Атакували в лоб, як варан: у боях за Урожайне народився символ «Чорного батальйону» морської піхоти

10 вересня 2026 р. 06:32

10 вересня 2026 р. 06:32

Перший ескіз шеврона «Чорного батальйону» морської піхоти — варан, який атакує в лоб — з’явився після боїв за Старомайорське й Урожайне 2023 року.

Його власноруч намалював перший командир батальйону Віталій Циба, порівнявши підрозділ морських піхотинців з хижаком, який атакує в лоб і йде напролом, не маючи ані великих зубів чи пазурів, ані міцної броні.

Саме так, без жодного важкого озброєння, під час контрнаступу 2023 року атакували ворога морпіхи 36-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського. Тоді бійці очистили від сил противника одну з головних вулиць Урожайного та просунулися до Завітного Бажання.

«2 батальйон морської піхоти, він же „Чорний батальйон“ це підрозділ зі своїми традиціями, зі своєю історією, зі своїм пройденим шляхом, зі своєю культурою, який сформував характер відродженої 36-ї окремої бригади морської піхоти», — наголосив командир 36 ОБрМП у 2022‒2024 роках Віктор Сікоза.

Саме тоді і там — на Запорізькому напрямку — за підрозділом остаточно закріпилася назва «Чорний батальйон». Історію славетного підрозділу морської піхоти зі складу 36-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського розповідає АрміяInform.

Народження батальйону: перший бій на Херсонському напрямку

На початку широкомасштабного вторгнення фактично вся 36-та окрема бригада морської піхоти перебувала на Маріупольському напрямку. Оборона Маріуполя стала для морпіхів надзвичайно важким випробуванням і завдала підрозділу значних втрат.

У цей складний період бригада гостро потребувала поповнення. Тому вже в березні 2022 року розпочалося формування стрілецького батальйону, який згодом стане 2-м батальйоном морської піхоти.

Уже в липні 2022 року військовослужбовці нового підрозділу здійснили свій перший бойовий вихід. На той момент батальйон не мав ані бронетехніки, ані важкого озброєння, ні навіть мінометів. Проте брак техніки не зламав бойового духу й морпіхи були готові виконувати найскладніші завдання.

Морські піхотинці діяли на Херсонському напрямку — у районах Березнегуватого, Білогірки, Андріївки та Давидового Броду. Із кожним боєм підрозділ загартовувався, здобуваючи перший бойовий досвід.

Одним із ключових завдань стало захоплення панівної висоти між Білогіркою та Андріївкою. До морських піхотинців цю висоту неодноразово намагалися взяти інші підрозділи. Для стрілецького батальйону вона стала справжнім випробуванням.

Завдання було виконано. Морські піхотинці не лише взяли висоту, а й захопили перших 11 російських військовополонених. Але війна не пробачає помилок і не обходиться без втрат. 2–3 серпня 2022 року батальйон зазнав перших бойових втрат. Загинули командир розвідувального взводу Руслан Хода та розвідник із позивним «Черкес».

Згодом було прийнято рішення відокремити 2-гу роту та сформувати ротно-тактичну групу, яку прикомандирували до 59-ї бригади. Її бійці просувалися Херсонською трасою через Снігурівку. Іншій частині підрозділу поставили завдання рухатися в напрямку Давидового Броду та з’єднатися з наступаючими силами 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади.

Розпочалася наступальна операція на Херсонському напрямку. Проте доля розпорядилася інакше: 2-й батальйон морської піхоти перекинули на Донецький напрямок.

Для багатьох морпіхів це рішення стало особливо болючим. Вони мріяли зайти у звільнений Херсон разом із побратимами. Для значної частини військовослужбовців Херсон і Херсонщина — рідний край, їхній дім. До звільнення Херсона їм не вистачило лише дванадцяти днів.

Але війна тривала і батальйон знову вирушив туди, де був потрібен найбільше — назустріч новим боям, новим випробуванням і новим перемогам.

Випробування, що загартували «Чорний батальйон»: Донецький напрямок у жовтні 2022 року — травні 2023 року

28 жовтня 2022 року «Чорний батальйон» передислокували на Донецький напрямок — до Вугледара. Попереду були одні з найважчих боїв, які ще більше загартували підрозділ і його бійців.

Саме тоді стрілецький батальйон реорганізували у 2-й батальйон морської піхоти чисельністю 893 військовослужбовці. До його складу увійшли чотири роти, дві мінометні батареї, взвод снайперів та інші спеціалізовані підрозділи.

Та перепочити морпіхам не судилося. Невдовзі батальйон перекинули під Авдіївку. До середини лютого 2023 року його бійці тримали оборону на рубежах Авдіївка — Водяне — Опитне.

