Археологи відкрили стародавні ландшафти Амазонії

08 листопада 2025 р. 04:50

08 листопада 2025 р. 04:50

Археологи знайшли докази того, що корінні народи Амазонії процвітали в болівійських Льянос-де-Моксос понад тисячу років — створюючи складні аграрно-гідротехнічні системи, які поєднували природне розмаїття регіону з людською винахідливістю.

Результати, опубліковані в журналі Frontiers in Environmental Archaeology , показують, що давні громади навколо тектонічних озер Рогагуадо і Жінебра будували підняті поля, канали та кургани, перетворюючи сезонно затоплені савани на стійкі ландшафти. Радіовуглецеве датування вказує на безперервне заселення регіону між 600 і 1400 роками н. е. , що відображає тривалу адаптацію до мінливих умов Амазонії.

Міждисциплінарна експедиція Grupo de Trabajo para los Llanos de Moxos (GTLM) — за участі болівійських, німецьких і міжнародних дослідників — поєднала археологічні розкопки, LiDAR-картографування та етноекологічні спостереження. На пам’ятках Пакіо, Кокіналь, Ісла-дель-Тесоро та Ясчаха виявлено ознаки розвиненого землеробства, рибальства і лісокористування.

У Пакіо археологи знайшли залишки складної мережі каналів і піднятих полів, що свідчить про землеробство на основі кукурудзи , а також відкладення мушель і кераміки. У Ясчаха, датованій XIII–XIV століттями, простежується інтенсивне управління лісовими угіддями й розмаїття культурних рослин. Біоархеологічні дані показують, що давні мешканці споживали рибу, черепах, кайманів, капібар, пака, броненосців і різні види пальм, поєднуючи рибальство, полювання, збиральництво та землеробство.

Ці громади не «підкорювали» природу, а співіснували з нею: підняті поля й дренажні канали дозволяли їм використовувати сезонні повені як ресурс, а не загрозу. Такий підхід, заснований на циклах води, забезпечував продуктивність і стійкість систем протягом століть.

Після пандемії COVID-19 дослідники працювали у тісній співпраці з Радою корінних народів Каюбаба , яка об’єднує 21 громаду Каюбаба та Мовіма. Її представники визначали межі досліджень, відкривали доступ до священних місць і зберігали культурні пріоритети. У рамках GTLM створюється платформа спільного управління , що поєднує археологію, екологію та охорону природи — зокрема підтримку Рамсарського об’єкта річки Ята .

Авторка дослідження Карла Хаймес Бетанкорт підкреслює, що такі місця, як Льянос-де-Моксос, є «живими архівами» біокультурної спадщини. Вони демонструють, як стародавні суспільства створювали життєздатні системи в динамічних екосистемах, і пропонують уроки для сучасності — у час, коли вирубка лісів і зміна клімату загрожують Амазонії.

Стійкість цих давніх ландшафтів нагадує: розвиток не завжди означає руйнування природи . Навпаки, справжня стійкість може народжуватися з гармонії між культурним і біологічним розмаїттям. Льянос-де-Моксос залишається прикладом того, як минуле здатне підказати напрямок для майбутнього — якщо ми навчимося слухати «ландшафти, які пам’ятають».

Наука