Найдавніша скам’янілість мурашки показує, як мурахи захопили світ

27 квітня 2025 р. 07:34

27 квітня 2025 р. 07:34

Палеонтологи виявили у Бразилії скам’янілість мурахи віком 113 мільйонів років, що є найдавнішою підтвердженою знахідкою цих комах і підтримує теорію про їхнє походження з південної півкулі.

Знахідка належить до групи пекельних мурах і походить з геологічної формації Крато на північному сході Бразилії. Скам’янілість відкриває нову сторінку в розумінні еволюційної історії мурах. Попередні найстаріші зразки мурах датувалися приблизно 100 мільйонами років і були знайдені у Франції та М’янмі.

Відкриття значно посилює докази того, що мурахи спочатку з’явилися на суперконтиненті Гондвана, який охоплював більшу частину сучасної південної півкулі. Андерсон Лепеко з Університету Сан-Паулу, дослідник, який ідентифікував знахідку, зазначає: “У нас є докази того, що вони були в Південній Америці, вони були в Гондвані, під час їхньої ранньої еволюції” .

Відкриття та ідентифікація

Скам’янілість була виявлена у колекції зразків, переданих до зоологічного музею Університету Сан-Паулу. Усі екземпляри походили з формації Крато, відомої багатством викопних решток нижнього крейдяного періоду.

Лепеко одразу припустив належність зразка до групи пекельних мурах завдяки характерній формі голови. “Форма голови була схожа на один вид, який ми знайшли в бірманському бурштині” , – пояснює дослідник. Це спостереження направило подальше вивчення.

Для детального аналізу скам’янілості вчені використали технологію тривимірного сканування. Метод дозволив виявити додаткові морфологічні особливості, що підтвердили приналежність до пекельних мурах. Особливо важливими ознаками виявилися специфічні щелепи.

Новий вид отримав наукову назву Vulcanidris cratensis на честь бразильської ентомологині Марії Апаресіди Вулкано. Родова назва відображає зв’язок з “пекельними” мурахами, а видова – місце знахідки у формації Крато.

Еволюційне значення

Пекельні мурахи представляють особливий інтерес для науковців як “стовбурова лінія” еволюції мурах. Вони займають проміжне положення між осоподібними предками та сучасними мурахами.

Морфологічно пекельні мурахи вже мали характерні риси, що відрізняють мурах від інших перетинчастокрилих. Водночас вони зберігали деякі примітивні ознаки. Їхня соціальна організація, ймовірно, вже нагадувала сучасні мурашники.

Характерною особливістю знайденого виду є незвичайні щелепи у формі вилочного навантажувача. Ця анатомічна структура, можливо, дозволяла комасі нанизувати на них жертву. Саме ця моторошна особливість дала назву всій групі пекельних мурах.

Біогеографічні висновки

Виявлення найдавнішої скам’янілості мурахи в Південній Америці має важливе значення для розуміння географічного походження цих комах. Знахідка узгоджується з даними геномних досліджень, які вказують на південне походження мурах.

Теорія південного походження передбачає, що мурахи спочатку еволюціонували на Гондвані. Цей давній суперконтинент включав території сучасної Південної Америки, Африки, Антарктиди, Австралії та частини Азії. Після свого виникнення мурахи поступово розселилися в північну півкулю.

Відповідно до сучасної геологічної хронології, 113 мільйонів років тому континенти вже почали розділятися. Атлантичний океан розширювався, відокремлюючи Південну Америку від Африки. Мурахи, ймовірно, встигли поширитися по Гондвані до завершення цього процесу.

Попередні найдавніші скам’янілості мурах з Франції та М’янми датувалися приблизно 100 мільйонами років. Нова знахідка на 13 мільйонів років старша, що суттєво розширює часовий діапазон еволюційної історії мурах.

Екологічне значення

Дослідження давніх скам’янілостей допомагає зрозуміти, як мурахи стали однією з найуспішніших груп комах на планеті. Сьогодні вони відіграють ключову екологічну роль у більшості наземних екосистем.

Успіх мурах значною мірою пов’язаний з їхньою соціальною організацією та здатністю модифікувати середовище проживання. Ці особливості, вочевидь, розвинулися дуже рано в їхній еволюційній історії.

Пекельні мурахи, хоч і вимерли, представляють раннє відгалуження еволюційного дерева мурах. Вони вже мали ключові адаптації, що характеризують групу, але відрізнялися від сучасних ліній мурах низкою примітивних ознак.

Вивчення таких “стовбурових” груп дає змогу реконструювати послідовність еволюційних змін, що призвели до формування сучасного різноманіття. Кожна нова скам’янілість додає важливий фрагмент до загальної картини еволюції.

Наука