«Полізли, як барани, я трьох забаранив»: кулеметник «Дід» відбив штурм бліндажа

17 листопада 2026 р. 16:18

17 листопада 2026 р. 16:18


Кулеметник 46-ї Подільської бригади ДШВ Андрій на псевдо «Дід» відбив ворожу спробу захопити бліндаж. Це був його перший бій з окупантами.

Історію бійця оприлюднила 46-а окрема аеромобільна Подільська бригада ДШВ ЗСУ

Перестрілка. Окупант падає після черги майже впритул. Але видихати зарано. Будь-якої миті можуть вискочити ще противники, а над головою постійно кружляють ворожі FPV.

За кілька хвилин, з’являються ще двоє російських солдатів. Першого збиває з ніг щільний вогонь. Другий намагається зайти в окоп зверху. На роздуми немає часу. В хід йде граната. Вибух. Останній ворог знешкоджений.

«Якщо чесно, я навіть не думав про те, що один упорався з трьома. Або ти, або вони. Хочеш жити, хочеш повернутися — працюй першим», — згадує військовий.

Ще кілька місяців до цього епізоді Андрій працював пекарем на рідній Полтавщині.

Професії навчився сам, пройшовши стажування. Випікав різні сорти хліба, а найбільше любив готувати «Марсель» — духмяний хліб із соняшниковим і гарбузовим насінням.

«Ми випікали хліб і для солдатів. Були замовлення, передавали великі партії», — говорить Андрій.

Батько Андрія, кадровий військовий, двічі воював в Афганістані, тож до дисципліни й суворого розпорядку майбутній десантник звик змалечку.

«Батько мене тягав за собою. Дуже багато військових містечок змінили. Тому для мене нічого нового в армії не було», — пояснює «Дід».

Під час БЗВП Андрієві пощастило з командиром — досвідченим військовим, який раніше служив у підрозділі «Вовки Да Вінчі».

«Затягнути гармату на позицію — це не в шахи зіграти»: історія водія артилерії з позивним «Старий»

Його поради згодом допомогли десантнику вижити в першому бойовому зіткненні.

«Він казав: якщо вже почав бій, то допрацьовуй до кінця. Тому що були випадки, коли хлопцям стріляли в спину й вони гинули. На жаль, таке є. Оце мені найбільше запам’яталося з усіх його порад. І, грубо кажучи, воно мені життя врятувало», — говорить Андрій.

Не менш корисним стало злагодження у бригаді, де військовий отримав практичні навички роботи зі зброєю та тактичної підготовки. До навчання ставився серйозно, намагаючись запам’ятати кожне пояснення інструкторів.

«Ти повинен усе запам’ятовувати, вбирати як губка. Усе це тобі знадобиться на сто відсотків. Якщо хочеш вижити, якщо хочеш повернутися з „нуля“, то все це тобі потрібно», — наголошує десантник.

Під час першого виходу на позицію Андрій разом із побратимами утримував бліндаж, спостерігав за переміщеннями противника та передавав інформацію для роботи українських безпілотників.

«Я б із хлопцями, якби зачищав бліндаж, робив усе по тактиці. А ті просто полізли, як барани. Якоїсь підготовки в них не було, тому й вийшло, що я один трьох забаранив», — пояснює Андрій.

Страх, зізнається «Дід», був, проте замість розгубленості змушував зосереджуватися на тому, що відбувається навколо, та завжди бути напоготові.

«Страх — дуже хороший мотиватор. Одна людина через нього починає швидше реагувати, а інша може розгубитися. Якщо людина жива, страх усе одно є», — говорить воїн.

Окремо «Дід» відзначає належне забезпечення та постійну підтримку з боку командування.

Необхідні речі бійцям доставляли дронами, а на запити реагували оперативно. Пригадує випадок, коли для заряджання радіостанції їм скинули павербанк, проте знайти посилку не вдалося.

«Вода з’являлася вже після одного-двох ударів лопатою»: «Рак» про бої на островах Дніпра та силу побратимства

Після повторного звернення командири організували ще одну доставку.

«Знову на зв’язок до командира — без жодних питань уже тобі готують другу мандаринку. Другу ти вже отримав. Ні затримок, нічого такого. Усе робилося чітко», — розповідає Андрій.

За час перебування на позиції Андрієві довелося застосувати й навички тактичної медицини. Коли після знищення сусіднього бліндажа до них дісталися побратими, він надав допомогу військовому з пораненням щоки.

Найважчим спогадом із того виходу для Андрія залишається загибель побратимів. На позицію їхня група заходила втрьох. Назад із неї повернувся лише він.

Виходячи з позиції, «Дід» об’єднався з військовим іншої групи. Разом вони отримали завдання вивести пораненого побратима та російського полоненого. Шлях до своїх тривав близько чотирьох-п’яти днів.

«Мені було важко зайти й важко потім вийти. То по завалах треба, то по посадках, то по окопах. Тому ми частіше робили невеликі перепочинки», — пригадує він.

Зрештою група Андрія дісталася до своїх і виконала завдання. Побратими зустріли обіймами та рукостисканнями, а згодом за бій, у якому він самотужки ліквідував трьох окупантів, військового представили до нагороди.

Андрій має просте життєве кредо, яке повторює собі незалежно від того, де перебуває. Це не гучна обіцянка, не прагнення здаватися безстрашним, а лише нагадування про те, заради чого він воює.

«Де б я не перебував — чи на нулі, чи вже вийшов, — я завжди собі повторюю: Я вдома. Це моя земля», — підсумував боєць.

«Комбат справді дбає про людей»: що змусило «Грека» повернувся до рідного підрозділу після СЗЧ

«Полізли, як барани, я трьох забаранив»: кулеметник «Дід» відбив штурм бліндажа

«Полізли, як барани, я трьох забаранив»: кулеметник «Дід» відбив штурм бліндажа

«Полізли, як барани, я трьох забаранив»: кулеметник «Дід» відбив штурм бліндажа

«Полізли, як барани, я трьох забаранив»: кулеметник «Дід» відбив штурм бліндажа

«Полізли, як барани, я трьох забаранив»: кулеметник «Дід» відбив штурм бліндажа

«Полізли, як барани, я трьох забаранив»: кулеметник «Дід» відбив штурм бліндажа

«Полізли, як барани, я трьох забаранив»: кулеметник «Дід» відбив штурм бліндажа

Джерело: armyinform.com.ua

Завантажуєм курси валют від minfin.com.ua