«Повітряного ворога на Сумщині ми зустрічаємо першими»: 66 повітряних цілей за добу знищили зенітники 103-ї бригади тероборони

04 жовтня 2026 р. 06:36

04 жовтня 2026 р. 06:36

За одну добу зенітна батарея 103-ї окремої бригади територіальної оборони імені митрополита Андрея Шептицького знищила в небі над Сумщиною 66 російських дронів.

Це відбулося під час масованої ворожої атаки повітряного простору України у травні 2026 року, коли російські ударні БПЛА різних типів летіли практично безперестанку, а безпілотники-обманки виснажували засоби ППО.

Із 66 збитих тоді повітряних цілей 62 вдалося збити зенітними дронами-перехоплювачами, ще чотири знищили кулеметники мобільних вогневих груп.

Цей бойовий епізод став лише одним із численних прикладів ефективності зенітних дронів та вкотре засвідчив значення першої лінії так званої малої ППО бригад в обороні повітряного простору України.

Саме бійці-зенітники бригад першими зустрічають і знищують російські безпілотники на передовій, не даючи їм атакувати мирні українські міста в глибині тилу. І саме завдяки їхній буденній бойовій роботі кількість ворожих дронів, яким вдається прорватися вглиб нашої території, стає суттєво меншою.

Про інтенсивну бойову роботу на передовій, власний досвід створення перших перехоплювачів і подальше застосування таких дронів уже промислового виробництва АрміяInform розповів командир зенітної батареї 103-ї окремої бригади територіальної оборони імені митрополита Андрея Шептицького капітан Остап на позивний «Сом».

«Ми в себе в громаді організували свою ТрО»

27-річний капітан Остап на позивний «Сом» родом зі Львівщини. До широкомасштабного вторгнення його життя було пов’язане з навчанням, спортом і власною справою, а нині він командує зенітною батареєю 103-ї бригади територіальної оборони імені митрополита Андрея Шептицького.

Під час навчання у Львівському національному університеті імені Івана Франка нинішній зенітник отримав первинне офіцерське завдяки навчанню на військовій кафедрі, однак тоді за військовою спеціальністю був артилеристом.

Опановувати фах зенітника довелося вже у війську, першим кроком до якого стала участь у місцевому ДФТГ — добровільному формуванні територіальної громади на Львівщині, до якого Остап долучився з перших днів війни.

— Закінчив школу, закінчив університет імені Івана Франка — факультет електроніки та комп’ютерних технологій. Потім два роки прожив для себе, своїм життям. Розпочав тоді невеличку справу, пов’язану зі спортом, відкрив невеличкий тренажерний зал. Проте війна внесла свої корективи, і ось я тут.

Повномасштабне вторгнення проспав. Зранку прокинувся через те, що була купа дзвінків від мами. А потім, уже після обіду, пам’ятаю, на центральній площі нашої громади близько 400 людей організувалися, був старший.

Організували практично все: штаб, патруль, блокпости, групу швидкого реагування. Так ми в себе в громаді організували свою ТрО. Я потрапив у групу швидкого реагування, бо мав власну зброю. Тоді на ДФТГ ще не виділяли ніякої зброї, і той, хто мав свою власну, потрапив туди. Так почав невеличку службу.

Надалі керівник нашого ДФТГ поїхав на Яворівський полігон, розповів, що в громаді є приблизно батальйон, і спитав, що нам робити. Сказали: «Очікуйте, ми з вами зв’яжемося».

Ми не зупинилися на цьому. Організували в громаді, у лісі, полігон, де почали тренуватися й готуватися. Десь уже на початку березня нам з Яворівського полігону прислали морпіха з Англії, який нас тренував.

А надалі багато хто пішов до різних служб. ТрО громади потрошку розпалася, бо частина людей захотіла повернутися до цивільного життя: робота — робота, сім’я — сім’я. А інші пішли до Збройних Сил і служать і зараз, — розповідає «Сом».

«Почав службу взагалі з „Мукачівського котла“»

Улітку 2022 року Остап приєднався до Збройних Сил України як доброволець. Перед цим довелося на місяць повернутися до цивільних справ, щоб закрити власний бізнес — щось продати, владнати справи з документами.

Місце служби шукав із думкою про те, де зможе бути корисним. Артилерійська спеціальність спочатку спонукала звернутися до артилеристів, однак подальший шлях привів його до Повітряних Сил.

— Звернувся в одну частину, вона якраз організовувалася. Артилерійська бригада направляла людей на навчання з HIMARS. Я одразу погодився, але, на жаль, мені сказали: якщо в тебе немає досвіду на HIMARS, ти не поїдеш вчитися на HIMARS (у сміхається ).

Я запитав, де можу здобути такий досвід. Вони пояснили, що потрібен хоча б якийсь досвід на таких установках, на РСЗВ. І мені порадили звернутися до Зенітних ракетних військ Повітряних Сил.

Але із Зенітними ракетними військами мені теж тоді не дуже зафартило, і я потрапив спочатку в радіотехнічні війська. Це була 1-ша Галицько-Волинська радіотехнічна бригада, де я став начальником радіолокаційної станції.

Почав службу з «Мукачівського котла» (у сміхається ) і приблизно до 2023 року там прослужив. Пізніше перевівся у відділ розвідки, в управління бригади, на посаду офіцера групи розвідки, займався радіотехнічною розвідкою.

