Викопні черепи змінили уявлення про еволюцію: збільшення мозку приматів пов’язано із розвитком гострого зору

07 серпня 2026 р. 04:33

07 серпня 2026 р. 04:33

Археологічні та генетичні дані свідчать, що ранні Homo sapiens могли жити у складному середовищі тропічних лісів , де здатність швидко пристосовуватися стала важливою перевагою нашого виду. Це посилило інтерес науковців до сенсорних механізмів, які впливали на еволюцію приматів. Дослідження викопних і сучасних черепів показало, що значне збільшення неокортексу в мавп, людиноподібних приматів і людей було пов’язане передусім із розвитком зору. Команда вчених простежила зміни різних відділів мозку протягом приблизно 56 мільйонів років. Про це повідомило видання Phys.org.

Нове дослідження під керівництвом науковця Дюкського університету ставить під сумнів давнє уявлення про те, як примати, включно з людьми, отримали великий і складний мозок. Результати показали, що різке розширення неокортексу відбувалося переважно через розвиток зорової системи. Непропорційне збільшення лобової частки, яку зазвичай пов’язують із вищим мисленням, не було головною рушійною силою цього процесу.

Дослідження очолив Річард Ф. Кей – почесний професор еволюційної антропології Коледжу мистецтв і наук Трініті та Школи довкілля імені Ніколаса при Дюкському університеті. Неокортекс є зовнішнім складчастим шаром мозку. Він відповідає за сенсорне сприйняття, пізнання та інші складні функції. У приматів цей відділ значно більший, ніж у більшості інших ссавців. Однак точно визначити, як і чому він збільшувався протягом останніх 56 мільйонів років, було складно, оскільки тканини мозку не зберігаються у викопному стані.

Щоб розв’язати цю проблему, науковці використали унікальну колекцію черепів. Дослідники створили моделі внутрішнього простору черепних коробок і порівняли мозок сучасних та вимерлих приматів. Такі моделі називають ендокастами. У цьому дослідженні вони були віртуальними.

Для їхнього створення науковці провели мікрокомп’ютерну томографію високої роздільної здатності у спеціалізованому центрі Дюкського університету. Після цього внутрішню поверхню черепів реконструювали у вигляді цифрових тривимірних моделей.

Порівнюючи об’єми ендокастів і площу їхньої поверхні, команда простежила еволюцію окремих ділянок неокортексу. Це дозволило визначити, які частини мозку збільшувалися швидше та чи відбувався цей процес однаково в різних групах приматів. Потилична, тім’яна та скронева ділянки значною мірою відповідають за обробку інформації, яку тварина отримує через зір. Саме вони швидко й непропорційно розширювалися у довгоп’ятів та антропоїдів.

До антропоїдів належать мавпи, людиноподібні примати та люди. Збільшення зорових ділянок їхнього мозку відбувалося на тих самих гілках еволюційного дерева, де зростав зоровий нерв. Це вказує на збільшення обсягу візуальної інформації, що надходила до мозку.

Таким чином, відносно невелике зростання потоку інформації від очей могло спричинити значне розширення мозкової тканини. Неокортекс отримував дедалі більше ресурсів для аналізу зображень, простору, руху та поведінки інших особин.

Дослідники поки не встановили, які саме еволюційні потреби спричинили ці зміни. Одне з можливих пояснень пов’язане з ускладненням соціальної комунікації. Розвинений зір міг допомагати приматам краще розпізнавати жести, міміку та поведінку інших членів групи.

Інша версія стосується пошуку їжі. Висока гострота зору могла підвищувати ефективність пошуку плодів, комах та інших ресурсів. Обидві переваги могли істотно впливати на природний добір та подальшу еволюцію приматів.

Результати також свідчать, що великий мозок антропоїдів є дуже давньою рисою. Вона сформувалася щонайменше 33 мільйони років тому. Її походження пов’язане з розвитком високоточного зору, а не лише з добором на користь збільшеної «мисленнєвої» лобової кори.

Таким чином, еволюція мозку приматів була тісно пов’язана з тим, як вони сприймали навколишній світ. Саме збільшення обсягу та складності зорових сигналів могло сприяти розширенню неокортексу. Окремого різкого збільшення лобової частки дослідники не виявили.

Нагадаємо, що складну картину еволюції людини доповнюють генетичні дані про контакти Homo sapiens із давно вимерлими популяціями. Аналіз понад 500 сучасних геномів виявив "примарну" лінію, яка схрещувалася з предками людей в Африці понад 50 тисяч років тому та залишила ДНК у всіх нинішніх популяціях. У жителів Океанії також знайшли сліди "суперархаїчної" групи , що відокремилася приблизно 1,8 мільйона років тому і могла бути пов’язана з Homo erectus. Найбільше фрагментів цієї спадщини зосереджено в ділянках геному, пов’язаних з імунною системою та обміном речовин.

Технології