконана, що реінтеграція ветеранів не починається і не закінчується пільгою, довідкою чи окремою програмою — вона починається з людини і з готовності громади почути ветерана, не вирішувати за нього, а запитати: «Що тобі потрібно? Як ми можемо допомогти тобі повернутися до активного життя?»

Ветерани повертаються з величезним досвідом, знаннями, силою та потенціалом. І наше завдання — створити умови, де вони зможуть навчатися і працювати, започатковувати власну справу, займатися спортом, бути активними у житті громади та впливати на рішення, які в ній приймаються.

Під час форуму були представлені й результати досліджень щодо потреб ветеранів та готовності громад до їхнього повернення. І вони ще раз підтверджують: попереду багато роботи. Саме тому так важливо вже зараз будувати систему, а не чекати, коли потреба стане критичною.

— Тобто йдеться не про окремий ветеранський напрям, а фактично про готовність усієї громади?

— Саме так. Другий день ми присвятили підсумковому аналізу спільної роботи. Разом із представниками громад, ветеранських просторів та громадських організацій говорили про те, що вдалося, де виникали труднощі, які рішення спрацювали, а що необхідно змінювати, продовжувати та масштабувати.

Такі зустрічі особливо цінні тим, що досвід однієї громади може стати рішенням для іншої. А знайомство та налагодження контактів сьогодні вже завтра може перетворитися на партнерство та спільні проєкти.

Повторю ще раз: повернення ветерана додому — це не лише відповідальність ветеранського фахівця чи окремої установи, а готовність усієї громади прийняти, підтримати, почути і дати можливість реалізувати себе.

Тому для мене один із головних висновків цих зустрічей дуже простий: сильна ветеранська спільнота — це сильна громада, а сильні громади — це стійка Україна. Тож вже сьогодні ми маємо готувати громади до повернення тих, завдяки кому вони мають майбутнє.

— А як у Савинській громаді вшановують пам’ять полеглих Захисників?

— Ми зробили Алею Слави — вона у нас одночасно і типова, і нетипова. З кожною родиною загиблого героя ми висаджуємо ялинку. Поки що у нас стоять тимчасові таблички. А далі ми плануємо зробити якусь єдину історію, щоб ці таблички уніфікувати. Уже будемо розуміти по розмірах, по всьому, яким чином це встановлювати.

Також у нас є прапори. На жаль, після останнього прильоту по Будинку культури всі прапори з фотографіями загиблих наших героїв були знищені, але на сьогодні ми їх відновили. Кожного четверга на розширену хвилину мовчання ми виходимо з цими прапорами загиблих героїв, намагаємося це все популяризувати.

У нас є традиційний автопробіг на День прапора, коли по всій громаді їдуть автомобілі з прапорами загиблих героїв, їдуть із нами батьки й рідні цих людей. Для них це важливо. Кілька днів тому до Дня Державного прапора України ми вкотре провели цей традиційний для нашої громади щорічний автопробіг.

Колона автомобілів з іменними прапорами загиблих Героїв проїхала дорогами громади. Дорогами рідної землі знову майоріли синьо-жовті прапори з обличчями наших Героїв — тих, хто віддав найдорожче — своє життя — за право України бути незалежною.

Ми проїхали цим маршрутом, щоб кожен водій зупинився, кожен перехожий схилив голову. Щоб ще раз нагадати, що ми пам’ятаємо кожного, хто на щиті повернувся додому. Бо кожен прапор з ім’ям нашого земляка — це обличчя історії, ціна нашої свободи і частинка розбитого серця всієї громади.

— Окрім Алеї Слави й автопробігу в громаді є оригінальна як для селищної громади Книга пам’яті. Як вона працює і чи плануєте ви розширювати цей проєкт?

— Ми встановили електронну Книгу пам’яті. Це саме той проєкт, який був реалізований із Міжнародною організацією з міграції. На сьогодні там фотографії загиблих, але ми вважаємо, що потрібно зробити окремою вкладкою також ще й зниклих безвісти — додати про них певну інформацію, трішки обмежену, бо розуміємо безпекову ситуацію в цій історії.

Так само плануємо зараз там, де Алея Слави, зробити ще Алею Надії, де хочемо розмістити інформацію про зниклих безвісти. Для рідних і для нас важливо, що ми їх пам’ятаємо і чекаємо на повернення.

Ми робили Книгу пам’яті в друкованому вигляді і плюс окремо працюємо за програмою соціальної підтримки. Ми робили одноразові виплати для родин зниклих безвісти. Ми робимо постійні виплати і підтримку для родин загиблих героїв на День пам’яті. Плануємо відвідати кожну з цих родин, які знаходяться на території громади.

— Як виникла ідея зробити Книгу пам’яті саме у вигляді такого інтерактивного стенду просто на вулиці?

— Інтерактивний стенд — це була для нас важлива історія. Паперова Книга пам’яті, наприклад, буде в бібліотеці — чи будуть її читати люди? Будуть, але чи багато в нас людей підуть у бібліотеку? Навряд чи. При певних заходах, можливо, хтось десь погортає.

А нам хотілося зробити щось таке, що будуть читати про наших полеглих Захисників усі. На Алеї Слави, звісно, є фото і таблички. Але це зовсім коротка інформація про загиблих, там повнішу інформацію представити неможливо. І QR-код не кожен буде сканувати, якщо він на табличці є.

І таким чином ми вийшли на цю ідею розміщення в центрі громади інтерактивного стенду. Коли Міжнародна організація з міграції запропонувала нам проєкт саме в рамках ветеранської політики, ми зрозуміли: супер, круто, якраз буде ця інтерактивна панель, на якій буде зібрана вся інформація. Тут ця інформація буде трішки ширшою, ніж просто на табличці, і до неї можна буде до неї доторкнутися і її відчути.

Один із військовослужбовців виклав у TikTok історію про наш стенд і ще два місяці тому ця його історія набрала вже понад 600 тисяч переглядів. Він каже: «У мене перегляди все збільшуються, я мільйон переглядів як наберу — то про це розповім». Тобто історія зайшла, і дуже крута кількість позитивних коментарів про те, що це дійсно працює.

— Для невеликої селищної громади це доволі амбітний формат меморіалізації. Для вас принципово, щоб такі речі були доступні саме тут?

— Для нас це важливо. А ще важливо тим, що ми показуємо: маленьке село, маленька селищна громада, майже сільська громада може бути не гіршою, ніж великі міські. І тут може все бути так само, як і десь.

Нам говорять: «Це в обласних центрах ставлять». А чим ми гірші за обласний центр? Чому ця інтерактивна панель може стояти не лише у Харкові, але й у Савинцях?

Тому ми скрізь ставимо для себе високу планку, щоб навіть у маленькій сільській громаді, в межах села, ми могли так по-сучасному вшанувати пам’ять наших полеглих Захисників.

Війна