Центральну Анатолію назвали місцем одомашнення овець

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Центральну Анатолію назвали місцем одомашнення овець

30 жовтня 2024 р. 01:54

30 жовтня 2024 р. 01:54

Аналіз давніх і сучасних геномів свідчить, що одомашнення овець, імовірно, відбулося у Центральній Анатолії, хоча можливість існування незалежних центрів одомашнення в Загросі та Північній Месопотамії також розглядається вченими.

Стаття опублікована в журналі Molecular Biology and Evolution .

Близько 12 тисяч років тому людство у Південно-Західній Азії зробило значний крок від привласнювального господарства до виробничого, і одним з перших прикладів цього переходу стало розведення овець (Ovis aries) та кіз (Capra hircus). Вважається, що предків сучасних домашніх овець — азіатських муфлонів (O. gmelini) — було одомашнено між 12 і 10 тисячами років тому, хоча питання про конкретне місце одомашнення залишається відкритим. Найстаріші археологічні знахідки, що вказують на розведення овець, походять з південно-східної Анатолії та датуються віком приблизно 10,5 тисячі років.

Дослідники з Близькосхідного технічного університету, очолювані Далмою Каптан, провели генетичний аналіз для уточнення місця одомашнення диких муфлонів. У рамках дослідження було проаналізовано 23 геноми стародавніх овець і одного дикого муфлона з Пинарбаші, який жив близько 13 тисяч років тому. До дослідження також залучили сучасні геноми овець і муфлонів із різних регіонів, а також ДНК конійських і кіпрських муфлонів, що належать до підвидів муфлонів із Центральної Анатолії та Східного Середземномор’я.

Аналіз показав, що всі стародавні та сучасні вівці генетично близькі до муфлонів із Малої Азії, а не до інших підвидів, таких як іранські муфлони. Ці дані вказують на те, що сучасні вівці могли походити саме від центральноанатолійських муфлонів, що відділяє процес одомашнення від території Родючого Півмісяця (Північна Месопотамія) та Загросу (Іран). Однак дослідники не відкидають можливості незалежного одомашнення в інших регіонах.

Щонайменше у VII тисячолітті до нашої ери популяції овець почали розділятися на дві основні генетичні лінії: європейську і неєвропейську (до якої належать азійські та африканські популяції). Наприклад, у неєвропейську лінію входили особини з неолітичного Ірану, а також з неолітичних і бронзових культур Киргизії та Калмикії, що свідчить про поширення одомашнених овець на великих територіях.

Подальші генетичні відмінності між популяціями овець пізнього неоліту у Центральній Анатолії свідчать про можливе схрещення місцевих тварин з особинами, що походили з інших регіонів, таких як Північна Месопотамія. Аналіз зразків із Балтії, датованих бронзовим століттям, показав, що тут наявні гени азійських овець, які згодом змішалися з європейськими породами. Це можна пов’язати з міграцією скотарів із Понтійсько-Каспійського степу в III тисячолітті до нашої ери, що призвело до значних змін у генофонді європейських популяцій.