«Артилерія 2014-го, 2022-го і 2026 року — це три різні війни»: як з нуля створювали 147 ОАБр 7-го корпусу ДШВ

08 вересня 2026 р. 06:28

08 вересня 2026 р. 06:28

19 липня цього року 147-ма окрема артилерійська бригада, яка входить до 7-го корпусу швидкого реагування Десантно-штурмових військ Збройних Сил України, відзначила лише першу річницю.

Сьогодні її підрозділи працюють одразу на Покровському, Добропільському та Костянтинівському напрямках і підтримують три корпуси. За перший рік бригада увійшла до числа лідерів серед артилерійських бригад ЗСУ за показниками системи «Є-бали», почала застосовувати ударні безпілотники середньої дальності, розвивати наземні роботизовані комплекси та автоматизувати внутрішнє управління.

А рік тому військової частини у звичному розумінні фактично ще не існувало. Проте 7-й корпус швидкого реагування ДШВ потребував власного артилерійського підрозділу, тож у контексті корпусної реформи взявся за його утворення.

Командир 147 ОАБр полковник Віктор Довгаль пам’ятає початок справи значно прозаїчніше за будь-яку урочисту дату.

— Я приїхав у кімнату, в якій було десять ліжок, і ми там усі спали. Перші десять осіб, які приїхали. І ти просто дивишся на це все і думаєш: яку військову частину ми будемо формувати? Я цих людей взагалі не знаю. Я не знаю, звідки вони, хто вони, які завдання їм можна визначати.

Через два місяці після початку формування перший артилерійський дивізіон бригади вже виконував бойові завдання. Приблизно за чотири місяці на фронт вийшла вся бригада.

Для комбрига це був досвід, якого він раніше не мав. До 147-ї він служив у 25-й окремій повітрянодесантній та 46-й аеромобільній бригадах — уже сформованих системах, де можна було зосередитися на своїй функції.

Тепер систему потрібно було створити практично з нуля.

І не просто відтворити артилерійську бригаду за знайомим шаблоном, а побудувати підрозділ уже для війни 2025–2026 років: із масовими БПЛА, РЕБ, наземними роботизованими комплексами, новою логістикою, цифровим управлінням та гарматами, які доводиться буквально закопувати в землю, щоб вони вижили.

Адже, як говорить сам комбриг, артилерія 2014-го, 2022-го і 2026 року — це фактично три різні війни.

Розмова з командиром 147-ї — ще одна історія з циклу АрміяInform про покоління українських командирів, яких формує сучасна війна і які водночас формують армію для її наступного етапу.

Створити бригаду — це не отримати гармати

Словосполучення «сформувати артилерійську бригаду» легко уявити суто через військову складову: отримати озброєння, набрати людей, сформувати розрахунки, провести підготовку і вийти на фронт.

Комбриг говорить, що це якраз відносно проста частина.

— Дали тобі гармати, ти їх заправив, людей навчив — все, виїхав на війну, воюєш, стріляєш, знищуєш противника.

Справжня складність — змусити одночасно запрацювати десятки взаємозалежних процесів. Стройова частина. Персонал. Фінанси. Логістика. Забезпечення. Документообіг. Адміністративна та господарська діяльність.

Пан Віктор наводить побутовий приклад. Приходить військовослужбовець. Минає місяць. Він має отримати грошове забезпечення.

— Складно пояснити солдату, а потім сержанту, офіцеру, який прийшов, місяць прослужив, чому я йому не заплатив грошове забезпечення. Для того, щоб я його заплатив, треба, щоб запрацювала фінансова складова. А фінансова складова запрацює тільки тоді, коли запрацює стройова частина.

Можна було б самому сісти за нормативні документи та по черзі налаштовувати кожен напрям. Але це означало б перетворити комбрига на виконавця замість керівника.

— Керівник для того і є, щоб визначити і контролювати. Приймати доповідь.

Саме запуск системи, а не отримання гармат, пан Довгаль називає найважчим етапом формування. І цю нову організаційну систему потрібно було будувати з людьми, яких командир переважно не знав.

