ДНК рибних решток розкрила римський раціон

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

ДНК рибних решток розкрила римський раціон

06 липня 2025 р. 15:48

06 липня 2025 р. 15:48

Інноваційне дослідження ДНК рибних решток із римських соляних чанів показало нам давній раціон харчування.

Міждисциплінарна команда археологів застосувала молекулярні методи для вирішення проблеми пошкоджених рибних решток. Їх часто неможливо ідентифікувати візуально через подрібнення під час виробництва рибних соусів. «Рибні кістки часто зустрічаються в археологічних знахідках римського періоду, проте їх використання в археогеномних дослідженнях є незначним» , — зазначає д-р Паула Ф. Кампос. Це пояснюється фрагментарністю, що ускладнює визначення виду.

У центрі дослідження — рештки з цетарії Адро Велло на північному заході Іспанії. Тут виготовляли гарум — рибний соус із виразним смаком умамі , популярний у Римській імперії. Завдяки ферментації та солінню продукт зберігався довго, що сприяло торгівлі на великі відстані. У прибережних районах Іберії будували великі рибосолоні заводи — цетарії.

Дослідники витягли та секвенували ДНК з решток, перевіряючи можливість її збереження після ферментації. Попри умови, що руйнують ДНК, вдалось отримати придатні для аналізу фрагменти. «У цьому дослідженні ми продемонстрували, що ДНК, придатна для використання, може вижити в умовах ферментації» , — підсумовує д-р Кампос. Цей підхід відкриває шлях до надійної ідентифікації видів навіть зі знищених решток.

Порівнюючи стародавні послідовності з сучасними, команда виявила генетичну спорідненість сардин римської доби із нинішніми у цьому регіоні. Це свідчить про сталість локальних популяцій попри високу мобільність виду . Такий висновок важливий для розуміння не лише торгівлі, а й екології минулих епох. Дослідження підкреслює значення ДНК-аналізу у реконструкції харчових практик стародавніх суспільств.