Майбутнє залежить від крихкої рівноваги: Земля може пережити смерть Сонця

30 червня 2026 р. 15:54

30 червня 2026 р. 15:54

Вчені використали найсучасніші моделі й дійшли висновку, що Земля може пережити загибель Сонця, коли зірка поглине внутрішні планети нашої системи. І це альтернативне бачення долі нашого світу, який, як вважалося, загине, коли наша зірка завершить своє життя, повідомляє Live Science .

Сонце — жовтий карлик, очікується, що воно проживе відносно спокійне життя тривалістю 10 мільярдів років. Але приблизно через п’ять мільярдів років у його ядрі закінчиться водень для термоядерного синтезу, почнеться синтез в оболонці, через що Сонце розшириться до стану червоного гіганта, а потім — «зірки типу АГГ», а потім наша зірка помре, ставши білим карликом.

У ході нового дослідження вчені спостерігали за близькою до Сонця вмираючою зіркою та переоцінили перспективи майбутнього Землі.

Коли Сонце вступить у пізні стадії свого життєвого циклу, Земля опиниться під впливом двох конкуруючих сил. Зірка розширюватиметься, ймовірно, її розміри перевищать нинішні приблизно у 100 разів. У міру цього приливні сили притягуватимуть Землю до Сонця. Але зірка, що зростає, також втрачатиме оболонки, а разом з ними — і більшу частину своєї маси. Це призведе до того, що гравітація зірки також ослабне, дозволивши планеті відлетіти у зовнішні області системи.

«Доля Землі залежить від тонкого балансу між цими двома ефектами. Якщо переважатимуть приливні взаємодії, Земля буде поглинена. Якщо переважатиме втрата маси, Земля вийде на ширшу орбіту», — заявив перший автор дослідження Матс Ессельдерс, аспірант Інституту астрономії Левенського університету в Бельгії.

У попередніх дослідженнях використовувалися різні припущення щодо втрати маси Сонця, приливних сил та планетарних взаємодій, які можуть відбуватися в міру еволюції внутрішньої частини Сонячної системи. У результаті залишається незрозумілим, чи переживе Земля обидві фази «смерті» Сонця, перш ніж наша зірка перетвориться на крихітний, але щільний зоряний «труп», який називається білим карликом.

Надія з’явилася, коли астрономи виявили планети, що обертаються навколо білих карликів. Але деякі подібні системи усіяні кам’янистими залишками зруйнованих планет. Тому вчені вирішили спостерігати за колись схожою на Сонце вмираючою зіркою-гігантом L2 Puppis, розташованою за 200 світлових років від нас у сузір’ї Корми, щоб зазирнути в майбутнє нашої планети. За попередніми оцінками, L2 Puppis може втрачати до однієї мільйонної частини сонячної маси на рік, викидаючи пиловий диск, у якому, як вважається, знаходиться планета масою в 12–16 разів більшою за масу Юпітера.

Вчені також провели найсучасніші гравітаційні розрахунки, «засновані на внутрішній структурі та динаміці еволюціонуючих зірок». Це дозволило їм змоделювати еволюцію внутрішньої частини Сонячної системи та тривалість життя Сонця від його зародження до кінцевої фази у вигляді «вигорілого» білого карлика.

Моделювання вчених показало, що Земля може вижити, змістившись за межі радіуса Сонця, що розширюється. «Найбільша невизначеність тепер пов’язана не з розрахунками приливних явищ, а з тим, скільки маси втратить майбутнє Сонце. Спостереження за гігантськими зірками, подібними до Сонця, наразі вказують на те, що Земля виживе, але нам потрібні більш якісні спостереження, перш ніж ми зможемо бути в цьому впевнені», — заявив Ессельдерс.

Але навіть якщо Земля виживе, Меркурій і Венера будуть поглинені зовнішніми оболонками нашої зірки.

Нагадаємо, нещодавно вчені, які на деякий час стали «зоряними археологами», виявили сліди магнетизму на давно згаслих зірках , відомих як «білі карлики». І це відкриття може розповісти про те, як зірки еволюціонують від фази «роздутих» червоних гігантів до фази компактних і тліючих білих карликів.

Технології