— Відсотків 90 — це були люди, яких я не знаю, яких я вперше бачив. Заступники мої, командири підрозділів, начальники по напрямках. Я їх не знав.

Перші тижні стали періодом взаємного вивчення. Комбриг спілкувався з майбутніми заступниками та командирами, з’ясовував, де вони служили, які посади обіймали, що вміють і яку відповідальність їм можна передати. Так поступово з людей різного досвіду з’явився колектив.

Саме здатність делегувати пан Віктор називає одним із фундаментальних принципів роботи командира.

— Одна людина не може нічого зробити. А якщо міцний, потужний, розумний колектив, то все створюється дуже швидко й ефективно, незважаючи на всі проблеми і труднощі.

Значна частина особового складу нової бригади — мобілізовані. Це також вплинуло на підхід до її побудови.

Командир розумів: не можна просто відтворити всі старі процедури і вимагати від людей, які щойно прийшли до війська, одночасно освоювати спеціальність та нескінченний паперовий документообіг.

Тому одна з перших управлінських ставок 147-ї — автоматизація.

Цифровізація в бригаді: «Ваша посада передбачає роботу з людьми, а не з папірцями»

Під час створення бригади командування свідомо почало прибирати зайву паперову роботу й переводити процеси в електронну форму.

— Ми розуміли, що новостворена бригада і нам треба якомога більше автоматизуватися. Бо в нас більшість офіцерів рівня командира батареї, командира взводу, командирів гармат, відділень — мобілізовані люди. І буде дуже тяжко, коли ти їм скажеш, що маєш подати десять доповідей у паперовій формі і десять тисяч повідомлень написати.

У бригаді розробили власну внутрішню програму, яка охоплює значну частину процесів і продовжує вдосконалюватися. Тут 147-ма могла покластися і на 7 корпус ДШВ — у спрощенні паперової бюрократії так само, як і в сприянні технологічній складовій.

Мета цифровізації для комбрига максимально прикладна — автоматизувати процеси, щоб людина більше себе присвячувала практичній роботі.

Це ж пан полковник постійно повторює командирам дивізіонів та батарей.

— Ваша посада передбачає роботу з людьми, а не з папірцями.

Для командира це не цифровізація, щоб полегшити звітність. Це спосіб повернути офіцерові час для підготовки підлеглих, аналізу ситуації та практичної роботи.

Через два місяці перший дивізіон уже воював

Часу на те, щоб неквапливо побудувати ідеальну військову організацію, не було. Приблизно через два місяці після початку формування перший самохідний артилерійський дивізіон 147-ї вже вийшов виконувати бойові завдання.

За словами комбрига, підрозділ одразу показав високу ефективність, виконуючи обсяг роботи, який за інших умов міг би потребувати більшої кількості сил. Уся бригада сформувалася приблизно за чотири місяці.

— Наше завдання на старті — не розтягувати формування бригади, а зробити це якомога швидше, щоб вийти і воювати. Якщо ми створилися, ми маємо знищувати противника.

Новостворена бригада заходила у бойову роботу взимку. Проблемою стало навіть саме розгортання: обладнання позицій, розміщення людей, підготовка інфраструктури.

За словами пана Довгаля, вже у перші місяці роботи бригада вийшла в число найбільш результативних артилерійських підрозділів. У липні 2026 року, до першої річниці створення 147-ї, Командування ДШВ повідомило, що бригада входить до числа лідерів серед артилерійських бригад ЗСУ за показниками системи «Є-бали».

Цей показник важливий тим, що ґрунтується не лише на внутрішній оцінці підрозділу. У програмі «Армія дронів. Бонус» бали нараховуються за підтверджені у бойовій системі DELTA ураження противника. Тож місце серед лідерів такого рейтингу є показником великої кількості верифікованих результатів бойової роботи новоствореної бригади.

Лідерство у війні, яка постійно змінюється

Комбриг каже, що його стиль управління формувався поступово — від першої командної посади до рівня бригади. Але фундамент залишається незмінним: командир відповідає за людей.