Це були місяці безперервного напруження, штурмів і щоденних атак противника. Кожен день вимагав від морських піхотинців максимальної витримки, мужності та взаємної підтримки.

Оборона мала високу ціну. Батальйон втратив багатьох своїх побратимів. Вони назавжди залишилися в строю пам’яті 2 БМП — тих, чиї імена живуть у серцях тих, хто продовжує боротьбу.

Водночас підрозділ поповнювали досвідчені морпіхи, зокрема ті, хто повернувся з російського полону. Вони прагнули служити саме у своїй бригаді, бо знали: тут їхня родина.

Командири залишалися на позиціях поруч із бійцями у найскладніші моменти. Це формувало довіру й мотивувало повертатися до своїх.

Так сталося і з Захаром, який прийшов до 36-ї бригади ще у 2018 році. Після повернення з полону та лікування у 2023 році він знову став до строю — цього разу у 2-му батальйоні морської піхоти.

Його, як і інших досвідчених бійців, побратими буквально «перетягували до своїх». Бо поверталися туди, де їх знали, пам’ятали і чекали.

«Вони всі поверталися і ставали до нас, до строю. Ті хлопці, які були прикомандировані, згодом переводилися в 2 БМП, бо бачили людяне ставлення командира. Для нього всі були рівні — неважливо, з ТРО ти чи з морської піхоти», — згадує командир 2 БМП у 2022‒2025 роках Віталій Циба.

Саме таке ставлення формувало особливу атмосферу батальйону. Тут цінували кожного, хто стояв поруч, тому бійці поверталися навіть після полону й найтяжчих боїв.

Контрнаступ на Запоріжжі влітку 2023 року: народження символу «Чорного батальйону»

Не минуло й двох тижнів після завершення бойових завдань на Донеччині, як 2-й батальйон морської піхоти знову опинився на передовій. Цього разу — на Запорізькому напрямку, де розгорталися контрнаступальні дії українських сил.

Морські піхотинці звільнили Левадне, вийшли до Приютного, а після оточення 501-го батальйону долучилися до його деблокування. Разом із побратимами з 35-ї, 37-ї та 38-ї бригад морської піхоти вони вели важкі бої за Старомайорське та Урожайне, зачищали населені пункти й закріплювали здобуті позиції.

На лівому фланзі Урожайного морпіхи очистили від противника одну з головних вулиць і просунулися в напрямку Завітного Бажання. Крок за кроком, метр за метром — і село було повністю звільнене.

Та саме під час цих боїв народилося дещо більше, ніж чергова бойова перемога. Народжувався символ підрозділу.

Варан — характер батальйону

26 серпня 2023 року, після завершення операції, з’явився бойовий шеврон 2-го батальйону морської піхоти. Перші його ескізи командир батальйону Віталій Циба зробив власноруч — звичайним олівцем. Головним персонажем емблеми став варан.

Це рішення не було випадковим. Його обговорювали колективно, узгоджували командири взводів і рот. Зрештою саме варан виявився найближчим до характеру батальйону.

«На той момент у них не було важкого озброєння. Не було ні БМП-1, ні БМП-2. Були тільки „кірпі“, які отримали у серпні 2022 року. Тому ці 320 стрільців воювали самотужки, але при цьому не завалили жодного завдання. Враховуючи те, що у нас немає зубів — відповідного озброєння, — а просто ламаємо хребет своєю масою. Ось це і був основний посил!», — згадує командир 2-го БМП Віталій Циба.

Ця ідея й знайшла своє втілення у варані. Деякі види варанів здатні атакувати здобич, яка значно перевищує їх за розмірами. Їхня сила — у масі, напорі та потужному ударі. Вони не відступають перед сильнішим противником, а йдуть на нього напряму.

Саме таким себе бачив і 2-й батальйон. Вугледар, Авдіївка, Запорізький контрнаступ — на кожному з цих напрямків морпіхи діяли однаково: вперед, прямо в бій, без обходу й без страху перед переважаючим противником. «В лоб» — так, як б’ється варан.

Був і інший варіант — алігатор. Але ця ідея не прижилася. Для алігатора потрібні «зуби» — потужне озброєння. А варан символізував інше: силу маси, напір і здатність проламувати оборону противника власною міццю.

Прорватися вперед, розширити пролом — і далі бити праворуч та ліворуч. Так народжувався характер 2 БМП.

Саме під час бойових дій на Запорізькому напрямку за підрозділом остаточно закріпилася ще одна назва — «Чорний батальйон». Її дав командир бригади, полковник Віктор Сікоза.

Чому саме «чорний»?

