Пам’яті старшого лейтенанта Дмитра Ткаченка (позивний «Рубін»)

15 вересня 2026 р. 09:18

15 вересня 2026 р. 09:18

Він був щирою, доброю, відвертою та надзвичайно позитивною людиною.

Дмитро народився 25 травня 1999 року в Красногорівці на Донеччині. За спогадами мами воїна, пані Ніни, у дитинстві він любив грати у футбол, опановував скрипку та гітару, був дружелюбною та спокійною дитиною. У 2014 році, коли в рідне місто Дмитра зайшли російські військові, родина вирішила виїхати на Полтавщину. «Я завантажила усе в автомобіль, і ми поїхали у Кременчук. Я не знала, куди саме їхати, мені порекомендувала знайома туди їхати. …Так ми переїхали в Кременчук, так тут і залишилися», — розповідає жінка.

На момент переїзду Дмитрові було 15 років. У Красногорівці він закінчив 9 класів. Останні два роки навчався у кременчуцькій школі № 16. «Красногорівка — це Мар’їнський район. У нас встановили пости „ДНР“. Він усе це бачив, коли був ще юнаком. Згодом Дмитро вирішив стати професійним військовим, цілеспрямовано складав ЗНО, щоб вступити на військову службу», — згадує пані Ніна.

Після закінчення школи Дмитро вступив до Національної Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у Львові. У 2020 році закінчив військовий заклад, з якого вийшов у званні лейтенанта.

Дмитро спеціально дізнався, яка саме бригада боронить рідне місто від росіян. Це була 28-ма механізована бригада імені Лицарів Зимового Походу, до якої й долучився молодий офіцер. Він 9 місяців перебував у зоні ООС на лінії зіткнення, брав участь у боях за Мар’їнку, Красногорівку й Курахове, потім була Одеса, де дислокувалася бригада, служив там два місяці. Неодноразово заохочувався командуванням за успішне виконання службових обов’язків, а відтак був призначений командиром роти.

З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну Дмитро брав участь у боях на посаді командира 9-ї роти 3-го батальйону 28 ОМБр імені Лицарів Зимового Походу. Воював поблизу Олександрівки Херсонської області та на інших оперативних напрямках. Зумів вивести своїх бійців з оточення.

«Дмитро був командиром підрозділу, який потрапив в оточення, але вийшов з нього. 28 серпня 2022 року вони пішли знову в наступ на Херсон», — говорить мама воїна.

29 серпня 2022 року старший лейтенант Дмитро Ткаченко загинув під час ворожого мінометного й танкового обстрілу поблизу села Мирне, що на Херсонщині. Йому було 23 роки…

«Ми з Дімою дуже були близькі. Ще 27 серпня ми з ним зідзвонювались. Він і дружині писав, і мені. Вони були біля міста Баштанка (Миколаївська область, — ред.). Два дні ми нічого не знали, я його не турбувала. Вже 31 числа нам подзвонили…» — ділиться пані Ніна.

Поховали захисника на Алеї Героїв Свіштовського кладовища у Кременчуці. У нього залишилися батьки та дружина.

Дмитро Ткаченко був нагороджений відзнакою командувача оперативного командування «Південь», почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «За досягнення у військовій службі» ІІ ступеня, орденом «За мужність» ІІІ ступеня . Посмертно захисник удостоєний ордена «За мужність» ІІ ступеня .

«Хоча Дмитро прийшов у нашу гімназію у старшому класі і навчався з нами лише два роки, проте з перших днів заслужив повагу. Він був щирою, доброю, відвертою та надзвичайно позитивною людиною, а ще — ініціатором усіх добрих починань у класі та ліцеї. Пам’ятаю день, коли він сказав, що хоче бути професійним військовим. Дуже хотів, щоб Донбас повернувся в Україну!» — згадує однокласник Олександр.

«Діма був люблячим сином і чоловіком, справжнім патріотом України, мужнім, хоробрим і справедливим командиром», — каже мама захисника.

Вічна пам’ять і шана Герою!

Тетяна Тиндик

Фото: Кременчуцький Телеграф та з архіву Ніни Ткаченко

За матеріалами: Суспільне Полтава , Кременчуцький Телеграф , Покровська РДА , Національна академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform

Війна