Гени степів: звідки прийшли сармати і куди зникли

31 жовтня 2025 р. 18:05

31 жовтня 2025 р. 18:05

Нове генетичне дослідження, опубліковане в журналі Cell, дало змогу вперше детально простежити їхнє походження, міграції та генетичну спадщину.

Команда під керівництвом доктора Оскара Шюца проаналізувала 156 стародавніх геномів, що відносяться до сарматського періоду (I-V століття н. е.), щоб установити, звідки прийшли ці народи і як вони взаємодіяли з іншими племенами - від Уралу до Карпат.

Згідно з результатами, сармати походять із районів Південного Уралу і сучасного Казахстану. Близько II-I століть до н. е. вони почали рух на захід - через Причорномор'я, Дон і Волгу - і до I століття н. е. досягли Карпатського басейну і Нижнього Дунаю. Тут, на території сучасної Угорщини та Румунії, сармати розселилися на великих рівнинах і стали однією з головних військових сил регіону.

Вони воювали й укладали союзи з німецькими племенами - маркоманнами, вандалами і квадами, а також билися проти Риму. Деякі історики навіть припускають, що сарматські воїни могли стати натхненням для легенди про лицарів короля Артура.

Однак сьогодні сармати вважаються "забутим народом" - жодна сучасна нація не називає їх своїми предками.

Дослідження показало, що сармати Карпатського басейну походили від степових груп, але з плином часу їхній "степовий" генетичний компонент поступово зменшувався. Науковці пояснюють це ефектом "засновника" - міграція була здебільшого чоловічою: чоловіки-кочівники приходили зі сходу, одружувалися з місцевими жінками і передавали своїм нащадкам генетичний підпис за батьківською лінією.

Аналіз Y-хромосоми виявив раптове поширення гаплогрупи R1a, характерної для степових народів, тоді як мітохондріальна ДНК вказувала на європейське походження матерів.

Цікаво, що археологічні знахідки свідчать про переважання жіночих поховань у ранньосарматських некрополях - можливо, це пов'язано із соціальними або ритуальними особливостями сарматської культури.

Вчені підтвердили існування двох незалежних міграційних хвиль: однієї з північного заходу Європи та іншої - зі східних степів. Пізніше, в IV столітті н. е., у регіон стали переселятися жителі римських провінцій, що призвело до формування генетично змішаного населення, на основі якого згодом виникли середньовічні угорці.

Незважаючи на навалу гунів, сарматське населення не зникло. Генетична спадкоємність простежується навіть в епоху гуннського панування, а за письмовими джерелами, сармати зберігали політичну самостійність до 470-х років, коли остаточно увійшли до складу держави гепідів.

За словами доктора Шюца, сармати не залишили сильної культурної спадщини, оскільки, ймовірно, не представляли єдиного народу. Їхню культуру було витіснено впливом гунів і пізніших народів, а образ, створений римськими авторами, виявився надто узагальненим і упередженим.

Вчені планують продовжити роботу, щоб точніше визначити, які місцеві племена - кельти, готи або дако-фракійці - зробили внесок у змішане походження сарматів.

"Тепер ми розуміємо, що сармати були не просто кочівниками, - зазначає Шюц, - це був народ, який відіграв важливу роль у формуванні етнічної та культурної мозаїки Європи".

Наука