Поки Україна розробляє стратегію ШІ, світ уже ділить вплив на нього

04 квітня 2026 р. 17:08

04 квітня 2026 р. 17:08

Існує спокуса — інтелектуально зручна й тому небезпечна — розглядати штучний інтелект як суто технологічну проблему. Ця спокуса особливо сильна серед тих, хто виріс у культурі STEM і звик до того, що складні проблеми мають чіткі технічні рішення.

В Україні штучний інтелект досі сприймають як технологію, яку можна просто впровадити, і це є завданням Мінцифри. Але цього замало. Бо ШІ — це не лише про розроблення та сервіси. Це про інтереси, конфлікти й правила. А середовища, де стикаються інтереси бізнесу, держави, безпеки та суспільства — в Україні наразі немає.

У США така система вже сформувалася. Якщо уважно стежити за тим, що відбувається сьогодні у Вашингтоні — не в технологічних стартапах, а саме у Білому домі, в Конгресі, у публічних дискусіях провідних американських інтелектуалів — стає очевидним: ставки набагато вищі. ШІ перетворився на поле битви за щось фундаментальніше, ніж частка ринку чи перевага в продуктивності. Він став полем битви за те, хто визначатиме антропологічні, правові та культурні координати нової цивілізаційної епохи.

Щоби зрозуміти, як у США мислять про штучний інтелект, варто дивитися не лише на документи, а й на ідеї, що за ними стоять. У центрі — суперечка між двома підходами.

Перший представляє Росс Даутат — один із найвпливовіших консервативних колумністів The New York Times, голос неоконсервативного католицизму в американській публічній дискусії. Для нього права людини не створюються державою — вони існують незалежно від неї як базова даність, яку держава лише визнає, а не встановлює. Тому й технології, зокрема ШІ, мають спиратися на моральний фундамент. Інакше вони перестають бути нейтральним інструментом і починають нав’язувати власну логіку світу — безособову й позбавлену поняття гідності.

Інший підхід — Стівена Пінкера, гарвардського когнітивного психолога, одного з найвідоміших популяризаторів науки і прихильника «просвітницького гуманізму». Він вважає, що моральний прогрес — це результат розвитку науки, інституцій і раціонального досвіду. ШІ тут — потужний інструмент, який потребує ефективного управління, а не морального «освячення».

Ця полеміка — не абстрактна. Вона прямо відображається в політиці Білого дому щодо ШІ. У публічних виступах звучить мова цінностей — «гідність», «сім’я», «моральний порядок». У нормативних підходах — мова ефективності: «конкурентоспроможність», «інфраструктура», «безпека». Ці дві логіки не зливаються в одну, але співіснують — і саме з цього напруження формується американська політика ШІ.

П’ять веж

У США рішення про розвиток і правила використання штучного інтелекту формуються не в одному центрі. На них упливають різні групи — політики, технологічні компанії, військові, суспільство. У кожної — свої інтереси й бачення. Для зручності їх можна уявити як «вежі впливу». Умовно їх п’ять.

Ціннісно-консервативна. Це політики, інтелектуали та публічні лідери, які мислять у категоріях цінностей. Вони не створюють технологій, натомість відповідають на запитання, навіщо ті потрібні.

У їхній риториці звучить ідея: якщо ШІ стає новою інфраструктурою реальності, він має спиратися на моральні принципи, а не лише на алгоритми. Права людини існують незалежно від держави — і технології мають це враховувати. Звідси акценти на гідності, сім’ї, вірі, захисті дітей. Ідеї Даутата тут відіграють роль інтелектуального каталізатора.

Ключова функція цієї вежі — легітимізувати технології, формувати їхнє суспільне схвалення й моральне обґрунтування.

Але водночас слабкість цієї вежі очевидна: вона не створює технологій і не будує дата-центрів.

Технологічно-бізнесова

Це технологічні компанії, стартапи, інвестори, інженери та підприємці, які безпосередньо створюють і масштабують ШІ. Це центр реальної сили. Саме тут формується матеріальна база ШІ-епохи: обчислювальні потужності, великі моделі, інвестиційні потоки, енергетична інфраструктура.

Для цієї групи ШІ — не філософська проблема, а індустріальний проєкт, співставний із залізницями дев’ятнадцятого століття або Інтернетом двадцятого. Але важливо інше: ця вежа не просто розвиває технології — вона фактично пише правила гри. Через стандарти, платформи, архітектури моделей і доступ до обчислень вона визначає, як працює ринок і екосистема ШІ — часто швидше, ніж це встигає оформити закон.

Роль цієї вежі: створювати технології й задавати темп розвитку.

Слабкість : орієнтація на швидкість і масштаб, а не на наслідки.

Геоекономічна та безпекова

Це державні інституції, військові структури, спецслужби, а також частина політичних еліт, відповідальних за безпеку й міжнародну політику.

Тут ШІ стає інструментом сили. Логіка проста: хто контролює його — той впливає на економіку, безпеку та глобальні правила гри.

Саме тут виникають обмеження на експорт чипів, контроль над ланцюгами постачання, технологічні альянси й логіка суперництва між США та Китаєм .

Це рівень жорсткої політики, де ШІ розглядається як стратегічний ресурс — подібно до ядерної зброї або космічних програм ХХ століття.

Роль цієї вежі — забезпечувати контроль і геополітичну перевагу.

