Пам’яті молодшого сержанта Юрія Пивоварова (позивний «Берс»)

02 вересня 2026 р. 09:18

02 вересня 2026 р. 09:18

27-річний десантник останній бій прийняв у Курській області.

Юрій народився 9 червня 1997 року в Охтирці на Сумщині. Коли йому було три роки, родина переїхала в Горлівку Донецької області, звідки родом батько.

Хлопець мав певні проблеми зі здоров’ям, тому навчався в школі-інтернаті для дітей із серцево-судинними захворюваннями. Неповну середню освіту здобув у Горлівській школі № 7. Захоплювався історією України, багато читав.

Після закінчення 9 класу вступив до місцевого машинобудівного коледжу, бо понад усе мріяв стати інженером. Проте вже наступного року в юнацькі плани втрутилося вторгнення «зелених чоловічків» армії РФ у східні області України. Тож сім’я вимушена була переїхати. Для проживання обрали Ромни, звідки родом батьки матері.

Юрій перевівся в Роменський коледж Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана. Закінчив навчання у 2017 році за спеціальністю «Хімічні технології тугоплавких неметалевих і силікатних матеріалів».

З дитинства він мав загострене почуття справедливості, безмежно любив Україну та все українське. Доєднався до добровільного молодіжного корпусу «Правий сектор», який був створений у відповідь на початок російської збройної агресії проти України.

А у 2018 році підписав контракт і вступив до лав 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Галицького.

Трохи згодом Юрій познайомився з коханою Вікторією, з якою у квітні 2023 року одружився. А спочатку це було спілкування з дівчиною через інтернет. Майже за два роки молоді люди зрозуміли, що готові до спільного життя. Коли в Юрія закінчився контракт, разом вирішили підкорювати Київ. Молодий чоловік влаштувався працювати на будівництві.

Однак після 24 лютого 2022 року, подбавши про безпеку коханої, у першому ж військкоматі чоловік записався до 95-ї Десантно-штурмової бригади Збройних Сил України. У її складі брав участь у зоні відчуження Чорнобильської АЕС.

Уже у квітні 2022 року «Берс» дістав поранення. Після короткої реабілітації в госпіталях Києва та Харкова повернувся у стрій. Він завжди говорив: «Мій святий обов’язок чоловіка — захищати Україну».

За бойові досягнення 17 листопада 2023 року Юрія Пивоварова нагородили відзнакою Міністерства оборони України «Лицарський хрест». За кілька місяців, у лютому 2024-го, — нагрудним знаком «Золотий хрест».

Влітку 2024 року «Берса» перевели до 132-го окремого розвідувального батальйону підрозділу військової розвідки Збройних сил України у складі Десантно-штурмових військ на посаду командира відділення роти вогневої підтримки. Зоною відповідальності були Запорізький та Харківський напрямки. Побратими поважали командира за професіоналізм і підтримку.

Юрій, вже перебуваючи у війську, донатив на потреби ЗСУ. Важко переживав смерть найближчого побратима, тому постійно допомагав його матері всім чим міг. Маючи сталевий характер, ніколи не падав духом.

У червні 2024 року захисникові випала коротка офіційна відпустка. Разом з дружиною Вікторією кілька днів будували плани на життя. Юрій розповідав, що хоче вчитися далі, аби мати можливість згодом служити у СБУ.

Та вже у серпні бригаду, в якій служив Юрій, дислокували на Курський напрямок. Спочатку військові підвозили продукти та речі першої необхідності, а за два тижні пішли у наступ.

Молодший сержант Юрій Пивоваров прийняв останній бій 31 серпня 2024 року: він загинув під час бойового завдання від влучання ворожого КАБу в районі населеного пункту Шептухівка Курської області РФ.

«Юра — це мій особистий всесвіт, який зруйнувала РФ… Єдине, про що ми мріяли — це жити разом, збудувати будинок і просто бути щасливими. Мій чоловік, попри свій вік, бачив та знав стільки, скільки іноді й люди у 50 не проживали. Настільки розумний, настільки й добрий. Завжди всім допомагав, не чекаючи нічого взамін. Служив і волонтерив, вміло тримав у руках зброю і мріяв про відпочинок вдома. Усіх слів, що існують, — недостатньо, щоб описати, якою чудовою людиною він був. А тепер його немає, він залишився тільки у пам’яті. А я лише можу продовжувати існувати у своєму зруйнованому всесвіті. Я досі не можу повірити, що більше ніколи його не обійму…» — поділилась дружина Вікторія.

Останній спочинок захисник знайшов на Засульському кладовищі в Ромнах.

Посмертно Юрія Пивоварова нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Вічна слава і вдячність Герою!

Фото Роменської міської ради

За матеріалами: Книга пам’яті Сумської області , Роменська міська рада , Платформа пам’яті «Меморіал»

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform

Війна