Давні полінезійці могли мігрувати, слідуючи за дощами

10 січня 2026 р. 21:47

10 січня 2026 р. 21:47

Нові дослідження свідчать , що давні мешканці тихоокеанських островів могли мігрувати у відповідь на зміну режимів опадів. Коли західні райони Південного Тихого океану ставали сухішими, а східні — вологішими, люди, ймовірно, рухалися слідом за водними ресурсами, необхідними для виживання.

Дослідження, проведене Університетом Саутгемптона спільно з Університетом Східної Англії, виявило суттєві кліматичні зрушення, що розпочалися близько 1000 років тому. За висновками авторів, ці зміни могли вплинути на вибір місць проживання, спонукаючи населення переселятися на острови, розташовані далі на схід, у міру висихання західної частини регіону.

Кліматичні дані вказують на поступове скорочення кількості опадів на давно заселених островах Західної Полінезії, зокрема на Самоа та Тонга. Водночас у Східній Полінезії, включно з Таїті у Французькій Полінезії, умови з часом ставали вологішими. Це могло зробити ці острови привабливішими для землеробства й постійного проживання.

Робота є частиною ширшого проєкту PROMS (Pacific Rainfall over Millennial Timescales), який зосереджується на вивченні довгострокових змін опадів у Тихому океані та їхнього впливу на міграцію людей. Результати дослідження опубліковані в журналі Nature Communications Earth & Environment .

Головний дослідник проєкту, професор Девід Сір, зазначає: «Сьогодні тихоокеанські острови стикаються з серйозними викликами, пов’язаними зі зміною клімату, але наші результати показують, що це не перший випадок кліматичного тиску на мешканців регіону». За його словами, приблизно тисячу років тому люди фактично «переслідували дощі», адаптуючись до посушливих умов, що формувалися на заході Південного Тихого океану.

Щоб відтворити давні кліматичні умови, дослідники відібрали керни осаду з Таїті та Нуку-Хіва у Східній Полінезії. Осади містять рослинні воски — хімічні залишки на листі, які зберігають інформацію про клімат під час росту рослин. Лабораторний аналіз дозволив визначити, чи були умови вологішими або сухішими в різні періоди. Отримані дані поєднали з наявними кліматичними записами з інших регіонів Полінезії та Тихого океану.

На основі цього комплексного набору інформації команда реконструювала зміни кількості опадів за останні 1500 років. Дослідники також виконали нові кліматичні симуляції, які допомогли встановити час, просторовий характер змін і можливі причини цих процесів.

Висновки вказують на те, що ключову роль відіграло зміщення Південнотихоокеанської зони конвергенції приблизно між 1100 і 400 роками тому. Ця зона є однією з наймасштабніших кліматичних структур планети й формує смугу інтенсивних опадів завдовжки понад 7000 кілометрів — від Папуа–Нової Гвінеї до островів Кука. Її поступовий рух на схід зробив західні райони сухішими, а східні — значно вологішими.

Дослідники припускають, що тривале зменшення опадів на заході могло створити демографічний і ресурсний тиск. Водночас зростання доступності прісної води на сході робило ці острови привабливими для нових поселень. У сукупності ці чинники могли спонукати громади до поступового пересування через океан.

Співавтор дослідження Марк Піпл з Університету Саутгемптона зазначає, що час і характер гідрокліматичних змін збігаються з останньою хвилею заселення Східної Полінезії близько 1000 років тому. За його словами, вода була критично важливою для пиття й землеробства, тому переселення в регіони з надійнішими ресурсами виглядає логічним, навіть попри ризики океанських подорожей.

Деніел Скіннер з Університету Східної Англії додає, що поєднання палеокліматичних архівів і кліматичного моделювання дозволило по-новому поглянути на кліматичну історію Південного Тихого океану. А професор Манодж Джоші наголошує, що краще розуміння минулих змін допоможе точніше прогнозувати вплив майбутнього потепління на цей вразливий регіон.

Автори підкреслюють, що подальші дослідження, зокрема археологічні, можуть уточнити як масштаби екологічних змін, так і реакції людських спільнот у різних частинах Південного Тихого океану.

Наука