«Маю стійке відчуття, що я саме на своєму місці»: історія «моториста» зі «Сталевої Сотки»

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

02 листопада 2026 р. 14:27

02 листопада 2026 р. 14:27

Олександр спочатку ремонтував автівки для підрозділу брата, а згодом і сам став до лав ЗСУ. Нині він служить у рембаті 100-ї бригади.

Олександр родом із Рівненщини, проте вже близько десяти років разом із сім’єю проживає у передмісті Луцька.

Відразу після закінчення школи здобув освіту за спеціальністю «Обслуговування та ремонт автомобілів і двигунів». Впродовж 12 років працював за фахом.

З початком «повномасштабки» старший брат Олександра, Іван, став до лав 1-ї бригади спецпризначення імені Івана Богуна.

Від Байконура до Серебрянського лісу: шлях 59-річного піхотинця «Баті»

Натомість Олександр зайнявся волонтерством — ремонтував автівки для підрозділу, в якому служив брат.

На початку ж квітня 2024 року, коли у складі 100-ї омбр формувався ремонтно-відновлювальний батальйон, чоловік ухвалив для себе рішення стати до лав ЗСУ.

До речі, у той самий час і брат Іван разом зі своїм підрозділом був переведений також у «Сталеву Сотку».

«Я є віруючою людиною, належу до євангельських християн-баптистів. Вже понад два з половиною роки служу в рембаті 100-ї бригади, є головним сержантом взводу-командиром відділення. І маю стійке відчуття: перебуваю саме на тому місці, де і мав би перебувати під час війни», — розповідає Олександр.

Разом із кількома побратимами-«рембатівцями» Сашко належить до когорти «мотористів» — фахівців, які відповідають за ремонт і обслуговування двигунів.

Один «косить» окупантів, другий молиться перед боєм, третій виховує синів: три долі, одна команда

Тим часом на Волині на повернення Олександра чекає його сім’я: кохана дружина Юлія та двійко синів — семирічний Тимофій і п’ятирічний Ілля.

«Хлопці ростуть у мене затятими рибалками. На жаль, на війні рідко трапляється можливість побувати вдома. Та коли таке стається, „озброюємося“ рибальськими снастями — і всі разом вирушаємо на риболовлю!» — з усмішкою розповідає Олександр.

Раніше АрміяInform розповідала історію 24-річного «Ошкі», який організував полювання на ворожі дрони над Києвом.

«Маю стійке відчуття, що я саме на своєму місці»: історія «моториста» зі «Сталевої Сотки»