— Найбільший фундамент задається на посаді командира взводу. Коли ти прийшов з курсанта, коли за тебе переживали, але ти вже прийшов командиром взводу — і тепер тобі треба переживати за них.

На рівні бригади безпосереднього контролю стає менше, натомість зростає роль делегування, вимогливості й довіри. Пан Віктор не приховує, що може бути жорстким.

— Для того, щоб була результативність, потрібно вимагати. Якщо цього не робити, нічого не досягти.

Але жорсткість, у його розумінні, не означає дистанції між командиром і підлеглими.

— До мене може підійти будь-який солдат. До мене може дзвонити будь-який солдат, у будь-який час дня і ночі.

Для сучасної війни така відкритість має не лише людське, а й практичне значення. Поле бою змінюється швидше, ніж встигають оновлюватися інструкції, тому важлива інформація часто приходить саме від тих, хто найближче до цього поля бою.

Під час обговорення бойової ситуації пан Довгаль намагається спочатку почути наймолодшого командира.

— Треба почути, що скаже наймолодший командир. Його першим треба запитувати, щоб інші не вплинули на його думку.

В артилерії це може бути командир гармати — людина, яка безпосередньо бачить, як рішення працює на полі бою.

— Він безпосередньо виконавець. Треба почути, як він це бачить. А потім уже знизу формується думка у тебе, його командира, як це правильно зробити.

Тому комбриг намагається бувати безпосередньо в підрозділах і розбирати невдалі епізоди не за звітом, а разом із тими, хто був на місці.

— Аналіз проведених дій треба проводити не з папірця. Спочатку опрацювати там, у кого це відбулося, а потім уже все оформити.

У такій війні сучасне лідерство для пана Довгаля — це не лише віддавати накази. Це створити систему, у якій командир бере на себе відповідальність за людей, вимагає результату, але водночас здатний почути інформацію знизу і швидко змінити рішення, якщо поле бою вже змінилося.

Артилерія 2014-го, 2022-го і 2026-го — це три різні війни

— Артилерія ДШВ — це моє життя.

Саме тому технологічну еволюцію поля бою комбриг описує через зміни у власній професії. Умовно її можна розділити на три періоди.

2014 рік — переважно стара артилерійська школа. Гармати могли стояти в лінію. Бусоль, орієнтування, віяло, стрибки прицілів, ведення вогню швидкими залпами.

У 2022 році ця модель ще частково існувала, але артилерія вже почала системно працювати разом із БпЛА. Спочатку — розвідувальні «Фурії», згодом дедалі масовіші коптери.

А 2025–2026 роки, говорить комбриг, принесли вже кардинально іншу реальність. Сьогодні недостатньо поставити гармату в лісосмузі й закидати її гілками.

— Раніше ми могли просто стати в лісосмузі. Розуміли, що її може дістати така сама гармата, яка знаходиться з іншої сторони поля бою.

Тепер загроза може прилетіти з повітря практично до конкретної точки. Тому артилерійська позиція потребує серйозних перекриттів, окопів та інженерного обладнання. Причому нерідко — вручну.

— Ми зараз на одному з напрямків жодну позицію трактором не копаємо, все вручну. А під Caesar ви б побачили, які там об’єми роботи люди проводять.

Причина проста: сама інженерна техніка може швидко стати ціллю.

— Якщо вона виїжджає — її просто знищують.

Війна високих технологій у цьому місці парадоксально повертається до лопат і фізичної праці. Сучасну автоматизовану гармату люди спочатку мають вручну добре закопати.

Змінилася і логістика. Там, де раніше можна було відносно спокійно рухатися автомобілем, сьогодні його може швидко виявити безпілотник. До позицій доводиться діставатися мотоциклами й мопедами, а частину вантажів передавати наземним роботизованим комплексом.

Тому сучасна артилерія — це вже значно більше, ніж гармата, розрахунок і боєприпаси. Навколо артилерійського пострілу виникла ціла екосистема: повітряна розвідка, РЕБ, інженерне обладнання, цифрове управління, захищена логістика, ударні дрони та НРК.

