Пам'яті старшого солдата Яна Вільховецького (позивний «Сокіл»)

03 жовтня 2026 р. 09:00

03 жовтня 2026 р. 09:00

Для Яна Вільховецького Україна була на першому місці – він завжди їхав туди, де потрібно було когось захистити.

Ян народився 28 січня 1991 року в Чернівцях. Закінчив місцевий ліцей №17 «Успіх» (колишня школа №11), потім – професійно-технічне училище, де опанував професію зварювальника, але працював пекарем на міському хлібозаводі «Чернівецький перший хліб». Він був різнобічною людиною, цікавився історією, був веселим, позитивним, дружнім. Любив проводити час із друзями, а особливо – із сімʼєю. Втім, і військовою справою Ян цікавився змалечку, тому після строкової служби пішов служити за контрактом у Збройні сили України. Упродовж шести років виконував бойові завдання в АТО/ООС.

У 2011 році Ян зустрів майбутню дружину Марію, незабаром пара побралася, народилися син та донечка. У грудні 2013 року, коли почалась Революція Гідності, Ян нічого не сказав вдома і взяв квиток до Києва, бо дотримувався позиції: «Якщо я буду морозитись чи давати задню, то всі так зроблять, і нікому буде захищати Україну». Фактично саме тоді для нього почалася війна.

У березні 2016 року чоловік підписав перший контракт із ЗСУ, адже був переконаний: «Якщо ми всі будемо так просто сидіти перед телевізором, вони дійдуть до нас. І підуть далі. Як би ми далеко не були від кордону, але вони дістануть нас. То хто, як не ми?»

За роки участі в АТО/ООС Ян став досвідченим військовим. Спочатку був сапером, потім – стрільцем, навідником, розвідником, згодом став штурмовиком. «Я терпляче чекала його з АТО, знала, що він не зміг би просто сидіти вдома, бо Ян – справжній патріот», - говорить дружина.

Чоловік весь час був на зв’язку з коханою, розповідав Марії, що з ним відбувалося, що він переживав. Але всі розмови про війну та службу припинялися, коли його відпускали додому.

Свій останній контракт Ян підписав у січні 2022 року. За два тижні до початку повномасштабного вторгнення РФ він був на кордоні з Білоруссю. Пізніше сказав дружині, що вони з побратимами ще в жовтні 2021 року знали, що війна буде.

Вже 26 лютого 2022 року «Сокіл» разом з іншими захисниками заїжджав у Київ з боку Борисполя. Він тоді служив у складі 8-го окремого гірсько-штурмового батальйону 10 ОГШБр, брав участь у боях за Ірпінь, Гостомель, Бучу на Київщині, потім – за Чернігівщину, Харківщину та Сіверськодонецьк на Луганщині.

Сім'я востаннє бачила Яна живим у травні 2022 року… Солдат приїхав на похорон побратима. Наступного дня він поїхав до Львова на поховання ще одного побратима, а потім – одразу повернувся на передову.

Восени на сході України Ян воював у районі Сіверськодонецька, пізніше – обороняв Бахмутський напрямок.

«Найгарячіше було в Сіверськодонецьку. Тоді їхню частину оточили. Але з того котла Ян вийшов живим», – пригадує Марія.

Старший солдат Ян Вільховецький загинув 15 вересня 2022 року під час контрнаступу українських сил в районі села Берестове на Донеччині. «Сокіл» з іще одним бійцем стрибнув у рів, але туди влучила міна, поранення виявилося несумісним із життям. Воїнові був 31 рік…

20 вересня 2022 року Чернівці попрощалися із захисником, його поховали на Алеї Слави. У Яна залишилися мама, дружина, син і донька.

У вересні 2023 року Указом Президента Яна Вільховецького було нагороджено орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Також посмертно боєць нагороджений медаллю «На славу Чернівців». На його честь у місті перейменували колишню вулицю Петрозаводську. У березні 2024 року на вшанування пам'яті захисника на фасаді ліцею встановили меморіальну дошку.

Вічна пам'ять і шана Герою!

Тетяна Тиндик

Фото з сімейного архіву та Чернівецької обласної ради

За матеріалами: Меморіал. Платформа пам'яті , Главком , 0372.ua - Сайт міста Чернівці

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform

Війна