Життя народилося в льоді? Вчені шокували відкриттям!

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Життя народилося в льоді? Вчені шокували відкриттям!

19 лютого 2026 р. 14:17

19 лютого 2026 р. 14:17

Експерименти свідчать , що цикли заморожування-відтавання в крижаному середовищі могли сприяти росту та відбору примітивних мембранних структур, формуючи ранні протоклітини.

Дослідники з ELSI (Institute for Earth-Life Science) змоделювали «протоклітини» — прості ліпідні везикули, що інкапсулюють молекули ДНК. Вони використали фосфоліпіди POPC , PLPC та DOPC , які відрізняються ступенем «ненасиченості» — кількістю подвійних зв’язків в ацильних ланцюгах. Більша ненасиченість означає вищу плинність мембрани. Це дозволило перевірити, як склад мембрани впливає на злиття та стабільність компартментів.

Після кількох циклів заморожування-відтавання (F/T) везикули, багаті на PLPC і DOPC, активно зливалися та збільшувалися в розмірі. Натомість POPC утворював щільні агрегати без значного росту. «Мембрани можуть дестабілізуватися під впливом кристалів льоду… що полегшує злиття» , — пояснює Нацумі Нода. Виявлено композиційний зсув у бік PLPC — ліпіду з вищою схильністю до росту.

Важливо, що PLPC-везикули ефективніше утримували ДНК після циклів F/T. Це означає, що молекули, інкапсульовані в «успішніших» мембранах, успадковувалися разом із ними. Такий механізм нагадує примітивну форму відбору, де фізико-хімічні властивості визначають придатність компартменту . На відміну від сучасних клітин, тут немає генетичного контролю — лише матеріальні параметри системи.

Лід концентрує розчинені речовини, витісняючи їх із кристалів, що ростуть. Це створює локальні зони з підвищеною концентрацією органічних молекул. У таких умовах мембрани з більшою плинністю легше зливаються, сприяючи молекулярному змішуванню. Проте надмірна плинність підвищує ризик витоку — виникає компроміс між стабільністю та проникністю.

«Функція, кодована генами, зрештою може взяти на себе протоклітинну придатність» , — зазначає Томоакі Мацуура. Отримані результати підтримують гіпотезу, що крижані середовища могли бути рушійними чинниками ранньої еволюції клітиноподібних структур . Це розширює спектр можливих сценаріїв походження життя поза межами гідротермальних чи висихаючих екосистем.