Сліди віком 1,4 млн років змінили уявлення вчених про розміри "Людини-лускунчика"

29 липня 2026 р. 05:05

29 липня 2026 р. 05:05

Знахідка щелепи віком 2,6 мільйона років в Ефіопії раніше розширила відомий ареал роду Paranthropus і показала, що ці гомініни жили значно північніше. Тепер аналіз 21 викопного відбитка з формації Кообі-Фора в Кенії дав змогу уточнити фізичні параметри Paranthropus boisei. Представники цього виду могли сягати 1,8 метра зросту та важити до 75 кілограмів, хоча раніше їх вважали значно меншими. Про це повідомляє CNN.

Вчені переглянули усталене уявлення про "Людину-лускунчика" — вимерлого гомініна, тобто родича людини, який отримав таке прізвисько через великі зуби та потужні щелепні м’язи. Нові висновки ґрунтуються на аналізі викопних слідів, знайдених на території Кенії. Наукова назва цього виду — Paranthropus boisei.

Нові дані свідчать, що P. boisei могли бути вищими й важчими, ніж припускали дослідники. Крім того, вони, ймовірно, мали складніші соціальні зв’язки. Попередні оцінки, зроблені за викопними рештками P. boisei, вказували, що самці в середньому мали зріст близько 131 сантиметра. Їхня вага могла становити приблизно 49 кілограмів.

Оновлені розрахунки базуються на довжині та ширині 21 нещодавно ідентифікованого сліду. Вони показали, що розміри "Людини-лускунчика" були ближчими до параметрів сучасних людей. Представники виду могли сягати 1,8 метра зросту та важити до 75 кілограмів.

Розташування відбитків також свідчить, що вони належали вісьмом особинам P. boisei. Усі вони пройшли через одну ділянку одночасно та, ймовірно, пересувалися групою. Сліди знайшли у формації Кообі-Фора в регіоні Східна Туркана. Вони зберегли відомості про можливу соціальну структуру давніх гомінінів, які мешкали біля озера.

"Це місце фіксує дивовижний знімок анатомії, пересування, поведінки та середовища існування гомінінів, Кожен набір слідів, подібний до цього, дає змогу зазирнути у певний момент часу, коли ми можемо безпосередньо спостерігати, як жили гомініни та взаємодіяли з навколишнім середовищем. Ми вважаємо, що сліди можуть фіксувати групу дорослих самців, які рухалися разом уздовж берега озера", — зазначив провідний автор дослідження Кевін Хатала.

Він працює доцентом біології в Університеті Чатем у Піттсбурзі та асоційованим дослідником Інституту еволюційної антропології Макса Планка в Лейпцигу. За словами Хатали, причиною такого складу групи могла бути небезпека з боку великих тварин, зокрема бегемотів.

Професорка кафедри антропології Вашингтонського університету в Сіетлі Патриція Крамер наголосила, що відбитки є важливими викопними свідченнями. Вони одночасно містять анатомічну та поведінкову інформацію. Крамер також працює афілійованою кураторкою археології в Музеї природної історії та культури Берка. Раніше вона досліджувала ці доріжки слідів, але не брала участі в новій роботі. Науковиця привітала появу додаткових даних і нового аналізу знахідок із Кообі-Фора.

Вік досліджених слідів становить приблизно 1,4 мільйона років. Відбитки добре збереглися, а їхня глибина сягає 12 міліметрів. На думку авторів роботи, сліди, найімовірніше, залишилися у багнюці під шаром мілкої озерної води. Такий ґрунт допоміг зберегти їхню форму.

Перші сім відбитків виявили у 1978 році під час польових робіт. Дослідження очолювала старша авторка нової роботи Анна Кетрін "Кей" Беренсмейєр — старша геологиня-дослідниця та кураторка палеонтології хребетних у Національному музеї природничої історії Смітсонівського інституту у Вашингтоні. Під час розкопок 2016 та 2023 років науковці знайшли ще 14 слідів гомінінів. Поруч також збереглися відбитки тварин, зокрема антилоп і бегемотів.

