Важкий спис «Азову»: як мідлстрайки «Пілуму» перетворюють російську піхоту під Добропіллям на «віслюків»

17 листопада 2026 р. 06:33

17 листопада 2026 р. 06:33


54 400 військових втратила російська армія лише за жовтень 2026 року.

За даними Генерального штабу , це найбільші щомісячні втрати противника від початку повномасштабного вторгнення. Майже кожен четвертий — 13 624 військовослужбовці — припав на смугу відповідальності угруповання військ (сил) «Азов» на Донеччині.

Навіть із такими втратами росіяни продовжують наступати. Лише на Покровському напрямку за 30 діб — із 26 вересня по 25 жовтня — зафіксовано 804 ворожі атаки. У середньому майже 27 на день. Таку цифру отримала АрміяInform, підрахувавши атаки за ранковими зведеннями Генштабу.

Особливо важкі бої точаться на підступах до Добропілля. Тут російський наступ триває вже понад рік.

У серпні 2025-го росіянам вдалося прорвати українську оборону й утворити на карті фронту характерний виступ, який охрестили «заячими вухами». Ліквідовувати прорив довелося підрозділам Сил оборони під управлінням 1-го корпусу НГУ «Азов». Російські війська відкинули, частину захоплених територій звільнили . Та від планів захопити місто противник не відмовився.

Чому росіяни так вперто рвуться до Добропілля? Захоплення міста відкрило б їм шлях до південного флангу так званого «пояса фортець» Донеччини — Дружківки, Краматорська та Слов’янська. Розрахунок російського командування — обійти українську оборону з флангів замість того, щоб штурмувати кожне із цих міст у лоб.

Сил для цього російське командування зосередило чимало: на напрямку діють підрозділи трьох загальновійськових армій, десантники та морська піхота. Ще у вересні командир 1-го корпусу НГУ «Азов» бригадний генерал Денис Прокопенко оцінював перевагу противника в силах і засобах приблизно як шість до одного. Однак до кінця жовтня росіянам так і не вдалося захопити Добропілля.

Серед тих, хто стримує російські штурми, — 41-й полк безпілотних систем «Пілум» 1-го корпусу НГУ «Азов».

«Джавелін» — дротик, який лишає ворога без броні

«Джавелін» — дротик, який лишає ворога без броні

Назва незвична, як і зброя, на честь якої її обрали. Давньоримський пілум — важкий метальний спис — пробивав щит противника й застрягав у ньому. Витягнути його було непросто, а продовжувати бій із таким щитом — ще важче.

Український «Пілум» теж намагається позбавити противника переваг задовго до зіткнення на передовій. Тільки тепер замість списів — ударні безпілотники. А замість щитів — російські військові вантажівки, паливні бази та логістичні вузли, до яких часом понад двісті кілометрів від фронту.

Як далеко дістають безпілотники «Пілуму», що відбувається на Добропільському напрямку, як росіяни пристосовуються до ударів по логістиці й чому в полку дедалі більше завдань довіряють наземним роботам — кореспонденту АрміяInform розповіли командир полку підполковник Артем «Лакі» Курбатов і тимчасовий виконувач обов’язків начальника служби комунікацій Владислав «Чорнило».

Від переднього краю до глибокого тилу: чим особливий «Пілум»

Батальйони безпілотних систем зазвичай працюють в інтересах своїх бригад. У «Пілуму» масштаб інший — полк забезпечує бойову роботу цілого корпусу, який об’єднує кілька бригад. Його екіпажі перекривають увесь вертикальний зріз фронту: від ураження російської піхоти в кілзоні та сірій зоні — до точкових ударів за сотні кілометрів у ворожому тилу.

«Ми працюємо як ударний організм усього корпусу на Добропільському напрямку. Наші FPV-дрони та бомбери літають приблизно на 25–30 кілометрів. А на оперативній глибині працюємо мідлстрайками до 200 кілометрів. Були й успішні застосування на відстані близько 250 кілометрів», — розповідає Владислав «Чорнило».

