Гігантські кенгуру могли стрибати, а не лише ходити

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Гігантські кенгуру могли стрибати, а не лише ходити

24 січня 2026 р. 12:05

24 січня 2026 р. 12:05

Нові палеонтологічні дані свідчать , що навіть гігантські вимерлі кенгуру Австралії поєднували ходьбу з обмеженою здатністю до стрибків.

У плейстоцені на австралійському континенті мешкали “стенурини” — масивні гігантські кенгуру, маса яких перевищувала 200 кілограмів. Тривалий час вважалося, що через розміри вони втратили здатність стрибати. Найбільшим представником був Procoptodon goliah , заввишки близько двох метрів. Його спосіб пересування залишався предметом дискусій .

«Стенурини дійсно дивні» — зазначає Меган Джонс з Манчестерського університету. Вона підкреслює їхні анатомічні особливості: короткий череп і по одному пальцю на кінцівках. Для порівняння, сучасний червоний кенгуру важить утричі менше. Це змушувало припускати повну відмову від стрибків.

Команда дослідників проаналізувала кістки 67 видів “макропод” — групи, що включає сучасних і вимерлих кенгуру. Було вивчено стегнову, гомілкову та “п’яткову кістку”, до якої кріпиться ахіллове сухожилля. На основі цього оцінили навантаження на сухожилля та їхню міцність. Результати вказали на механічну можливість стрибків .

«Ахіллове сухожилля у сучасних кенгуру працює майже на межі» — пояснює Джонс. Воно накопичує “пружну енергію”, необхідну для стрибка. У гігантських форм лапи були коротшими, а п’яткова кістка — ширшою. Це зменшувало згинальні навантаження під час руху.

«Це доказ того, що механічних перешкод для стрибків не було» — наголошує Джонс. Водночас вона зауважує, що стрибки, ймовірно, не були основним способом пересування. Їх могли використовувати для коротких ривків або втечі. Отже, руховий репертуар був гнучкішим, ніж вважалося .

«Культове стрибання є лише частиною надзвичайно різноманітної ходи кенгуру» — зазначає Бенджамін Кір з Упсальського університету. Це різноманіття стало основою еволюційного успіху макроподів. Дослідження показує, що навіть гіганти не втратили ключових рис своєї групи.