А ще пізніше нас розкидали по різних частинах, коли багатьох із Повітряних Сил відправляли в піхоту. Я спрацював на випередження і сам вибрав місце служби — перевівся в один із батальйонів 103-ї окремої бригади територіальної оборони імені митрополита Андрея Шептицького і продовжив службу тут, — пояснює військовий.

«Ми першими тут зустрічаємо повітряного ворога»

До 103-ї бригади Остап перевівся наприкінці 2024 року. Спочатку служив у батальйоні, а приблизно через пів року, з огляду на відповідну освіту та попередній досвід служби у Повітряних Силах, отримав пропозицію перейти до ППО бригади.

У жовтні 2025 року «Сом» очолив зенітну батарею. Підрозділ уже існував, однак потребував налагодження роботи та розв’язання внутрішніх проблем, на вирішення яких знадобилося кілька місяців. Однак уже за пів року бійці-зенітники почали показувати стабільно хороші результати бойової роботи.

На час призначення Остапа на посаду вже почали достатньо масово використовувати дрони-перехоплювачі, однак для самого зенітника цей напрям був знайомим ще з попереднього місця служби.

— Зенітна батарея працює над знищенням повітряних цілей. Це на першій лінії ППО. Ми першими тут зустрічаємо повітряного ворога і робимо все необхідне й можливе для того, щоб його знищити.

У нас є вогневі групи, які працюють на передньому краї, прикривають хлопців, прикривають логістичні маршрути. Є й мобільні вогневі групи, які в нас трошки на відтяжці працюють по повітряних цілях.

Але головний наш напрям — це дрони, це перехоплювачі, бо за ними майбутнє. І вони набагато ефективніші, ніж стрілецька зброя.

Насправді ми подібні дрони придумували ще у 2024 році, ще коли я в попередній частині, у Повітряних Силах, служив. Зорганізувалися з хлопцями, зробили таку мінімайстерню, де своїми силами й засобами почали їх виготовляти. Відправляли нашим хлопцям, які безпосередньо беруть участь у бойових діях, бо у нас постійно були ротації на різні напрямки.

Ми ще тоді створили швидкісний дрон, але, на жаль, не знайшли коштів, щоб це все втілити, хоча керівництво тоді нас справді підтримало, — пригадує офіцер.

«Ми тоді знищили 66 цілей за добу»

Дрони-перехоплювачі в руках навчених пілотів якнайкраще засвідчили свою високу ефективність, коли під час одного з бойових чергувань на Сумщині зенітникам 103-ї бригади довелося відбивати масовану дронову атаку ворога.

— Повітряного ворога на Сумщині ми зустрічаємо першими. Одного разу у травні ( 2026 року. — Ред. ) масована ворожа атака тривала близько півтори доби. Тоді летіло практично все, без перестанку — і удані дрони, і «Пародії» як обманки, які просто вимотували наші засоби, наших людей.

Але нам вдалося за зиму підзбирати трошки засобів, і ми були готові до цієї атаки. Ми тоді знищили 66 цілей за добу. Це хороший результат.

Зазначу, що «Шахеди», «Гербери», «Пародії», БПЛА-розвідники ми тоді збили переважно саме дронами-перехоплювачами. 62 цілі були збиті перехоплювачами, а чотири цілі було знищено мобільними вогневими групами, — зауважує зенітник.

«Для нас головне — врятувати якомога більше українських життів»

Утім, наголошує офіцер, навіть найкраща зброя і технічні засоби безсилі без кваліфікованих професіоналів. Тому питання постійного навчання та підготовки Остап вважає таким самим важливим, як і постачання до війська необхідних засобів.

— У нас хлопці, які вже бойові, які вже мають сотні вильотів, усе одно обов’язково приходять і відпрацьовують на тих самих симуляторах, які є в навчальному класі. Це необхідно для мікроконтролю, для дрібної моторики.

У нас просто трошки інша специфіка, ніж у роботі з наземними цілями. У наземних цілях є точка А і точка Б : ціль знищена або ціль уражена. У нас же робота з повітряними цілями, і це передусім виявлення цих повітряних цілей.

Виявляємо ми їх за допомогою різних засобів виявлення. У нас є свої радіолокаційні засоби, а також різні радіоелектронні перехоплювачі для перехоплення відео з ворожих літальних апаратів.

Ми постійно намагаємося довести людям, втовкмачити, що досвід, який вони набули, — це ще далеко не все. Війна змінюється, і навчатися ніколи не пізно — у 30 чи 40, чи 50 років.

Життя для мене, як для військового, — це постійна наука. Я щодня чогось навчаюся від хлопців і сам стараюся навчити їх усього того, що знаю. Для цього ми створили в підрозділі навчальний клас, поставили симулятор, щоб вони постійно літали.

Роздруковуємо також різні корисні посібники, проводимо лекції, навчаємо бійців технічного розбирання дронів. Надалі залучаємо їх до бойового чергування на позиціях, щоб набралися бойового досвіду. І тільки після цього направляємо людей, щоб вони отримали військово-облікову спеціальність.

Ми постійно вчимося і вдосконалюємося, бо для нас головне — виконати завдання і врятувати якомога більше українських життів, — наголошує Остап.

Фото з особистого архіву героя

Війна