До такого масштабу підрозділ прийшов доволі швидко. Створення батальйону безпілотних систем розпочалося восени 2025 року, а вже у квітні 2026-го на його базі розгорнули 41-й полк.

Сьогодні до складу «Пілуму» входять три батальйони: безпілотних систем спеціального призначення «Гаста», спеціального призначення «Тайфун» і наземних роботизованих комплексів «Карна». У структурі полку також діють хорунжа служба та група комплектування.

Разом зі збільшенням особового складу та кількості озброєння зросли можливості управління й взаємодії з іншими підрозділами корпусу. Але командир «Пілуму» підполковник Артем «Лакі» Курбатов найважливішою вважає іншу зміну.

«Головна зміна — не просто в масштабі, а в можливості працювати як єдина система, де підготовка, планування та виконання завдань взаємопов’язані», — пояснює офіцер.

Перевіряти ці можливості довелося далеко за межами Добропільського напрямку. Мідлстрайки підрозділ почав опановувати ще до розгортання в полк. Перші публічно відомі результати такої роботи з’явилися у квітні 2026-го. Невдовзі українські дрони почали діставати й до військової логістики противника за понад сотню кілометрів від фронту.

Вантажівки, порт і паливна база: як українські дрони дісталися російської логістики

У травні 1-й корпус НГУ «Азов» показав удари по російському військовому транспорту поблизу Маріуполя — на відстані до 160 кілометрів від фронту.

Під атаками опинилися військові перевезення на дорогах, якими противник забезпечував свої угруповання на окупованих територіях. Зокрема, на трасах Маріуполь — Таганрог і Маріуполь — Волноваха. Лише на трьох оприлюднених корпусом відео можна було побачити понад пів сотні атакованих цілей.

Так «Азов» розгорнув кампанію ударів по російській логістиці на сухопутному коридорі до окупованого Криму. Та якщо спершу під удари потрапляли переважно машини на дорогах, то в червні українські дрони атакували вже саму інфраструктуру військового постачання.

«Для нас це був екзамен»: операція в Маріупольському порту

«Операція в Маріуполі по ураженню Морського торговельного порту для нас стала першим серйозним випробуванням, так мовити екзаменом», — пригадує Артем Курбатов.

До цього екіпажі «Пілуму» освоювали мідлстрайки на менших відстанях, зокрема в районі окупованого Донецька. Маріуполь став випробуванням іншого масштабу. За словами Курбатова, підготовка тривала понад місяць, а найбільшим викликом для українських екіпажів стала щільна парасолька російської ППО над Маріуполем.

Утім, головною особливістю цієї операції командир називає не дальність польоту чи складність цілей.

«Головна особливість цієї спецоперації — взаємодія», — наголошує Курбатов.

Окрім 1-го корпусу НГУ «Азов», до операції долучилися Сили безпілотних систем, Головне управління СБУ в Донецькій та Луганській областях і Центр спеціальних операцій «А» СБУ.

10 червня корпус оприлюднив результати ударів. Було уражено електропідстанції, радіолокаційне обладнання, ремонтну інфраструктуру, башту управління та ємності з пальним. Під удар також потрапив підсанкційний суховантаж «Lady Augusta», який належить до російського тіньового флоту.

Маріупольський порт знеструмило. За повідомленням корпусу, роботу російської військової логістики суттєво ускладнили.

Важливість порту Курбатов пояснює його роллю у військовому постачанні. Через нього росіяни перевозили важку бронетехніку, боєприпаси та матеріали для будівництва укріплень. За словами командира, удари частково паралізували портову інфраструктуру, яку противник використовував для забезпечення своїх військ на півдні.

