Чому одні з перших мумій у світі були дитячими - версія археологів

29 грудня 2025 р. 22:22

29 грудня 2025 р. 22:22

Штучна муміфікація у стародавнього народу чинчорро, що жив на узбережжі пустелі Атакама, могла з'явитися не як релігійний ритуал, а як спосіб пережити колективну травму і втрату дітей . Такого висновку дійшов біоархеолог Бернардо Арріаса в дослідженні, опублікованому в Cambridge Archaeological Journal.

На думку вченого, художньо складне опрацювання тіл померлих - особливо немовлят - могло слугувати своєрідною формою арт-терапії, допомагаючи батькам і громаді справлятися з болем втрати та зберігати емоційний зв'язок з померлими.

Хто такі чинчорро і чим вони відомі

Народ чинчорро населяв прибережні райони сучасного Чилі приблизно 7000-3500 років тому . Це були досвідчені рибалки, ремісники і, як з'ясувалося, одні з найбільш ранніх майстрів штучної муміфікації в історії людства - задовго до єгиптян.

Їхній муміфікаційний ритуал був надзвичайно складним: тіла розтинали, видаляли внутрішні органи, подекуди повністю знімали м'які тканини, потім заново формували тіло за допомогою волокон, глини та землі. Конструкції укріплювали дерев'яними паличками, а поверхню вкривали пастами з марганцю або червоної охри, відновлюючи риси обличчя і навіть статеві органи.

Муміфікація як вираження горя

Існують різні версії походження цієї практики - від зовнішнього впливу до локальної традиції. Однак Арріаса припускає, що перші мумії були формою художнього вираження скорботи .

За його словами, трансформоване тіло ставало "полотном", на якому стародавні люди висловлювали емоції, знаходячи розраду та психологічне полегшення. Померлих шанували як візуальні образи, постійно присутні в житті громади.

Дитяча смертність і токсичне середовище

Особливо показово, що серед ранніх мумій чинчорро переважають діти та немовлята . У долині Камаронес, де виявлено найдавніші знахідки, вода містила вкрай високі концентрації миш'яку - приблизно в 100 разів вищі за безпечний рівень.

Таке забруднення, на думку вчених, призводило до викиднів, безпліддя і високої дитячої смертності. В умовах невеликої спільноти втрата новонародженого могла загрожувати виживанню сім'ї, а тому переживання горя ставало соціальною проблемою.

Муміфікація, ймовірно, допомагала символічно "залишити" померлих серед живих і впоратися з постійною присутністю смерті.

Від особистого горя - до суспільного ритуалу

Згодом практика ускладнювалася і поширювалася на людей різного віку та статі, перетворюючись на ключовий елемент поховальної культури чинчорро.

Сучасні дослідники дедалі частіше розглядають ці мумії не лише як археологічні об'єкти, а й як витвори мистецтва. Нещодавно їх навіть було включено до Атласу світового мистецтва.

Зворотний бік ритуалу: отруєння марганцем

Однак ритуал міг мати й негативні наслідки. Аналіз останків показав підвищені рівні марганцю в багатьох представників чинчорро. Ймовірно, це пов'язано з регулярним використанням марганцевої фарби під час обробки тіл.

Хронічне отруєння марганцем може викликати стан, схожий на хворобу Паркінсона: галюцинації, нав'язливу поведінку, проблеми з рухом, емоційні розлади і втрату міміки. Вчені припускають, що з часом чинчорро усвідомили шкоду цієї речовини і перейшли до використання червоної охри, що ознаменувало новий етап у традиції.

Гендерні ролі в муміфікації

Арріаса також висуває гіпотезу про розподіл ролей: у період "чорних мумій" (близько 6000-4750 років тому) ключову роль могли відігравати жінки - через їхній тісний емоційний зв'язок із померлими дітьми. У пізніший період "червоних мумій" (4500-4000 років тому), пов'язаний з демонстративністю і територіальною символікою, ініціативу, ймовірно, перехопили чоловіки.

Дослідник підкреслює, що подальші біоархеологічні дані допоможуть глибше зрозуміти соціальну структуру і психологічні механізми цієї унікальної культури.

Наука