Тому що 2-й батальйон не знав, що таке другий ешелон. У наступі вони йшли першими. В обороні — стояли на першій лінії. Їм діставалася найважча, найнебезпечніша і, як часто буває на війні, найбільш непомітна робота. Та сама «чорна» робота, без якої неможливий жоден наступ і жодна перемога.

Саме тому Віктор Сікоза називав їх «чернушниками» — тими, хто йде попереду й бере на себе найважче. Тими, хто нагадує чорну лаву, що стрімко рухається вперед, змітаючи все на своєму шляху.

ВСТАВИТИ ПЛАШКОЮ ЦИТАТИ: «Це були люди особливої хоробрості, для яких поняття честі, гідності та вірності присязі, вірності клятві морського піхотинця, вірності своїй державі та виборювання її інтересів на полі бою являється пріорітетною ціллю й завданням на весь період проходження служби», — згадує Віктор Сікоза.

Так у батальйону з’явилися два символи, які влучно описували його сутність: варан — сила, що йде напролом, і чорна лава — натиск, який неможливо зупинити. Обидва вони стали частиною історії підрозділу, який від самого початку обирав одне й те саме місце — перший ешелон.

Коїн як символ родини

У «Чорного батальйону» були не лише свої бойові символи, а й власні традиції, які формували особливу атмосферу всередині підрозділу.

Однією з таких традицій стало вручення іменних коїнів. Її започаткував командир 2-го батальйону морської піхоти Віталій Циба. Кожен, хто ставав частиною родини «Чорного батальйону», отримував власний коїн — невелику, але надзвичайно важливу відзнаку, що символізувала приналежність до підрозділу.

Особливого значення набули коїни з порядковими номерами. За кожним номером стояла конкретна людина — конкретний морпіх, його історія та його місце в історії батальйону.

«Були ще коїни, на яких були порядкові номери. Порядковий номер присвоювався конкретному морпіху. Ще створено Книгу пам’яті, куди заносилися позивні та порядковий номер. Якщо він був втрачений, то за цим номером можна було побачити в Книзі пам’яті, кому він належав. Це була свого роду сімейна реліквія», — пояснює Віталій Циба.

Здавалося б, це лише металевий жетон. Але для морпіхів він перетворився на значно більше — на матеріальний символ бойового братерства, пам’яті та приналежності до спільноти.

Сам момент вручення коїну багато хто з бійців згадує як один із найдорожчих. І це особливо показово: кремезні, загартовані боями воїни, які щодня дивилися в обличчя небезпеці, у такі моменти не приховували емоцій. Бо за коїном стояло не звання і не посада. За ним стояла родина.

«„Чорний батальйон“ — це одна велика родина і як би тяжко не було, я впевнений на сто відсотків, що вони завжди один одного підтримують, підтримували і будуть підтримувати», — наголошує Віктор Сікоза.

Такі традиції згуртовували особовий склад. Вони давали відчуття, що поруч не просто побратими по службі, а люди, за яких ти відповідаєш і які так само відповідають за тебе.

Це було важливо і для командира. Зважаючи на реакцію бійців, їхню віддачу та ставлення до символів підрозділу, він розумів, що такі речі потрібні. Особливо важливими вони є на війні, де мотивація часто народжується не лише з наказу, а й із відчуття приналежності до чогось більшого.

Коли родина 2-го БМП ішла в бій, вона йшла не як сукупність окремих військовослужбовців. Вона йшла як єдиний, злагоджений організм. І саме такі традиції допомагали його створювати.

«Зараз ми всі в інших бригадах, але й досі тісно підтримуємо зв’язок із „Чорним батальйоном“. У нас є своя група, збираємося разом, наприклад, на День морської піхоти. Неважливо, які в кого справи — ми їдемо до родини. Якщо в когось виникають проблеми, підключаються всі. Особисто я сумую за цими обличчями», — згадує морпіх Захар.

Традиції, започатковані в «Чорному батальйоні», поступово створювали атмосферу родинності. Навіть для тих, у кого служба в підрозділі завершилася, але родинний звʼязок залишився. Коїн, Книга пам’яті, особливе ставлення командира, взаємна підтримка — усе це ставало частиною спільної історії.

Ця історія мотивувала бійців іти далі. Бо на війні надзвичайно важливо знати, за кого ти стоїш поруч, хто стоїть поруч із тобою і куди ти повернешся після бою.

Для морпіхів 2-го батальйону морської піхоти відповідь була однозначною — до своїх. До родини. До «Чорного батальйону».

«Це були просто круті хлопці та дівчата! З крутими командирами, які просто змогли!», — підсумовує Віктор Сікоза.

Фото з особистого архіву Віталія Циби, командира 2БМП (2022‒2025).

Олена Пучинян, відділення рекрутингу штабу військової частини А2802

Війна