У липні корпус розкрив подробиці ще однієї операції — «Пекло» . Цього разу безпілотники Hornet уразили один із ключових логістичних вузлів окупантів, який забезпечував пальним російські війська на Донеччині. Базу противник облаштував на території цементного заводу в Новоамвросіївці. Унаслідок ударів було пошкоджено цистерни та інфраструктуру об’єкта, заблоковано залізничну колію.

За даними «Азову», після ударів росіяни були змушені згортати роботу бази й переносити частину логістики з окупованої Донеччини на територію рф.

«Ворог тоді не очікував цих ударів. Не думав, що в нас є подібні спроможності. Нам вдалося змусити росіян подовжити маршрути постачання. А це додаткові витрати, більше часу на доставку пального та боєприпасів і, зрештою, проблеми із забезпеченням їхніх підрозділів безпосередньо на фронті», — пригадує «Чорнило».

Від «зебр» до «каністрингу»: як росіяни рятують свої тили від мідлстрайків

Перша реакція росіян на українські мідлстрайки була доволі кустарною — у хід пішла фарба. Вантажівки розмальовували контрастними смугами, перетворюючи на своєрідних «зебр». Сподівалися, що такий камуфляж зіб’є з пантелику алгоритми автоматичного наведення дронів. Але розрахунок виявився хибним.

«Вони думали, що штучний інтелект не буде донаводитися. Але наш пілот може перейти на ручне керування і сам довести дрон до цілі», — пояснює Владислав «Чорнило».

Коли смуги не допомогли, військовий транспорт почали маскувати під цивільні фури, а бензовози — навіть фарбувати «під дерево». Утім, деякими винаходами росіяни самі вихвалялися у своїх пабліках, фактично підказуючи українській розвідці, на що звертати увагу.

Та зрештою довелося змінювати не лише вигляд машин, а й самі перевезення. У «Пілумі» цю практику охрестили «каністрингом».

«Замість того, щоб за один раз їхати колонами й перевозити тонни пального чи велику кількість особового складу, вони почали робити це меншими групами. Більше розосередження, більші інтервали між машинами», — розповідає офіцер.

Великі колони поступилися місцем дрібнішим перевезенням. Так росіяни намагалися не втрачати значних обсягів вантажів від одного удару. Втім, доставляти ті самі тонни пального чи боєприпасів стало клопітніше: більше рейсів, більше часу, більше людей і техніки.

Важкий спис «Азову»: як мідлстрайки «Пілуму» перетворюють російську піхоту під Добропіллям на «віслюків»

Водночас противник узявся прикривати тилові дороги. За спостереженнями «Чорнила», вже у квітні-травні помітно побільшало мобільних вогневих груп (МВГ), покликаних перехоплювати українські дрони. Та невдовзі самі мисливці почали ставати здобиччю — під удари потрапляли й підрозділи прикриття.

«Коли ми знищуємо мобільну вогневу групу, росіянам доводиться шукати нових людей, готувати їх, забезпечувати технікою. Навіть з їхніми людськими ресурсами це зайвий головний біль, час і гроші. І що найцікавіше — навіть там, де вони виставили ці групи, нам нерідко вдається діставати їхню логістику», — пояснює «Чорнило».

Дісталося й дорожчим засобам ППО. За словами офіцера, після втрат частину зенітних ракетних комплексів сімейства «Бук» росіяни відтягнули глибше в тил, сподіваючись уберегти від нових ударів. Але така пересторога мала свою ціну: віддалення комплексів обмежувало можливості прикривати війська й логістику ближче до фронту. Водночас противник посилював захист тилових об’єктів засобами радіоелектронної боротьби.

Російська протидія, визнає командир «Пілуму» Артем Курбатов, помітно ускладнила проведення мідлстрайків. Утім, підполковник застерігає: судити про їхню результативність лише за кількістю ураженої техніки чи спалених складів — помилка.

«Головне — не скільки об’єктів ми уразили, а які проблеми ці удари створили для російського постачання та подальших дій противника на фронті», — пояснює Курбатов.

