«Я не пішов на дембель. Просто змінив зброю»: історія десантника, який після трьох поранень очолив взвод БпС

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

14 листопада 2026 р. 14:53

14 листопада 2026 р. 14:53

У лютому 2022-го «Балу» мав вилетіти з Івано-Франківська на роботу до Англії. Та коли почалося повномасштабне, він розвернувся в аеропорту й повернувся додому.

Історію десантника опублікувала 25-та окрема повітрянодесантна Січеславська бригада.

Спочатку була сумська тероборона, а вже в липні 2022-го він став до лав легендарної 25-ї Січеславської бригади.

Новолуганське, Бахмут, Зайцеве, Слов’янськ, Авдіївка — географія його боїв вражає.

Починав помічником гранатометника, згодом став кулеметником, а далі — командиром відділення.

«Машина палала, але він не відступив»: історія «Їжака», який урятував критично важливий вантаж

Війна тричі випробовувала його на міцність:

Перше поранення — на Червонопопівському напрямку. Позиції накрили міномети й «Гради», уламок влучив під спину. Півтора місяця лікування — і знову до побратимів.
Друге — під Слов’янськом. Вибух поруч із БТРом, уламок у руці. За кілька тижнів він вже повернувся в стрій.
Третє — під Авдіївкою. У запеклому бою уламок ворожого «Василька» пробив каску й поранив голову.

Навіть із пробитою каскою та пораненням «Балу» ще дві доби залишався з групою, координував бій і допомагав з евакуацією.

А щойно дозволила ситуація — повернувся на позицію, щоб забрати тіло загиблого побратима. Своїх не залишають…

Після цього лікування тривало чотири місяці. Вердикт лікарів був категоричним: дорога в штурмовики закрита.

«Довелося переформовуватися і стати розвідником»: історія «Конора»

Списатися зі служби? Він навіть не думав.

«Балу» перевівся у підрозділ безпілотних систем. Опанував дрони, пройшов офіцерську підготовку, перейшов у роту роботизованих систем і у 2025 році очолив взвод.

Найважчим на війні, зізнається боєць, були не власні поранення, а страх за молодшого брата, який теж воював і був поранений під Авдіївкою. Хвилюватися за рідну людину на відстані — випробування не з легких.

За плечима у «Балу» — шлях від простого піхотинця до офіцера та вагомі нагороди: «Золотий Хрест» і почесна відзнака ДШВ «За штурм», яку дають лише за особисту мужність у ближніх боях.

«Спокійно, зараз буде збиття, все вийде»: Віталій розповів, як перехоплює ракети над Україною

«Я не пішов на дембель. Просто змінив зброю»: історія десантника, який після трьох поранень очолив взвод БпС