Тала вода штовхає льодовик Гренландії до нестабільності

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Тала вода штовхає льодовик Гренландії до нестабільності

30 грудня 2025 р. 11:55

30 грудня 2025 р. 11:55

Сучасні спостереження показують , що поверхнева тала вода може переводити великі гренландські льодовики в нестабільний стан через приховані тріщини та канали.

Льодовиковий покрив Гренландії з середини 1990-х років стрімко втрачає масу. Особливу увагу привертає льодовик Ніогхалвфьордсбре, відомий як 79°N. Він є одним із трьох останніх плавучих льодовикових язиків . Потепління океану руйнує його знизу.

Дослідники з Інституту Альфреда Вегенера вивчили велике «озеро талої води» на поверхні льодовика. Воно має площу близько 21 км2 і сформувалося після 1995 року. Озеро спричинило появу глибоких тріщин. Стоки води виявилися надзвичайно інтенсивними.

Професор Ангеліка Гумберт зазначила: «До підвищення температури атмосфери в цій області не було озер» . Вона додала: «Величезні обсяги прісної води різко досягали краю льодовика» . Зафіксовано сім великих дренажів , чотири з них — за останні роки.

Особливістю стали «муліни» — канали шириною в десятки метрів. Вода через них швидко досягає основи льодовика. Дослідники вперше змогли виміряти зміну таких каналів у часі. Це дало уявлення про внутрішню динаміку льоду.

Лід поводиться одночасно як в’язка рідина і як еластичне тверде тіло. Його «в’язкопружна поведінка» дозволяє тріщинам відкриватися і частково закриватися. Проте деякі структури зберігаються роками. Це свідчить про формування стійкої мережі каналів .

Аерофотознімки показали підняття поверхні льодовика біля тріщин. Гумберт пояснює: «Під льодом утворилася своєрідна водяна бульбашка» . Вона здатна локально піднімати лід. Такі ефекти фіксуються навіть через 15 років.

Отримані дані ставлять нові запитання щодо стабільності льодовика. «Ще не зрозуміло, чи система може повернутися до нормального стану» , — підкреслює Гумберт. Результати важливі для моделей льодовикового покриву . Вони допомагають оцінити майбутні ризики в умовах потепління.