Та росіяни не єдині, хто пристосовується до нових умов. У «Пілумі» також переглянули пріоритети бойової роботи.

Якщо раніше екіпажі активно працювали по російських тилах на відстанях до 200 кілометрів, то згодом частину зусиль перенесли ближче — на оперативну глибину 60–100 кілометрів. Там залишалися не менш важливі військові цілі, зокрема місця ротації особового складу та командні пункти.

У цих змінах «Чорнило» бачить одну із закономірностей сучасної війни. Раніше в інтерв’ю АрміяInform офіцер 1-го окремого центру Сил безпілотних систем «Фалько» розповідав, як швидко противник знаходить протидію новим технологіям. У «Пілумі» звертають увагу на інший бік цього процесу.

«Не завжди відживає сам засіб. Інколи відживає мета, яку він виконував», — говорить «Чорнило».

Українські дрони не втратили здатності долати сотні кілометрів. Змінилися доступність цілей та їхнє значення для противника. І сьогодні удар за 70 кілометрів від фронту може виявитися значно болючішим для росіян, ніж політ на всі 200 — навіть якщо останній здається видовищнішим на відео.

Піхота йде без пауз: що відбувається під Добропіллям

Попри системні удари по логістиці та знекровлені тили, російський наступ під Добропіллям не вщухає. Ворожі «двійки» й «трійки» вперто сунуть до українських позицій так званими дорогами смерті, переступаючи через тіла тих, хто йшов перед ними.

«У них вистачає ресурсу, щоб ці інфільтраційні двійки й трійки сунули безперервно. За даними нашої розвідки, немає навіть півгодинної паузи, аби на якійсь із доріг до Добропілля не виринула чергова ворожа група», — розповідає Владислав «Чорнило».

Та попри безперервні штурми, поповнювати втрати піхоти росіянам стає дедалі важче.

Як 11 листопада повідомив АрміяInform офіцер розвідки угруповання військ (сил) «Азов» , оперативних резервів противнику бракує. Дірки в піхоті російське командування латає як може: перекидає підрозділи з інших ділянок фронту, скорочує штати артилерійських і танкових частин, а до штурмовиків записує навіть тиловиків.

Для «Пілуму» ця безупинна навала означає такий самий безупинний ритм бойової роботи. Хоча полк здатен діставати цілі за сотні кілометрів, значну частину щоденних зусиль доводиться спрямовувати на російську піхоту, яка намагається прорватися до українських позицій.

«Фактично їхній наступ іде 24 на 7. І наші екіпажі працюють 24 на 7. FPV, бомбери, ті самі мідлстрайки — усе це працює безперервно, щоб знизити наступальний потенціал ворога. Але фізично знищити всіх неможливо. Попри великі втрати й проблеми з поповненням, людей для нових штурмів росіяни постійно знаходять», — пояснює «Чорнило».

Російська піхота тим часом теж шукає способи вціліти під українськими дронами. Штурмовики закутуються в маскувальні плащі, які мають приховувати їх від тепловізорів, тягнуть із собою портативні засоби РЕБ та випробовують інші протидронні хитрощі.

На кадрах бойової роботи всі ці винаходи нерідко мають безпорадний вигляд: попри спорядження, російські групи потрапляють під удари. Утім, «Чорнило» застерігає від зверхності щодо тактики ворога. Навіть те, що дев’ять разів виявилося марним, на десятий може спрацювати.

«Ми бачимо відео знищення ворожої піхоти й можемо сказати, що ці засоби не працюють. Але насправді, якщо навіть один раз із десяти це спрацює, російський піхотинець зможе просунутися ще на 100–200 метрів. Усе, що нам сьогодні здається смішним або незручним у застосуванні, через пів року ми й самі можемо перейняти як тактику. Тому у ворога теж потрібно вчитися», — зазначає офіцер.

