Людина у війську та медіа у просторі війни: Donbas Media Forum 2026 завершив роботу в Києві

11 жовтня 2026 р. 17:45

11 жовтня 2026 р. 17:45

На темі «Я_МЕДІА: людина — для людини — про людину» та взаємодії людини з медіа під час війни зосередився Donbas Media Forum, що відбувся 8–10 жовтня у Києві.

Під час численних тематичних заходів йшлося про взаємодію медійників з військовими, робота журналістів на фронті, оборонні технології, полон та ветеранський досвід.

Загалом, як повідомили організатори, цьогоріч форум зібрав 1397 учасників, серед яких майже 400 спікерів. Під час триденного заходу відбулися 82 події у форматі дискусій, воркшопів, презентацій і дебатів, дев’ять виставок та десять документальних кінопоказів.

Назвами локацій форуму стали назви окупованих міст сходу та півдня України: «Донецьк», «Луганськ», «Бердянськ», «Каховка», «Маріуполь» і «Лисичанськ». Кінозал мав назву «Ялта».

Безпосередньо військової тематики та фронтової журналістики стосувалися дев’ять основних сесій, а ще на 39 порушували й обговорювали питання воєнних ризиків, окупації та наслідків російської агресії.

В контексті Збройних Сил України та ширше Сил оборони України та сектору безпеки й оборони загалом це означало увагу до людей, які воюють та служать, зазнають травм і поранень, потрапляють, перебувають та повертаються з полону, стають ветеранами та розповідають українському суспільству та міжнародній спільноті про війну.

Військова тематика так чи інакше була присутня також серед десяти кінопоказів, два з яких безпосередньо розповідали про військовослужбовців, а ще вісім — про цивільний і журналістський досвід війни.

У перший день роботи форуму безпосередньо військової тематики стосувалися три тематичні сесії — «Не інтеграція ветеранів, а адаптація суспільства» у залі «Луганськ», «Правда під час війни: про що журналісти (НЕ) можуть розповідати?» у залі «Донецьк» та презентація-практикум про досвід видання книги Національного інформаційного агентства Укрінформ «Командири перемоги» у залі «Маріуполь».

На ветеранській сесії йшлося про потрібні ветеранам зміни в суспільстві та відповідальність медіа за їхній образ, показуючи їх повноправними громадянами з власними поглядами та правом на незгоду. Це вимагає уваги до складних людських історій, уникнення ідеалізації та стигматизації, а також здатності поєднувати шану до військового досвіду з відповідальною критичною розмовою.

На сесії «Правда під час війни: про що журналісти (НЕ) можуть розповідати?» залі «Донецьк» ішлося про межі публічності під час війни, публікацію чутливої інформації, безпеку військових операцій та редакційну самоцензуру.

Учасники задалися питаннями про те, як журналістські матеріали можуть впливати на безпеку людей, перебіг бойових дій, міжнародну підтримку України та інформаційне протистояння. Йшлося також про відповідальність журналістів не лише за достовірність інформації, а й можливі наслідки її публікації саме зараз.

У залі «Маріуполь» Укрінформ презентував досвід перетворення журналістського проєкту про командирів Сил оборони на книжкове видання. Презентована книга «Командири перемоги» містить 22 історії командирів та їхніх підрозділів та розповідає про унікальний бойовий досвід українського війська, здобутий під час відбиття російської збройної агресії.

Генеральний директор національного інформаційного агентства Укрінформ полковник Сергій Череватий розповів, як команда журналістів створила книгу власними силами — від задуму й дизайну до підготовки видання до друку. Окремо йшлося про символічні деталі: оригінальні автографи командирів та закладку з бойовою гільзою роботи Ольги Коновал, дружини загиблого Героя України Сергія Коновала.

«Ми почали цей проєкт як серію інтерв’ю. Перше з них дав Павло Сергійович Паліса, який на той час був командиром славетної 93-ї бригади „Холодний Яр“, з яким мав честь служити в складі оперативно-стратегічного угруповання військ „Хортиця“.

Надалі в процесі підготовки всіх матеріалів ми зрозуміли, що інтерв’ю, розміщених на сайті, буде недостатньо. Потрібен був більший проєкт, який допоміг би зберегти досвід українських командирів, задокументувати сучасну історію війни й донести її до суспільства. Так народилась ідея створити книгу, яку ми презентуємо сьогодні», — розповів про проєкт Генеральний директор національного інформаційного агентства Укрінформ полковник Сергій Череватий.