Paranthropus boisei був не єдиним давнім родичем людини, який жив поблизу озера Туркана. Протягом сотень тисяч років він співіснував із Homo erectus. В іншому дослідженні 2024 року команда під керівництвом Хатали описала сліди, знайдені в кенійській частині басейну Туркани. Їх залишили два різні види гомінінів із проміжком не більш як кілька днів. Вчені припустили, що відбитки належали H. erectus і P. boisei.

"Ми не можемо сказати, як два різні гомініни взаємодіяли на мулистих відлинах, але ми знаємо, що вони обидва були тут у цей час", — зазначила Беренсмаєр.

Homo erectus був найдавнішим родичем Homo sapiens із пропорціями тіла, подібними до сучасної людини. Його будова свідчила про пристосування до постійного прямоходіння. Paranthropus boisei був віддаленішим родичем сучасних людей. Деякі його фізичні риси більше нагадували ознаки предків-приматів, які значну частину життя проводили на деревах.

Відбитки стоп P. boisei загалом нагадують сліди H. erectus і сучасних людей. Проте між ними існують важливі відмінності. Під час попередніх досліджень слідів гомінінів раннього плейстоцену вчені встановили, що деякі відбитки мали пласкіші склепіння стопи. Плейстоцен тривав приблизно від 2,6 мільйона до 11 700 років тому. P. boisei вже існував на початку цього періоду, тоді як H. erectus ще не з’явився.

Хатала пояснив, що пласкіший відбиток не обов’язково означає аналогічну будову стопи. Проте він свідчить про інший спосіб взаємодії ноги з поверхнею під час ходьби. У тих самих відбитках великий палець був сильніше відхилений від інших пальців.

Обидві особливості відрізняються від типових слідів сучасної людини. Тому вчені припустили, що такі відбитки з більшою ймовірністю залишив P. boisei. Форма сліду може суттєво змінюватися залежно від типу ґрунту, його вологості та липкості. Дослідники врахували ці чинники під час аналізу.

"У наших експериментах ми відібрали широкий спектр варіацій субстрату та провели численні експерименти, використовуючи регідратовану версію того ж типу мулу, в якому збереглися ці сліди раннього плейстоцену", — повідомив Хаттала.

Подальший аналіз слідів P. boisei може надати більше інформації про звички цього виду. Перші викопні рештки P. boisei вчені виявили у 1950-х роках. Однак оцінити розміри цього родича людини було складно. Науковці мали мало решток, крім черепів, які можна було б беззаперечно зарахувати до роду Paranthropus. Це обмежувало можливості для реконструкції його тіла.

Великі кістки, знайдені у відповідних шарах і регіонах, зазвичай приписували Homo erectus. Менші рештки пов’язували з Paranthropus.

"Але, можливо, ці види були набагато ближчими за розміром тіла, ніж вважалося раніше", — вказав Хатала.

На відміну від скам’янілих кісток і зубів, викопні сліди зберігають конкретну мить із життя давньої істоти. Відбиток виникав у той час, коли гомінін був живим і рухався певною місцевістю. Такі знахідки не лише зберігають відомості про минуле. Вони також показують зв’язок сучасних людей із давно вимерлими родичами.

Беренсмейєр зазначила, що людям легше сприймати сліди, ніж окрему кістку чи фрагмент щелепи. Відбитки допомагають уявити рух живої істоти давнім ландшафтом. Вони дозволяють чіткіше побачити доісторичний світ вимерлих родичів людини.

Нагадаємо, що дослідження іншого давнього родича людини, Homo naledi , також змінило уявлення вчених про життя гомінінів. Протеомний аналіз 20 зубів із печери Rising Star у Південній Африці показав, що всі вивчені скелети могли належати жінкам. Серед них були майже повний скелет Neo та особина DH1, яку раніше вважали чоловічою і використовували як головний зразок виду. Дослідники Лі Бергер і Джон Гокс припустили, що винятково жіночі останки можуть свідчити про статево специфічний поховальний ритуал.

Технології