Мікропластик в організмі людини виявився значно менш страшним ніж думали

06 березня 2026 р. 23:50

06 березня 2026 р. 23:50

Вчені розвіяли найвідоміший міф про мікропластик у нашому раціоні

Мільйони людей переконані, що щотижня з’їдають стільки пластику, скільки важить банківська картка. Цей образ набув вірусного поширення та увійшов у масову культуру тривоги про довкілля. У новому аналітичному матеріалі, опублікованому New Scientist , науковий журналіст Челсі Вайт ретельно перевіряє це твердження і доходить висновку, який здивує багатьох: реальні цифри набагато менш драматичні, ніж нам розповідали.

Що відомо коротко

• Заява про «5 грамів пластику на тиждень» походить із дослідження 2019 року з грубими методологічними помилками у розрахунках.
• Уточнені дані показують: більшість людей споживають лише 0,0041 мг мікропластику на тиждень — менше за зернятко солі.
• Щоб набрати вагу однієї банківської картки в такому темпі, знадобилося б понад 23 000 років .
• За все життя людина накопичує близько 12,2 мг мікропластику, але організм реально всмоктує лише 41 нанограм .
• Більшість тваринних досліджень використовують дози, у тисячі разів вищі за реальні людські, що унеможливлює пряме перенесення результатів на людину.

Що таке мікропластик і чому він опинився всюди

Мікропластик — це частинки пластику розміром менше 5 мм, що утворюються внаслідок повільного розпаду більших пластикових виробів. Пластик як матеріал з’явився на початку XX ст., коли бельгійський хімік Лео Бекеланд винайшов бакеліт — перший повністю синтетичний полімер. Відтоді виробництво пластику стрімко зросло, а матеріал революціонізував харчове пакування, електроніку та медичні пристрої.

Головна властивість пластику — виняткова хімічна стабільність. Вона робить його незамінним, але одночасно перетворює на глобальну екологічну проблему. Крихітні фрагменти вже понад сто років накопичуються в довкіллі і не розкладаються в природних умовах — їх виявляють у Маріанській западині , в арктичному льоді, на вершинах гір і, як показують нові дані, у тканинах серця, печінці та грудному молоці. Як зазначають дослідники, котрі попереджають про вічне забруднення , пластик не зникає з довкілля — він лише дробиться на дедалі менші фрагменти.

Як з’явилося твердження про банківську картку

Звідки взялася гучна цифра у 5 грамів щотижня? Її джерелом стало дослідження 2019 року, замовлене Всесвітнім фондом дикої природи у партнерстві з Університетом Ньюкасла . Автори проаналізували 59 попередніх робіт про мікропластик у їжі та воді. Проблема виникла через несумісність методів: одні дослідження рахували кількість частинок пластику, інші вимірювали їхню масу. Щоб порівняти ці дані, вченим довелося вдатися до оцінок і екстраполяції.

Зокрема, масу мікропластику у питній воді розраховували на основі розмірів частинок із океанської води. Але мікропластик в океані і в очищеній водопровідній воді суттєво різниться за розмірами: якщо морські частинки більші, підсумкова цифра автоматично завищується. Наступні незалежні перевірки тих самих вихідних даних підтвердили: результат серйозно роздутий. Як свідчить огляд, опублікований у Frontiers in Environmental Science , критичний аналіз дає цифру у мікрограмовому діапазоні — тобто приблизно 4 мікрограми , а не 5 грамів.

Що показують точніші розрахунки щодо дози

Найбільш точне наступне дослідження, яке порівняло дані з більшою методологічною суворістю, встановило: середньостатистична людина споживає близько 0,0041 мг мікропластику на тиждень — об’єм, менший за крупинку кухонної солі. При такому темпі набрати 5 грамів пластику в раціоні вдалося б лише за понад мільйон тижнів, тобто за 23 000 років.

Дослідники також провели розрахунки накопичення за все життя: за їхніми оцінками, в тілі людини за 70–80 років осяде загалом близько 12,2 мг мікропластику . При цьому реально всмокчеться крізь стінки кишечника і потрапить у тканини лише 41 нанограм — маса, яку неможливо зважити без лабораторного обладнання. Окремо варто зазначити, що нові питання виникли й навколо методів аналізу тканин: деякі лабораторії випаровують зразки й аналізують пари на наявність пластику, але жирова тканина під час спалення сама утворює молекули, схожі на пластик, що дає хибнопозитивні результати.

Що відомо про вплив мікропластику на здоров’я людини

Питання дози — лише один бік проблеми. Що ці частинки роблять всередині організму — окрема і набагато складніша тема. Дослідження на мишах фіксують поведінкові зміни й запалення, однак піддослідним давали 1 грам пластику на добу — кількість, астрономічна навіть за мірками миші, не кажучи вже про людину. Роботи на свинях із дозою 1 г на тиждень виявили зміни в експресії 86 генів і ознаки окислювального стресу у підшлунковій залозі, але знову — при нереалістичній концентрації.