9 жовтня всі три тематично суто «військові» сесії відбувалися у залі «Луганськ». На першій з них — «Воєнкор як професія, яку обирають, та ідентичність, яку створює війна» — обговорювали, кого сьогодні вважати воєнним кореспондентом і як війна змінює професійну ідентичність журналіста.

Досвід війни порушив питання, чи залишається воєнна журналістика окремою спеціалізацією, чи стає спільною реальністю значної частини українських медійників і чи можна згодом залишити роль воєнкора, якщо пережите вже стало частиною особистої та професійної ідентичності?

На наступній сесії «Як відповідально розповідати про оборонні технології» йшлося про перевірку інформації про оборонні розробки та обґрунтовані межі між секретністю та підзвітністю.

Сьогодні українські військові й оборонні технології привертають значну увагу медіа: журналісти висвітлюють нові розробки, їхню результативність у бою, закупівлі, інвестиції, експорт, суперечки виробників із державою, кримінальні провадження та можливу корупцію.

З огляду на це учасники шукали відповіді на питання про те, як правдиво й критично висвітлювати цю сферу та уникати розголошення відомостей, які можуть зашкодити військовим або виробникам.

На заході «Kill zone: як технологічна війна змінює роботу журналістів» розглядали вплив дронів і дистанційного спостереження на фронтову роботу, маршрути пересування та захист журналістів поблизу передової та тилу, який також уже став критично небезпечним.

Постійна повітряна розвідка, FPV-дрони, дистанційне мінування та високоточні удари перетворили значні ділянки фронту на зони, де будь-яке пересування можуть швидко виявити й атакувати. Це змінило роботу журналістів: дістатися до позицій і безпечно виїхати стає дедалі складніше, відрядження затягуються, а знімальні групи скорочуються та потребують ретельнішого планування.

«Раніше ти міг окремо в машині їхати своїй, військові там десь окремо. Зараз тільки обов’язково з військовими, бо ми розуміємо, що і безпека, і шляхи підходів, і все інше — це тільки дякуючи військовим, бо тільки вони знають тропи, цю небезпеку, яка може з’явитися несподівано, особливо в період розвитку роботи дронів, — сказав у коментарі колишній кореспондент інформаційної агенції Володимир Андрійченко, який понад чотири роки служить у ЗСУ.

У завершальний день роботи форуму 10 жовтня три сесії на військову тематику так само відбулися в залі «Луганськ». Під час першої з них «Війна без посередників? Армія, медіа та право розповідати» йшлося про поєднання чутливого військового контенту і незалежної журналістики — учасники порушували питання співіснування військових медіапроєктів і незалежного висвітлення війни.

Від початку війни й особливо під час широкомасштабного вторгнення українська армія стала впливовим учасником медіапростору — підрозділи Сил оборони розвивають власні бренди, ведуть соцмережі, знімають документальні фільми й репортажі та безпосередньо спілкуються з мільйонами людей. Військова комунікація спрямована на підтримку війська, згуртування суспільства й досягнення перемоги.

Натомість незалежна журналістика має фіксувати події, перевіряти інформацію та порушувати складні питання, формуючи повну картину війни. Учасники порушили питання про співіснування цих ролей і ризики для суспільства від переважання лише одного погляду та завдання журналістів за умовах, коли військо самостійно розповідає про свою діяльність.

Наступна сесія в залі «Луганськ» мала назву «Кричати, щоб не забули, чи мовчати, щоб захистити: як медіа говорити про полон на 13-му році війни» і стосувалася підтримки полонених через медіа, ризиків розголосу та спілкування зі звільненими й родинами.

За час повномасштабної війни українські медіа накопичили досвід висвітлення полону й краще усвідомили межі публічності, проте звільнені бранці та їхні родини досі стикаються з неетичними запитаннями й спрощеним поданням пережитого.

Дослідження «Медійної ініціативи за права людини» засвідчують, що наслідки неволі зачіпають усю родину й тривають після звільнення. Публічна увага допомагає нагадувати про незаконно утримуваних росією людей, однак популярність підрозділу, активність близьких і комунікаційні можливості роблять одні історії помітнішими за інші.

