Шістьох новачків сховав, а сам пішов на штурм: «Рубік» розповів, як рятував розвідників у Бахмуті

10 вересня 2026 р. 16:55

10 вересня 2026 р. 16:55

Капітан Іван Робаняк «Рубік» пройшов Бахмут і понад рік воював штурмовиком. Тепер він командує ротою 442-го батальйону БпС «МАРС».

Про свій бойовий шлях командир роти 442-го окремого батальйону безпілотних систем ТрО «МАРС» розповів у великому інтерв’ю, оприлюдненому підрозділом.

Війна для «Рубіка» почалася ще у 2014 році. Під час першої хвилі мобілізації він пішов добровольцем до батальйону «Кривбас», пройшов Іловайськ і Дебальцеве. А 24 лютого 2022 року, коли поруч уже били російські ракети й авіація, просто зібрав рюкзак і поїхав до військкомату.

Після цього потрапив до 60-ї піхотної бригади. Спочатку воював на Запоріжжі, згодом — на Херсонщині, де його роту зробили штурмовою. Були Потьомкіне, Ольгине, Високопілля, Дудчани. Свій шлях усередині підрозділу він починав кулеметником, а далі став командиром відділення, головним сержантом взводу, командиром взводу, заступником командира роти й командиром роти.

Окремою сторінкою став Бахмут. За словами військового, там він провів як штурмовик понад рік. В одному з епізодів, коли командир роти та командири взводів були поранені, саме «Рубіку» довелося приймати роту на Курдюмівці й тримати оборону під щоденними штурмами «вагнерівців».

В іншому випадку біля багатоповерхівок у Бахмуті росіяни затиснули українських розвідників. Для допомоги «Рубіку» дали шістьох бійців, які щойно пройшли БЗВП. Вести їх у міський бій він не захотів — залишив у безпечнішому місці й пішов сам. Під вогнем він відволік противника на себе, дав розвідникам відійти, а потім, маневруючи й використовуючи гранати, сам зміг вирватися.

Каже, саме піхота навчила його, наскільки дорого коштує командирові відповідальність.

«Взяти на себе відповідальність — це дуже страшно», — говорить «Рубік».

У піхоті, згадує він, доводилося не лише керувати людьми на позиціях, а й вирішувати, кого можна евакуювати, підтримувати зв’язок із родичами поранених і загиблих та залишатися поруч зі своїми бійцями.

Перехід у безпілотні системи став для нього не просто зміною спеціальності.

«Будучи в піхоті, я усвідомлював, що ми можемо перемогти тільки завдяки сучасним технологіям, тому що людей у нас мало, стає ще менше, а в них ресурс величезний», — пояснює командир.

Коли формувався 442-й батальйон, «Рубік» фактично був із майбутньою ротою від перших новоприбулих бійців. Частина людей спочатку була насторожена, але після БЗВП, фахової підготовки й отримання техніки почалися перші реальні польоти та ураження.

Особливо добре він пам’ятає перший виліт екіпажу важкого бомбера.

«Хлопці повернулися назад — ці емоції я бережу. Вони реально отримують задоволення від своєї роботи», — розповідає «Рубік».

При цьому за одним польотом стоїть значно більше людей, ніж видно на відео. Екіпаж важкого бомбера — це пілот, штурман, водій та інженер. Ще потрібно доставити людей і техніку на позицію, підвезти боєприпаси, пальне, кабелі та постійно ремонтувати те, що ламається. Схожа командна робота потрібна й для FPV.

Нині рота продовжує рости. У планах — розвивати одночасно важкі бомбери, FPV та наземні роботизовані комплекси. Командир каже, що особливо потрібні відповідальні люди з технічними навичками.

І для тих, хто приходить у новий підрозділ і швидко проявляє себе, «Рубік» бачить можливість рости разом із ним — від бійця до сержанта, а згодом і до офіцера чи командира.

Війна