На острові в Балтиці знайшли "домашніх" вовків кам'яного віку

25 листопада 2025 р. 21:13

25 листопада 2025 р. 21:13

Вчені виявили останки вовків віком від 3 до 5 тисяч років у печері на маленькому ізольованому острові в Балтійському морі - місці, куди ці хижаки не могли потрапити самі . Це відкриття вказує на набагато складніші відносини між людьми і вовками в доісторичну епоху, ніж вважалося раніше.

Дослідження опубліковано в журналі Proceedings of the National Academy of Sciences вченими з Інституту Френсіса Кріка, Стокгольмського університету, Університету Абердіна та Університету Східної Англії.

Кістки були знайдені в печері Stora Förvar на шведському острові Стора Карлсе . Острів площею всього близько 2,5 км² не має аборигенних наземних ссавців: будь-яка велика тварина могла опинитися тут тільки за допомогою людей. У неоліті та бронзовому столітті печеру активно використовували мисливці на тюленів і рибалки.

Генетичний аналіз показав:

• останки належать сірим вовкам , а не собакам;

• ознак собачої домішки в геномі немає;

• за походженням це звичайні євразійські вовки, а не окрема "домашня" лінія.

останки належать сірим вовкам , а не собакам;

ознак собачої домішки в геномі немає;

за походженням це звичайні євразійські вовки, а не окрема "домашня" лінія.

Проте поведінка і життя цих тварин, судячи з аналізів, явно були пов'язані з людиною.

Ізотопний аналіз кісток показав, що раціон стародавніх вовків був багатий на морський білок - тюленів і рибу, тобто вони харчувалися приблизно тим самим, що і люди на острові. Для типового дикого вовка така дієта незвичайна, особливо в умовах обмеженого простору. Це говорить про те, що:

• тварин, найімовірніше, підгодовували люди ,

• або вони постійно жили поруч із людськими стоянками і використовували покидьки.

тварин, найімовірніше, підгодовували люди ,

або вони постійно жили поруч із людськими стоянками і використовували покидьки.

Крім того, вовки були меншими за розміром , ніж звичайні материкові. В одного з них виявили дуже низьку генетичну різноманітність , що характерно для ізольованих або керованих (частково "розведених") популяцій.

"Виявити вовків на віддаленому острові, куди вони могли потрапити тільки човном, - це абсолютно несподівано", - каже Лінус Гірдлунд-Флінк з Університету Абердіна.
"Вони жили пліч-о-пліч із людьми, їли ту саму їжу, і при цьому за походженням не відрізнялися від інших євразійських вовків. Це малює набагато складнішу картину відносин людей і вовків у минулому".

Тривалий час взаємодію "людина-вовк" у доісторичну епоху розглядали у двох крайнощах: полювання на вовків або поступова доместикація, в результаті якої з'явилися собаки. Нові дані не вписуються в жодну з простих схем.

Автори підкреслюють:

• поки невідомо, чи були ці вовки приручені, чи утримувалися в напіввільних умовах або якось інакше контролювалися;

• але їхня присутність на ізольованому, населеному людьми острові та особливості харчування і генетики явно вказують на навмисну і тривалу форму взаємодії .

поки невідомо, чи були ці вовки приручені, чи утримувалися в напіввільних умовах або якось інакше контролювалися;

але їхня присутність на ізольованому, населеному людьми острові та особливості харчування і генетики явно вказують на навмисну і тривалу форму взаємодії .

Один із вовків бронзового століття також мав серйозну патологію кістки кінцівки, яка повинна була обмежувати рухливість і здатність до полювання. Проте він дожив до дорослого віку - це може означати, що:

• або за ним доглядали люди,

• або він жив в обстановці, де не потрібно було добувати велику здобич для виживання.

або за ним доглядали люди,

або він жив в обстановці, де не потрібно було добувати велику здобич для виживання.

"Поєднання остеологічних і генетичних даних дало те, чого жоден із підходів окремо не показав би", - зазначає професор остеоархеології Ян Сторо зі Стокгольмського університету.
"Ми отримали абсолютно нові й несподівані перспективи на взаємодію людей і тварин у кам'яному і бронзовому століттях, особливо щодо вовків і собак".

Старший автор роботи Понтус Скоглунд зізнається, що команда очікувала побачити собаку, а не вовка:

"Це провокаційний випадок, який показує, що в певних умовах люди могли тримати вовків у своїх поселеннях і знаходили в цьому користь".

Співавтор Андерс Бергстрьом додає, що в однієї з тварин зафіксовано рівень генетичного розмаїття, нижчий за будь-якого іншого стародавнього вовка , що нагадує картину в штучно обмежених або одомашнюваних популяцій.

Автори застерігаються: повністю виключити природні причини низької різноманітності не можна. Але сукупність фактів - острів, дієта, розміри, генетика і патології - дуже переконливо свідчить про те, що люди свідомо і незвично щільно взаємодіяли з вовками , не перетворюючи їх водночас на звичних нам собак.

Дослідження показує: у доісторичній Скандинавії стосунки людини та вовка могли бути набагато варіативнішими - від ворога та об'єкта полювання до "сусіда по стоянці" і, можливо, компаньйона-сторожа або помічника, - при цьому еволюційний шлях цих тварин не дійшов до повноцінної доместикації.

Наука