Диряве небо диктаторів або чому Росія не передаватиме ЗРС С-400 Ірану

08 листопада 2026 р. 10:11

08 листопада 2026 р. 10:11

Іран відновив переговори з РФ щодо зміцнення власної протиповітряної оборони, зокрема, передачі Тегерану зенітно-ракетних систем С-400, які країна вже намагалася отримати раніше. Таке рішення обговорювалося у ході візиту керівника з питань безпеки Ірану Мохсена Резаї до Росії 5 листопада.

За даними видання The Telegraph , Ісламська Республіка оптимістично оцінює ймовірність такої угоди, що у свою чергу суперечить твердженням президента США Дональда Трампа про те, що Росія "зовсім" не допомагає Ірану. Серед іншого, у ході візиту іранським посадовцям було представлено пропозиції щодо того, як пережити війну зі США, зокрема, шляхом зміцнення зв’язків із Росією - насамперед у напрямку ВТС.

Від Defense Express додамо, що, попри усі намагання Трампа привселюдно заперечити союзництво Росії та Ірану, нещодавно стало відомо про погодження Москвою передачі Тегерану 90 пускових установок для керованих ракет Х-39 ЛМУР класу "повітря-земля". Таке рішення не може не свідчити про активне партнерство між країнами, особливо з огляду на те, що вищеперераховане ракетне озброєння використовується РФ у війні з Україною.

Проте поставка до Ісламської Республіки ЗРС С-400 виглядає на сьогоднішній день більш ефемерною, ніж реальною і цьому є декілька причин. С-400 є основним засобом ППО/ПРО Росії, головними цілями якого є виявлення та знищення повітряних цілей, включаючи літаки, безпілотники, крилаті та балістичні ракети. На тлі масованих ударів Сил оборони України по НПЗ та критичній інфраструктурі РФ, ослаблення власної системи ППО виглядає просто не логічним. Більш того, цілями українських ударів також стають і самі ЗРС - у серпні стало відомо, що СБС ЗСУ уразили С-400 у Геленджику.

З огляду на це РФ необхідно нарощувати виробництво С-400 для власних потреб, з чим є також є чималі проблеми. До складу системи входять командний пункт, радіолокаційні засоби, пускові установки, ракети та обладнання технічного забезпечення, виробництво яких широко залежить від іноземних комплектуючих, зокрема мікроелектроніки. Для прикладу, у радарі використовуються високочастотні ламінати RO4003C від американської Rogers Corporation, а для виробництва навігаційного модуля для ракет потрібні автономні інерціальні системи з лазерними гироскопами французького виробництва.

Незважаючи на імовірний обхід Росією міжнародних санкцій, вони все одно ускладнюють і сповільнюють виробництво системи С-400. Проблемою для безперешкодного виробництва систем залишаються й удари по виробничих спроможностя - безпілотники Сил оборони неодноразово завдавали ударів по об’єктах оборонного концерну "Алмаз-Антей". До речі, з великою вірогідністю верстати, на яких виробляються компоненти для С-400, також містять чимало запозичених із Заходу деталей та програмного забезпечення.

Окремо варто згадати й те, що системи С-400 використовуються росіянами для балістичних ударів по Україні здебільшого ракетами класу "земля-земля" в модифіцікації РМ-48У. З огляду на це кількість систем, що відповідають за наступальні дії і тих, що за оборонні, чітко розділена, адже використовують різні типи озброєння.

Підсумовуючи можна згадати контракт щодо поставки Росією двох дивізіонних комплектів - чотирьох батарей С-400 Туреччині, виконання якого від підписання до отримання складових тривало 31 місяць. Тож навіть якщо РФ і вирішить виробити для Ірану С-400 "з нуля", то це займе чимало часу.

Війна