«Я — той самий центр управління, де поєднуються дзвінки, маршрути та людські долі»: як «Лібрус» координує місії НРК

14 жовтня 2026 р. 12:32

14 жовтня 2026 р. 12:32

Валерія з позивним «Лібрус» координує місії наземних роботів, які доставляють вантажі на позиції та допомагають евакуювати поранених.

Про її історію розповіли в 42-й окремій механізованій бригаді імені Героя України Валерія Гудзя.

«Якщо описати мою роботу простими словами, то я — той самий центр управління, де поєднуються телефонні дзвінки, карти, маршрути та людські долі», — розповідає Валерія.

За її словами, робота диспетчерки роти НРК — це менеджерська діяльність, яка передбачає організацію та координацію місій.

Щодня до диспетчерів телефонують представники різних підрозділів — як свого батальйону, так і суміжних.

Разом вони планують місії, узгоджують графіки, формують чергу та розраховують маршрути доставки провізії, боєкомплекту й спеціальних вантажів для військових на позиціях.

Після цього представників підрозділів викликають на хаб, щоб вони завантажили свої «посилки».

Коли оператори виводять роботизовані платформи на маршрут, диспетчери коригують їхній рух у режимі реального часу.

Валерія контролює завантаження та вивантаження, оскільки іноді один НРК перевозить майно одразу для кількох позицій. Також диспетчери постійно підтримують зв’язок із підрозділами РЕБ, аеророзвідкою та іншими підрозділами.

Під час місії маршрут може змінитися, якщо противник завдає удару по запланованій точці.

У такому разі диспетчери перераховують шлях. Якщо дрон розрядився або пошкоджений, вони шукають можливості організувати його евакуацію через сусідні підрозділи.

Окремі завдання потребують термінової реакції. Якщо з позиції повідомляють про пораненого, якого потрібно негайно евакуювати, диспетчери організовують роботу повітряних і наземних засобів.

«А бувають і термінові завдання, коли зателефонували з позиції й кажуть: „Є поранений, евакуація потрібна просто зараз!“. Тоді ми миттєво піднімаємо „Мавіки“, готуємо наземний комплекс, хлопці прокладають маршрут — і ми супроводжуємо борт від першої до останньої секунди», — розповідає «Лібрус».

Скільки виїздів виконує один НРК

За словами Валерії, точно визначити, скільки в середньому працює один роботизований комплекс, складно. Деякі НРК виконують по 15–20 виїздів, а інші знищуються ворожим ударом уже під час другого чи третього виїзду.

Це залежить від інтенсивності боїв, загроз із повітря та стану маршрутів.

Середня тривалість однієї місії з доставки становить від чотирьох до шести годин. Евакуація може тривати значно довше.

«Коли місія вдала — це маленька перемога всієї команди»

Робота диспетчерки роти наземних роботизованих комплексів пов’язана з доставкою необхідного на позиції та евакуацією поранених. Валерія каже, що кожна успішна місія — це результат роботи всієї команди.

Водночас трапляються й важкі моменти. На початку серпня під час евакуації пораненого бійця з позиції наземний роботизований комплекс забрав його, але дорогою через складне бездоріжжя військовий вислизнув із кріплень і випав у полі.

Команда негайно зв’язалася із сусідніми підрозділами. Бійці швидко прибігли й підхопили пораненого, однак через тяжкість первинних поранень він помер.

«Це важкі наслідки ворожих обстрілів. Але коли місія вдала, коли ми доставляємо людям боєкомплект чи їжу — це маленька перемога всієї нашої команди: від командира роти й диспетчера до оператора та бійця, який завантажує НРК», — пояснює Валерія.

Чи хотіла б вона змінити фах і стати операторкою НРК? Військовослужбовиця відповідає, що тривала робота за пультом їй не надто підходить через непосидючий характер. Якби й обирала іншу посаду, то радше бойової медикині.

«Я не хочу і не буду списуватися»

У Валерії троє дітей: старшому синові 10 років, донькам — 8 і 6. Вона розповідає, що знайомі часто дивуються її рішенню залишатися у війську, адже вона має трьох дітей.

Однак для неї відповідь проста: вона прийшла до армії саме заради них.

«Мій син бачить війну практично з самого малечку. Кожного разу, коли хтось із родини — я, бабуся чи його батько — їде на фронт, дитина прощається так, ніби це востаннє. Я не хочу, щоб мої діти це переживали», — каже військовослужбовиця.

Валерія хоче, щоб її діти жили у вільній країні, спокійно спали, ходили до школи й не ховалися в підвалах від російських «Шахедів».

«У війську є місце для кожного»

Тим, хто досі вагається, чи долучатися до Сил оборони Валерія нагадує: служба — це не лише штурмові завдання. У війську є багато спеціальностей, де потрібні розум, організаційні здібності та відповідальність.

Зокрема, у роті НРК, де вона служить, першочергово потрібні оператори, які керуватимуть дронами для доставки та евакуації.

Валерія також рекомендує свій підрозділ, відзначаючи дружню атмосферу та чітке розмежування роботи й відпочинку.

«Ми робимо одну спільну справу, щоб наші діти нарешті жили у вільній, мирній країні без війни», — підсумовує військовослужбовиця.

Як повідомляла Арміяinform, 24-річна «Міра» командує батареєю БпАК 44-ї артбригади та доводить авторитет не словами, а роботою.

Війна