Окрема історія — російські «флаговтики». Їхнє завдання — пробратися до Добропілля, зачепитися за перші хати й устромити десь триколор. А там уже можна доповідати про «взяття міста». Саме так російське командування неодноразово «захоплювало» Добропілля протягом жовтня — щоправда, лише у своїх зведеннях.

Причому вигадані «захоплення» потрапляли навіть на російські штабні карти. Як 23 жовтня розповідав офіцер 1-го корпусу НГУ «Азов» із позивним «Лірик» , російські командири планували бойові дії, вважаючи захопленими території, які насправді контролювали Сили оборони. У підсумку доходило навіть до вогню по власних підрозділах.

«Якщо в них ще в липні стояло завдання захопити Добропілля й доповісти путіну, що місто взяте, то зараз у нас уже кінець жовтня. Максимум, до чого вони дійшли, — це „флаговтики“, які призводять до ще більших втрат російської армії», — говорить «Чорнило».

Командир «Пілуму» Артем Курбатов також заперечує російські заяви про захоплення Добропілля. На момент нашої розмови наприкінці жовтня місто залишалося під контролем Сил оборони. Окремим ворожим групам вдавалося проникати до його забудови, однак встановити контроль над містом росіяни не змогли.

Та російський наступ не обмежується підступами до самого Добропілля. Противник продовжує тиснути й на інших ділянках напрямку.

«Добропільський напрямок — це ж не лише Добропілля. Є інші ділянки, де ворог також активно штурмує. Це можуть бути й відволікальні маневри, щоб змусити нас перекидати туди сили та засоби», — пояснює «Чорнило».

Бронетехніку ще рано списувати

Ще у вересні командир 1-го корпусу НГУ «Азов» бригадний генерал Денис Прокопенко попереджав про можливе повернення російських механізованих атак восени .

На момент нашої розмови «Чорнило» зазначав, що за попередні місяці таких штурмів суттєво поменшало. Серед можливих причин — українські удари по російській військовій логістиці.

Спокуса пояснити все роботою безпілотників велика: дрони уражають російську техніку, б’ють по забезпеченню, а на передовій дедалі частіше бачимо не броньовані колони, а піхотні «двійки» й «трійки».

Проте Артем Курбатов від такого висновку застерігає. Так, українські безпілотники істотно ускладнюють застосування техніки та її забезпечення. Але списувати всі зміни російської тактики лише на їхню роботу було б перебільшенням. Противник ухвалює рішення з огляду на цілу низку обставин, а нинішня перевага піхотних штурмів зовсім не означає, що бронетехніка більше не з’явиться.

До того ж повернути її на поле бою росіян можуть змусити ті самі проблеми, через які їхня піхота сьогодні долає великі відстані пішки.

У коментарі АрміяInform від 10 листопада офіцер розвідки угруповання військ (сил) «Азов» повідомив, що під час осінньо-зимової кампанії очікують збільшення кількості механізованих штурмів. Причина, зокрема, у великих втратах піхоти ще на підступах до позицій та труднощах із доставкою особового складу на передній край.

Поки ж російським штурмовикам доводиться розраховувати переважно на власні ноги.

За словами «Чорнила», зброї та спорядження у противника загалом вистачає. От тільки між тиловими складами й окопами — кілометри, які далеко не завжди вдається подолати транспортом.

«Замість того, щоб пройти пішки 10 кілометрів, вони йдуть 20. Замість того, щоб взяти із собою лише боєкомплект, додатково несуть запаси води, засоби РЕБ та інше обладнання, яке їм не можуть підвезти», — розповідає офіцер.

Так російські піхотинці дедалі більше нагадують в’ючних віслюків: мало дійти до позицій самим — треба ще й дотягнути все, чого не зміг доставити транспорт.

У «Пілумі» на такі рейси дедалі частіше вирушають машини без водіїв. За словами «Чорнила», наземні роботизовані комплекси (НРК) вже виконують 75–80% логістичних місій полку. Боєприпаси, воду, продовольство та інше необхідне майно на передові позиції доставляють роботи батальйону «Карна».