ВООЗ у своїй доповіді 2022 року прямо попередила: більшість тваринних досліджень використовують концентрації мікропластику, що значно перевищують реальні людські. Крім того, метаболізм мікропластику у гризунів і людей суттєво відрізняється, тож автоматично переносити висновки на людину некоректно. Схожу застереженість висловлює і Harvard Medicine Magazine , наголошуючи, що сучасні технології ще не дозволяють точно виміряти, яка частка мікропластику реально залишається в тілі.

Є і позитивний момент: хімічні речовини з поверхні пластику не вивільняються миттєво і повністю. Дослідження показують, що при середньому рівні вивільнення в кишечнику приріст концентрації цих сполук у навколишніх тканинах виявляється мінімальним . Частина речовин і зовсім виводиться з організму разом із калом.

Водночас попередні дані по людях усе ж дають підстави для уважного ставлення. Одне з перших прямих досліджень, опубліковане в The New England Journal of Medicine у 2024 році, вивчало пацієнтів після операцій на артеріях: у тих, чиї атеросклеротичні бляшки містили мікропластик, ризик інфаркту, інсульту і смерті протягом двох наступних років виявився вищим. Це — кореляція , а не доведений причинно-наслідковий зв’язок, але вона заслуговує на подальше вивчення. Дослідники Стенфордської медичної школи наразі вивчають механізми, через які нанопластики можуть впливати на клітини судин і змінювати експресію генів.

Важливо зазначити і ширший контекст: як нагадує робота у Frontiers in Environmental Science , жителі міст щорічно вдихають від 39 000 до 52 000 мікропластикових частинок, а разом із їжею та водою загальний річний показник може сягати 74 000 частинок . Інгаляційний шлях потрапляння пластику досліджений значно менше, ніж харчовий, і становить окрему зону наукового інтересу. Аналогічну тривогу щодо ширшого ланцюга забруднення відображають і дані про те, що планктон переробляє мікропластик на ще менші нанофрагменти , які можуть бути небезпечнішими за вихідні частинки.

Чому це важливо для науки і звичайних людей

Наука про мікропластик — молода дисципліна, і методологія досліджень ще далека від уніфікації. Frontiers та мета-аналіз із PMC фіксують: кількість публікацій з цієї теми зростає в геометричній прогресії починаючи з 2014 року, а фокус поступово зміщується від опису забруднення довкілля до безпосередньо людського здоров’я. Це означає, що найважливіші відповіді ще попереду.

Регуляторний вимір також набирає силу. У березні 2022 року 175 держав на Асамблеї ООН з довкілля домовилися ухвалити юридично обов’язкову угоду про скорочення пластикового забруднення. Вплив хімічних добавок у пластику — фталатів, бісфенолу А та важких металів — перебуває під окремою увагою регуляторів: адже ці сполуки є відомими або підозрюваними ендокринними руйнівниками. Про реальний масштаб хімічної загрози від добавок у пластику нагадують і дані про фталати , вплив яких пов’язують із десятками тисяч передчасних смертей щороку в США.

Цікаві факти

• Мікропластик виявили у людській плаценті : за пілотним дослідженням, опублікованим у журналі Environment International , частинки розміром 5–10 мкм знайдено у чотирьох із шести зразків — на материнській, фетальній стороні та в оболонках.
• Дослідники Сичуаньського університету розробили мікроскопічного робота-рибку завдовжки 13 мм, здатного поглинати мікропластик безпосередньо у воді — про це повідомив Всесвітній економічний форум.
• У 2023 році Євросоюз офіційно заборонив продаж розсипного пластикового глітеру — одного з поширених джерел мікропластикового забруднення довкілля.
• Нанопластики розміром менше 1 мкм здатні проникати всередину клітин і навіть у клітинне ядро — це підтвердили лабораторні досліди команди Гарвардської школи громадського здоров’я, що робить їх потенційно небезпечнішими за звичайний мікропластик.

FAQ

Чи справді людина з’їдає банківську картку пластику щотижня? Ні. Ця цифра виникла через методологічну помилку в дослідженні 2019 року. Точні підрахунки дають результат у 0,0041 мг на тиждень — у мільярди разів менше.

Чи шкідливий мікропластик для здоров’я людини? Прямих доведених причинно-наслідкових зв’язків при реальних рівнях впливу поки що не встановлено. Певні кореляції існують, але наука в цій сфері ще молода. ВООЗ закликає до подальших досліджень.

Як зменшити потрапляння мікропластику в організм? Повністю уникнути неможливо, однак можна скоротити використання пластикового пакування, фільтрувати воду, менше пити з одноразових пластикових пляшок і не розігрівати їжу в пластикових контейнерах.

Наука