Постає питання, як уникнути нерівної уваги до бранців, розповідати про цивільних за їхніми особистими історіями та висвітлювати не лише звільнення, а й реабілітацію, бюрократичні труднощі й повернення до повсякденного життя. Це потребує узгодженої взаємодії журналістів, родин, правозахисників, громадських організацій і державних структур, щоб привертати увагу без додаткової шкоди людям.

На сесії «Медіа та військові: взаємна відповідальність за правду про війну» йшлося про доступ журналістів до інформації, погодження публікацій і взаємну відповідальність за безпеку людей.

Цьогорічна дискусія продовжила започатковану торік на Donbas Media Forum розмову журналістів і військових комунікаційників про право суспільства на інформацію та безпекові обмеження. Учасники обговорили затримки коментарів, процедури погодження, повноваження військових комунікаційників і нерівні можливості редакцій отримувати інформацію.

Розмова стосувалась також професійних рішень медіа, взаємної довіри та меж між суспільним інтересом і ризиками публікації, адже відповідальність за співпрацю покладається також і на журналістів, які мають розуміти, що передчасне оприлюднення відомостей, розкриття позицій або деталей операцій та порушення домовленостей можуть становити загрозу життю людей.

«Якщо ти не взаємодієш, ти просто добровільно віддаєш частину, певну ділянку фронту. Просто не класичну на лінії бойового зіткнення, а справді ділянку фронту в когнітивній війні. З медіа потрібно говорити, потрібно спілкуватись, в тому числі і на складні і незручні питання.

Україна веде справедливу, оборонну, захисну, визвольну війну. І в сучасному світі, мінливому, де багато інформації, де часто забувається, ми повинні раз у раз повторювати, хто жертва, хто агресор, хто напав, хто захищає власну незалежність», — наголосив у коментарі представник ГУР Міністерства оборони України Андрій Юсов.

Військової тематики прямо стосувалися також представлені на Donbas Media Forum 2026 фільми, виставки та тренінги.

Про бойову роботу та повсякдення трьох пілотів FPV-дронів 36-ї бригади імені контрадмірала Михайла Білинського, які воюють на Донеччині, розповіла стрічка «Джин у повітрі» Сергія Лисенка. Фільм зафіксував щоденну небезпечну роботу, втому, стосунки між побратимами та турботу військових про котів, які знайшли прихисток на позиціях.

Документальний фільм «Воїни науки» поєднав історію роботи 29-ї Української антарктичної експедиції на станції «Академік Вернадський» і науково-дослідному судні «Ноосфера» з розповідями про учасників полярних експедицій, які стали захисниками України.

Зйомки стрічки відбувалися в Антарктиді, на науковому судні та поблизу фронту. Через наукову працю й військовий досвід героїв автори продемонструвати, як війна змінює їхнє життя та покликання.

Впродовж трьох днів роботи форуму у виставковому просторі на другому поверсі експонувалась організована благодійним фондом «Громадянин» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» фотовиставка «В обіймах сили» про важкопоранених ветеранів та їхні родини відбулася. Героями фото стали військовослужбовці з тяжкими пораненнями, зокрема після ампутацій.

Світлини й особисті історії виставки були присвячені ветеранам із тяжкими пораненнями та їхнім близьким, акцентуючи увагу на відновленні, родинних стосунках та поверненні до активного життя.

Військової тематики торкався також простір пам’яті «Присутні», яким вшанували пам’ять про медійників, зокрема загиблих на військовій службі. Премія імені Георгія Ґонґадзе підготувала його для форуму в межах проєкту RECвієм спільно з платформою «Меморіал».

Відео присвятили 18 журналістам, загиблим під час професійної роботи, а сітлова інсталяція вшановувала 146 медійників і медійниць, які загинули внаслідок війни з 2014 року — під час роботи, через обстріли цивільних міст або на військовій службі.

Ще однією військовою складовою роботи форуму стали практичні тренінги з детектором дронів «Чуйка». Протягом усіх трьох днів учасники могли пройти індивідуальні практичні заняття з користування детектором дронів «Чуйка». За програмою, ці тренінги, які проводили профільні експерти, повторювалися кожні 20 хвилин. За підсумковим повідомленням організаторів , на форумі провели до 200 таких тренінгів.

Війна