Телескоп JWST ніколи не зможе знайти докази життя

24 квітня 2025 р. 21:45

24 квітня 2025 р. 21:45

Новина про екзопланету K2-18b облетіла світ: «Можливо, знайдені ознаки життя!» Причиною ажіотажу стало виявлення космічним телескопом Джеймс Вебб (JWST) в атмосфері цієї далекої планети хімічних речовин, які на Землі пов’язані з біологічною активністю. Сам факт, що ми можемо зазирнути в атмосферу світу, віддаленого на 125 світлових років, — це вже диво техніки. Але за гучними заголовками ховається складніша і, можливо, протверезна реальність. Чи зможе «Уебб», найпотужніший космічний телескоп в історії людства, справді надати нам незаперечні докази існування інопланетного життя? Нове дослідження групи авторитетних вчених на чолі з Сарою Сігер із MIT пропонує поглянути на можливості телескопа без рожевих окулярів.

Одним із ключових завдань «Вебба» справді є вивчення планетних систем та потенційних колисок життя. Основний інструмент для цього – трансмісійна спектроскопія. Звучить складно? Давайте розберемося. Уявіть, що екзопланета проходить перед зіркою (це називається транзит). Світло зірки пронизує атмосферу планети наскрізь, як досягти телескопа. Різні гази в атмосфері поглинають світло на певних довжинах хвиль, залишаючи унікальні відбитки пальців у спектрі зоряного світла. Аналізуючи ці «провали» у спектрі, вчені можуть визначити хімічний склад атмосфери.

Теоретично, це потужний метод. Насправді ж — суцільні труднощі. По-перше, саме світло батьківської зірки — це не чисте тло, а джерело шуму і перешкод. Він може спотворювати слабкі сигнали від атмосфери планети, особливо якщо активна зірка. По-друге, витягти і правильно інтерпретувати дані — завдання нелегке. Ми маємо справу з надзвичайно слабкими сигналами, що пройшли через гігантські відстані.

Щоб максимізувати шанси на успіх, Вебб часто націлюється на планети у червоних карликів (М-карликів). Чому? Ці зірки менші й тьмяніші за наше Сонце. Коли планета проходить перед таким карликом, вона блокує велику частку його світла, і сигнал від її атмосфери стає відносно сильнішим і помітнішим для телескопа. Здавалося б, ідеальні умови!

Але тут криється каверза. Червоні карлики – хлопці з характером. Вони набагато активніші за зірки на зразок нашого Сонця. Потужні спалахи, гігантські зоряні плями — це звичайна справа для них. Ця бурхлива активність зірки «забруднює» спектр, вносячи перешкоди, які можуть імітувати або маскувати сигнали від газів в атмосфері планети. Як відзначають Сігер та її колеги, навіть у знаменитій системі TRAPPIST-1, де всі планети обертаються навколо червоного карлика, активність зірки серйозно заважає аналізу атмосфер. І так, K2-18b — та сама планета з новин — теж обертається навколо червоного карлика. Виходить палиця з двома кінцями: сигнал сильніший, але й перешкода більша.

Саме тому автори дослідження закликають змістити акцент. Замість того, щоб ганятися за невловимою «срібною кулею» — одним-єдиним газом, який би кричав «Тут є життя!» — «Уебб» має допомогти нам побудувати комплексне розуміння екзопланетних атмосфер. Адже що таке діапазон? Це, по суті, усереднений сигнал від видимої крайки атмосфери планети, результат найскладніших тривимірних процесів, зведений до одномірного графіку. Інтерпретувати його однозначно — все одно, що намагатися по одній ноті вгадати всю симфонію.

Сігер та її команда пропонують три ключові критерії для оцінки надійності будь-якої потенційної біосигнатури:

Саме за цими трьома пунктами, на думку вчених, «провалюється» гучне виявлення диметилсульфіду (ДМС) на K2-18b. Сигнал слабкий, його атрибуція спірна, а інтерпретація у тих планетарної системи поки що передчасна.

Висновок статті звучить досить різко: «Ми приходимо до протверезного усвідомлення того, що за допомогою JWST ми, можливо, ніколи не зможемо з повною впевненістю заявити про відкриття біосигнатурного газу в атмосфері екзопланети».

Чи означає це, що надії немає, і «Веб» нас розчарує? Зовсім ні. Просто його роль, можливо, інша, ніж малювалася в найсміливіших мріях. «Вебб» – це не чарівна паличка для пошуку інопланетян, а неймовірно потужний інструмент для фундаментального вивчення далеких світів.

Кожне спостереження, кожен отриманий спектр, навіть якщо він не містить однозначних ознак життя, — це безцінний внесок у наше розуміння того, якими бувають планети поза Сонячною системою, як формуються та еволюціонують їхні атмосфери. «Вебб» збирає дані, які допоможуть відкалібрувати наші моделі, навчитися краще відокремлювати сигнали від шуму, зрозуміти весь спектр можливих абіогенних (не пов’язаних із життям) процесів, які можуть імітувати біосигнатуру.

Телескоп «Джеймс Вебб», безперечно, залишиться флагманом цієї захоплюючої ери відкриттів. Він робить перші, але неймовірно важливі кроки на шляху до відповіді на вічне запитання «Чи самотні ми?». І нехай він, можливо, не дасть нам остаточної відповіді сам, він закладає фундамент для майбутніх місій, які, спираючись на його спадщину, зможуть зазирнути ще далі і, можливо, якось побачать те, що поки що залишається за межею наших можливостей. Пошук триває, і «Уебб» — наше найпильніше око у цій великій космічній подорожі.

Наука