«Коли даємо повний залп — аж мурахи по тілу»: як добровольці опанували реактивну артилерію

14 листопада 2026 р. 07:54

14 листопада 2026 р. 07:54

Саморобний «Партизан» із пікапа став початком шляху до справжніх РСЗВ, якими сьогодні командує доброволець Олександр.

Історію бійця опублікували на Facebook-сторінці 128-ї окремої важкої механізованої бригади «Дике Поле».

До повномасштабного вторгнення Олександр мав власне меблеве виробництво. Свого часу він вирішив залишити роботу за наймом і разом із друзями відкрив у звичайному гаражі невеликий меблевий цех.

Бізнес швидко розвивався, однак російське вторгнення змінило всі плани. Чоловік добровольцем долучився до лав 128-ї бригади територіальної оборони.

«Нам у перші дні видали зброю. Про підготовку, як зараз у хлопців, ми й мріяти не могли. Тільки розібрались, як той автомат заряджати, — і одразу на нуль. Ну і далі все вже було на бойовому досвіді», — пригадує військовий.

Разом із побратимами Олександр тримав лісосмуги на Донеччині під постійними обстрілами ракетами, мінами та артилерією. Вогонь противника практично не припинявся.

Одного разу після повернення з позицій військовий вирішив скористатися вуличним душем. Саме тоді почався обстріл російськими «Градами».

«Якось виїхали з позицій. Було відчуття, що вже просто з грязюки зроблений. Зайшов у вуличний душ, і тут почалися приходи „Градів“. Як був у мильній піні, побіг до укриття, стрибнув у яму, а хлопці сміються, мовляв, думали, чекати тебе після другої чи після третьої ракети», — розповідає боєць.

Пережите переконало Олександра, що піхоті потрібна потужніша вогнева підтримка, ніж звичайна стрілецька зброя. Тож він вирішив спробувати створити її власноруч.

Першим кроком стала вантажівка, яку передала Дніпровська міська рада. На неї встановили спарену зенітну кулеметну установку. Навчатися стріляти по повітряних цілях довелося самостійно.

«Купили ми повітряний змій. Приїхали на полігон. Із нами був побратим, якого називали „Кабан“. Здоровенний дядько під два метри на зріст бігав із тим змієм. Там весь полігон завмер від такого видовища, ніхто не розумів, що ми робимо. З другого чи третього пострілу я того змія збив», — пригадує Олександр.

Наступним проєктом став «Партизан» — компактна реактивна установка, яку він із побратимами зібрав із труб від підбитого російського «Града» та пікапа.

Однак для роботи з новою системою бракувало досвіду. Військові зверталися до фахівців, які допомагали налаштовувати установку та проводити необхідні вивірки.

«Ми тоді взагалі нічого не розуміли. Їздили до хлопців, які в цьому розбираються, вони нам робили вивірки. А зараз ми вже більш підковані, я скажу, що розбираємося в цьому», — розповідає Олександр.

Згодом команда набралася досвіду, а результати роботи саморобної установки помітили у бригаді. Це дало військовим можливість перейти до освоєння потужнішої артилерії.

«Нас відправили вчитися. І хоча ми й самі багато чого опанували, на навчанні отримали ще більше знань. Наприклад, бусоль я до того ніколи в житті не бачив. А коли повернулися з навчання, на нас уже чекали дві справжні ракетні машини. Оце так подарунок!» — говорить артилерист.

Нині він командує артилерійським розрахунком. Якщо раніше військовий чекав на вогневу підтримку в окопах, то тепер сам відповідає за те, щоб її отримували інші.

«Коли ми прийшли, у перші дні нам дали по автомату, і в мене було три рожка. А зараз у нас справжня військова потуга. Коли робимо повний залп — аж мурахи по тілу», — говорить він.

Попри нові можливості, здобутий досвід і відповідальність за роботу бойового розрахунку, найбільша мрія Олександра сьогодні — повернутися додому до родини.

«Вони мене толком не бачать. Кажуть: тато, давай додому», — говорить військовий.

Війна