Його історія цікава тим, що ще на початку 2026 року підрозділ узагалі не мав роботизованої спеціалізації.

Сформували «Карну» в листопаді 2023 року як батальйон оперативного призначення у складі 22-ї бригади НГУ «Київська Русь». У січні 2026-го він у повному складі перейшов до «Пілуму», а вже в травні взявся за новий напрям роботи — наземні роботизовані комплекси.

Тепер більшість повсякденних перевезень до позицій забезпечують саме вони. Проте й бронетехніка не залишилася без роботи. Коли потрібно доправити особовий склад, терміново евакуювати поранених або перевезти вантаж, із яким робот не впорається, використовують бронемашини. За словами «Чорнила», на них припадають решта 20–25% логістичних місій.

Є й різниця в ціні. Один наземний робот, за оцінкою офіцера, коштує приблизно 10–30 тисяч доларів. Броньована машина — щонайменше 200 тисяч. Звісно, це техніка з різними можливостями, і повністю замінити одну іншою не вийде. Але для щоденного підвезення вантажів така арифметика має значення.

НРК теж потрапляють під удари, ламаються й потребують ремонту. У «Карни» для цього є власна майстерня , де роботів відновлюють, дообладнують і повертають до роботи. Якщо поломка серйозніша, допомагають виробники.

Та головна перевага НРК навіть не в ціні. Адже під час таких рейсів разом із технікою не доводиться ризикувати ще й життям водія.

Важкий спис «Азову»: як мідлстрайки «Пілуму» перетворюють російську піхоту під Добропіллям на «віслюків»

«Ця війна багато в чому нагадує складну шахову партію»

Масштабна мідлстрайк-кампанія, яку «Пілум» та суміжні підрозділи розгорнули навесні та влітку 2026 року, виявилася багатошаровою і виснажливою для противника.

Під атаки потрапили не лише дороги окупованого сухопутного коридору, а й великі логістичні вузли: Маріупольський морський порт та паливна база на території цементного заводу в Новоамвросіївці.

Ці удари дали відчутні результати. Вони частково порушили роботу російської логістики на півдні, вивели з ладу важливі об’єкти забезпечення та змусили противника подовжувати маршрути перевезень. Це ускладнило постачання військ, а разом із ним — можливості для маневру та подальших наступальних дій.

Проте людський ресурс залишається головною ставкою російського командування. Попри проблеми з логістикою, наступ під Добропіллям не припиняється. Противник продовжує кидати в штурми нові піхотні групи, навіть якщо попередні так і не досягли своїх цілей.

Протистояти цьому натиску допомагає і стрімкий розвиток самого «Пілуму». Поєднуючи далекобійні мідлстрайк-операції з масовим застосуванням наземних роботів на передньому краї, полк демонструє якісно новий підхід до сучасної війни.

«Ця війна багато в чому нагадує складну шахову партію. Тут недостатньо просто вдало зробити свій хід. Потрібно розуміти, як на нього відповість противник, і прораховувати ситуацію на кілька ходів уперед. Бо якщо ти лише реагуєш на те, що робить ворог, — ти вже відстаєш», — підсумовує Владислав «Чорнило».

Важкий спис «Азову»: як мідлстрайки «Пілуму» перетворюють російську піхоту під Добропіллям на «віслюків»

Важкий спис «Азову»: як мідлстрайки «Пілуму» перетворюють російську піхоту під Добропіллям на «віслюків»

Важкий спис «Азову»: як мідлстрайки «Пілуму» перетворюють російську піхоту під Добропіллям на «віслюків»

Важкий спис «Азову»: як мідлстрайки «Пілуму» перетворюють російську піхоту під Добропіллям на «віслюків»

Важкий спис «Азову»: як мідлстрайки «Пілуму» перетворюють російську піхоту під Добропіллям на «віслюків»

Джерело: armyinform.com.ua

Завантажуєм курси валют від minfin.com.ua