Caesar проти «Богдани»: технологічність має свою ціну

Комбриг не ділить артилерійські системи на однозначно хороші й погані. Кожна має власну перевагу. Caesar швидше наводиться, має більші можливості за дальністю та спектром боєприпасів, швидше залишає позицію. Але складна електроніка створює власну уразливість.

— Caesar, якщо в нього переб’ється один провід, то Caesar не поїде. А по «Богдані» може прилетіти десять осколків — і вона буде далі стріляти. Бо в нас зроблено суто із заліза.

Натомість у неї є інші обмеження. Тому для командира головне — не знайти абстрактно «найкращу гармату», а правильно використати сильні сторони кожної системи в конкретних умовах.

«Артилерії без БПС дуже важко»

На питання, чи залишається артилерія окремою силою на полі бою, пан Довгаль відповідає інакше.

— Ми не можемо казати, що є сила одна, друга, третя. Є синергія всіх сил.

Безпілотні системи для сучасного артилериста вже не просто коригувальник вогню.

— Артилерії без БПС дуже важко. Сьогодні безпілотник потрібен ще до того, як гармата вирушить на позицію. Треба бачити маршрут, оцінювати загрози й розуміти, чи може гармата ним пройти.

Тому розвиток безпілотних систем став одним із пріоритетів 147-ї ще під час формування бригади. Сьогодні ця компонента охоплює розвідку, коригування артилерійського вогню та безпосереднє ураження противника.

Бригада застосовує FPV, важкі ударні та розвідувальні БПЛА. Безпілотні системи й артилерія при цьому можуть працювати як єдиний контур ураження. Наприклад, у січні 2026 року в Покровську розвідка 147-ї виявила групу російських військових, яка намагалася закріпитися в промзоні. По цілі спочатку відпрацювали FPV-дрони, а потім — 155-мм артилерія.

Наступним кроком стало збільшення глибини ураження. У червні 2026 року 7-й корпус ДШВ повідомив, що 147-ма стала першою серед новостворених артилерійських бригад ЗСУ, яка застосувала ударні безпілотники середньої дальності — мідл-страйки. Їх використовують у бригаді для ураження військових об’єктів, логістики та елементів управління противника в оперативній глибині.

Отже, безпілотна компонента 147-ї — це вже не лише «очі» артилерії. Вона сама стала інструментом вогневого ураження на різних дистанціях і водночас працює у зв’язці з гарматною артилерією.

«Втратиш НРК. Але не втратиш людей»

Наступним напрямком після БПЛА для 147-ї стали наземні роботизовані комплекси. Для комбрига їхня цінність насамперед у тому, що вони дозволяють не відправляти людей під удар.

— Скільки б у нас не було заліза, скільки б у нас не було пластику, БПЛА, як би не розвивався штучний інтелект — він не замінить людей.

Тому НРК важливий не тому, що це робот. А тому, що замість військовослужбовця у небезпечну зону може поїхати машина.

— Ти втратиш НРК, втратиш все, що на ньому є, але ти не втратиш людей. Це найголовніше.

Бригада використовує наземні роботизовані комплекси для логістики — доставки боєкомплекту, води, провізії та іншого майна туди, де кожен додатковий виїзд автомобіля або вихід військовослужбовця означає ризик.

У 2026 році 147-ма також публічно демонструвала роботу з розвідувально-ударними НРК. Це вже наступний етап: машина може не лише перевозити вантаж, а й вести розвідку, прикривати позиції та нести озброєння без необхідності тримати військовослужбовця безпосередньо біля нього.

Далі пан Довгаль формулює одну з найсильніших тез розмови:

— Військовослужбовець обраховується не в коштах, які на нього держава витрачає. Він обраховується в тому, що його не буде і його дитина більше його не побачить. Або його мати не побачить.

Навіть коли розмова заходить про втрату гармат, пріоритет залишається тим самим.

— Я артилерист ДШВ. Переживаю дуже за гармати. Але вже якщо згоріло, то згоріло. Проведемо аналіз, чому так сталося. За людей переживаю більше.