Її слабкість — в ігноруванні соціальних і етичних наслідків.

Культурна

Це публічні інтелектуали, політики, частина технологічної спільноти та користувачі, які критично ставляться до того, як ШІ впливає на зміст і смисли. Вони реагують на ситуацію, коли алгоритми починають не лише відображати, а й іноді нав’язувати певні цінності та погляди. Їхня головна теза: ШІ не має ставати інструментом культурного домінування. Питання не лише в цензурі чи упередженості, а в іншому — хто визначає, що вважати «правильним знанням» у цифрову епоху. Ця «вежа» тисне на розробників, вимагаючи більшої нейтральності моделей, критикує практики модерації контенту й обстоює право на альтернативні погляди. Фактично йдеться про новий фронт — боротьбу за те, як алгоритми формують уявлення про реальність.

Роль вежі — захищати різноманітність поглядів і ставити під сумнів «нейтральність» алгоритмів.

Слабкість — у тому, що є ризик перетворення на політичний конфлікт без чітких рішень.

Соціально-територіальна

Найменш помітна, але потенційно найвибуховіша вежа. Це ті, хто не створює ШІ, але живе з його наслідками: місцеві громади, влада штатів, батьки, автори, креативні індустрії, споживачі енергії. Для них ШІ — це не «майбутнє», а ризик порушення теперішнього: навантаження на енергосистеми, втрата робочих місць, підрив авторського права, вплив на дітей . Саме звідси виникає «клаптикове регулювання» політики щодо ШІ на рівні штатів, коли кожен із них ухвалює власні правила — те, чого так боїться федеральний центр.

Роль цієї вежі — реагувати на наслідки й вимагати обмежень.

Слабкість — у фрагментарності та відсутності системного бачення.

Ключове: ці п’ять «веж» не утворюють єдиної гармонійної системи. Вони постійно конфліктують — і саме це рухає процес формування політики та правил у сфері ШІ. Технологічний бізнес хоче прискорення — популісти вимагають обмежень. Геополітики прагнуть централізації, а суспільство, медіа та публічні інтелектуали — контролю над змістом. Як наслідок, виникає не цілісна стратегія розвитку та регулювання ШІ, а постійний баланс інтересів — коли різні групи не усувають суперечності, а змушені з ними жити і якось їх узгоджувати. Це болісно. Це неефективно. Але це і є джерелом певної стійкості політики й практики розвитку та використання ШІ.

Україна: відсутність власної гри

На тлі американської «архітектури веж» — попри всю її конфліктність і напругу — українська ситуація виглядає як принципово інший клас проблем. Скажемо прямо: Україна наразі перебуває в тому, що можна назвати доюрисдикційним станом ШI-регулювання. Це не просто відставання в технологіях чи прогалини у законодавстві. Це означає, що правила ще не сформовані, центри впливу не інституціоналізовані, а боротьба відбувається не між «вежами» — бо їх немає — а між концепціями, які наразі не мають жодного носія, крім кількох аналітичних груп і ентузіастів-законодавців.

Формально роль ініціатора взяло на себе Міністерство цифрової трансформації. Декларативно — курс на розвиток ШІ як елементу цифрової економіки. Але між декларацією та системою — «режим очікування». Немає чіткої доктрини, пріоритетів та інструментів реалізації політики щодо ШІ — ні регуляторних, ні фінансових, ні інфраструктурних.

У парламентській площині ситуація не краща. Дві законодавчі групи — одна орієнтована на адаптацію Акту ЄС про ШІ (повторюючи постулати Даутата), друга — на розроблення власного закону (майже все за Пінкером) — наразі існують паралельно, без змістовного синтезу. Жодна з цих логік сама собою не вирішує головної проблеми — відсутності центру, здатного сформувати цілісну стратегію.

Якщо Україна не сформує власної конфігурації, цілком реальною для нас може стати нормативна колонізація цифрового простору за одним із трьох сценаріїв.

У всіх трьох сценаріях втрачається одне й те саме: суверенітет у сфері формування цифрових правил. А це у XXI столітті є не менш важливим, ніж суверенітет над кордонами або ресурсами.

Можливості для нашої країни

Водночас така слабкість у сфері регулювання ШІ є й можливістю. США мають складну й повільну систему. Європа — жорстку регуляторну модель. А Україна наразі не обмежена ні тим, ні іншим. А отже, теоретично може створити власну конфігурацію політики щодо врегулювання ШІ.

Але для цього потрібно:

• визнати, що ШІ — це не лише технологія, а політика та цінності;
• створити інституції, які представлятимуть різні інтереси щодо використання ШІ;
• сформулювати власну позицію, а не лише адаптувати чужі.

І головне — прийняти, що конфлікт між різними підходами щодо регулювання ШІ не є проблемою. Він є умовою появи рішень.

Сьогодні Україна ще навіть не розпочала справжньої дискусії про те, що для неї означає штучний інтелект. Ми не сперечаємося про маршрут — ми ще не визначили мети. Світ рухається до моделі, де правила встановлюють ті, хто здатен поєднати технології, інтереси та цінності. Інші — пристосовуються.

Питання, яке для України залишається відкритим і яке є найважливішим стратегічним питанням для наступного десятиліття, звучить жорстко: чи з’явиться в нас власний «локомотив», який визначатиме правила щодо ШІ, — чи ми будемо вічно пасажирами у вагонах, збудованих і керованих іншими?

Технології