Наступний крок — гармата без екіпажу біля неї

Коли пан Довгаль говорить про наступний етап розвитку артилерії, він фактично вголос конструює майбутню систему. За основу бере Caesar. Сучасна гармата вже має автоматизовані системи наведення та ведення вогню.

— У Caesar є мізки для ведення вогню. Давайте додамо йому мізки для того, щоб він себе захищав. І додамо йому мізки, щоб він сам їхав.

У такій концепції людина залишається оператором, але перебуває у захищеному місці.

Гармата сама залишає укриття, займає позицію, отримує дані, виконує вогневе завдання й повертається. Загроза FPV може виявлятися датчиками, а активний захист — реагувати автоматично.

— Всім цим управляє людина, в будь-якому випадку. Але людина управляє захищеною.

Принцип той самий, що й з НРК.

— Ми НРК використовуємо для того, щоб не ризикувати водіями. Так і тут.

Це важливий момент у розумінні того, куди, на думку комбрига, рухається артилерія. Йдеться не про те, щоб прибрати людину з процесу ухвалення рішення. Навпаки — залишити їй управління, але максимально віддалити від точки, куди після пострілу може прилетіти відповідь противника.

Нове покоління командирів сформував дефіцит

На запитання, чи характерний такий підхід для інших українських командирів сучасної війни, пан Довгаль відповідає ствердно. Але пропонує не поспішати називати їх просто «молодими». Їх об’єднує дещо інше.

— Зараз більшість командирів — це командири, які мають обмежені ресурси. І людські, і забезпечення. І вони думають, як зробити. Бо треба зробити.

Це важлива теза для розуміння нової української командної культури. Автоматизація часто народжується тому, що недостатньо людей. Роботизація — тому що людей потрібно зберегти. Нові способи логістики — тому що старі маршрути бачить противник. Нові фортифікації — тому що гілок над гарматою вже недостатньо. Горизонтальна комунікація — тому що людина безпосередньо на позиції іноді першою бачить, що вчорашнє рішення вже не працює.

147-ма в цьому сенсі є цікавим прикладом саме через свій вік. Їй не довелося перебудовувати десятиліттями сформовану організацію під нову війну. Значну частину системи від самого початку можна було створювати вже з урахуванням досвіду 2022–2025 років.

Але навіть цього виявилося недостатньо. Війна змінюється швидше, ніж формується військова частина. Тому бригада, створена під умови 2025 року, вже у 2026-му має знову змінювати способи маскування, логістики, застосування БПЛА, НРК та самої артилерії. І це покоління командирів не отримало готової моделі нової війни. Воно конструює її в процесі.

Куди рухається 147 ОАБр

На запитання, куди має еволюціонувати бригада, пан Довгаль відповідає максимально практично.

— Збільшуватися. Розширювати підрозділи. Максимально автоматизувати внутрішні процеси. Підвищувати точність та ефективність артилерії, зокрема завдяки високоточним боєприпасам, щоб досягати найбільших наших результатів — знищення противника.

А коли комбрига запитують, яким він хотів би побачити майбутній абзац про 147-му в підручнику з історії цієї війни, відповідь уже майже готова:

— Незважаючи на всі труднощі, вони спромоглися в найкоротші терміни сформуватися і ефективно виконувати завдання на полі бою при підтримці піхоти.

Але досвід 147-ї бригади 7 корпусу ДШВ поки занадто свіжий, щоб перетворювати його на остаточну доктрину. Бригаді лише рік, а сама війна продовжує змінювати правила. Можливо, важливіший урок полягає саме в цьому.

147-ма формувалася вже під сучасну війну — і за рік ця війна знову змінилася. Тому створити нову артилерійську бригаду сьогодні означає не просто набрати людей, отримати гармати й запустити систему управління.

Потрібно одразу зробити цю систему здатною змінювати саму себе.

Артилерія 2014-го, 2022-го і 2026 року — це три різні війни. І, судячи зі швидкості нинішніх змін, четверта вже формується просто зараз.

Фото: Анастасія Крячко, 147 ОАБр 7-го корпусу швидкого реагування ДШВ ЗС України

Війна