Пошук інопланетян різко розширився завдяки міліметровим хвилям

31 липня 2026 р. 10:59

31 липня 2026 р. 10:59

Уявіть, що ви роками шукаєте інопланетні сигнали в одному й тому самому «тихому» радіодіапазоні, а потім раптом з’ясовується: навіть старі спостереження на зовсім інших частотах уже охопили мільйони зірок, про які ніхто й не думав. Саме таку несподівану картину описує новий підхід до пошуку техносигнатур, про який розповідає Universe Today .

Що відомо коротко

• Пошук інопланетного розуму (SETI) десятиліттями зосереджувався на вузькому «водяному» діапазоні радіохвиль 1,42–1,66 ГГц .
• Аспірантка Луїза Мейсон (Louisa Mason) з Манчестерського університету запропонувала шукати сигнали на значно вищих частотах — у міліметровому діапазоні.
• Вона проаналізувала архівні дані радіоінтерферометра ALMA в діапазоні 90,642–93,151 ГГц (Band 3).
• Техносигнатур не виявили, зате метод дозволив врахувати набагато більше зірок у вже виконаних спостереженнях.
• Кількість зірок у одному з оглядів зросла з приблизно 288 000 до близько 6,1 мільйона завдяки комп’ютерній моделі Галактики.

Чому всі дивилися у «водяну дірку»

Класичний SETI десятиліттями «прислухається» до так званої «водяної дірки» — діапазону частот між 1,42 і 1,66 ГГц. Саме на цих частотах випромінюють два ключові для води компоненти: атомарний водень і гідроксильна група.

Логіка проста: якщо вода — основа життя, то розумні цивілізації можуть обрати «водяний» діапазон як універсальний маяк, який легко впізнати. Це як домовитися, що всі надсилатимуть листи тільки через одну-єдину поштову скриньку в місті.

Але десятиліття пошуків у цьому «поштовому відділенні» поки що не дали однозначних сигналів. Тож постає запитання: а що, як інші цивілізації користуються зовсім іншими «частотними адресами»?

Міліметрові хвилі як новий «поверх» для пошуку

Луїза Мейсон запропонувала піднятися на інший «поверх» радіоспектра — у міліметрові та субміліметрові хвилі. Якщо звичні для SETI сантиметрові й дециметрові хвилі — це ніби довгі хвилі на воді, то міліметрові — це вже дрібні рябі, які ми раніше майже не розглядали як носії штучних сигналів.

Міліметрові хвилі охоплюють частоти від 30 до 300 ГГц , а субміліметрові — від 300 до 3000 ГГц . У своєму аналізі Мейсон працювала з частотами близько 90 ГГц . Якщо поділити швидкість світла (приблизно 3×10 ⁸ м/с) на 90×10 ⁹ Гц, отримаємо довжину хвилі близько 3,33 міліметра .

Ці діапазони майже не досліджені з точки зору SETI. Вони більше відомі астрономам як інструмент для вивчення холодних хмар газу й пилу, де народжуються зірки та планети. Тепер же з’являється ідея: а раптом там ховаються й штучні сигнали?

Як старі дані ALMA перетворилися на новий SETI-огляд

Для своєї роботи Мейсон використала архівні спостереження з комплексу ALMA в Чилі — це масив із десятків антен, які працюють разом як гігантський радіотелескоп. Вона зосередилася на так званому Band 3, де частоти лежать у діапазоні приблизно 90,642–93,151 ГГц .

Спочатку ці дані збиралися не для пошуку інопланетян, а для вивчення звичайних астрономічних об’єктів. Однак будь-який спрямований на небо радіотелескоп неминуче «захоплює» світло від безлічі зірок у полі зору, навіть якщо астрономи націлювалися лише на одну.

Раніше кількість таких «побічних» зірок оцінювали за допомогою каталогу Gaia — виходило близько 288 000 зірок у межах одного SETI-огляду з 1327 спостережень. Мейсон пішла далі й застосувала до цих даних так звану Бесансонську галактичну модель — детальну комп’ютерну модель Чумацького Шляху.

Ця модель дозволяє оцінити, скільки й яких саме зірок потрапляє в поле зору телескопа, навіть якщо їх немає в конкретному каталозі. У результаті виявилося, що той самий набір спостережень фактично охоплює вже не сотні тисяч, а близько 6,1 мільйона зірок.

Техносигнатур у цих даних не знайшли. Але головний результат інший: ми раптом зрозуміли, що навіть «маленькі» за часом спостереження можуть містити величезну кількість потенційних зоряних систем, де теоретично могли б бути штучні сигнали.

Що це означає для полювання на техносигнатури

Поки що SETI не має жодного підтвердженого сигналу від інопланетної цивілізації. Один із найвідоміших кандидатів — сигнал Wow! , зафіксований 15 серпня 1977 року астрономом Джеррі Р. Ехманом (Jerry R. Ehman). Це був дуже гучний 72-секундний сплеск, який так вразив дослідника, що він написав на роздруківці «Wow!». Але повторити чи пояснити його досі не вдалося.

На цьому тлі підхід Мейсон не обіцяє миттєвого відкриття, але радикально розширює «карту» того, що вже було перевірено. Якщо раніше ми думали, що прослухали умовно «кілька кварталів» у місті під назвою Галактика, то тепер виявляється, що ми мимохідь заглянули ще й у десятки сусідніх районів.

Поєднання високочастотних спостережень із галактичними симуляціями дає змогу точніше сказати: де ми вже шукали, скільки зірок охопили й куди варто спрямувати наступні спроби. Це не доказ існування інопланетян, але важливий крок до того, щоб наші пошуки стали менш «сліпими».

Цікаві факти

• 🛰 Сигнал Wow! тривав лише 72 секунди, але став найвідомішим кандидатом на техносигнатуру, який так і не вдалося повторити.
• 🔭 Один і той самий набір спостережень ALMA, переоцінений за допомогою галактичної моделі, збільшив кількість врахованих зірок більш ніж у 20 разів.
• 📡 Міліметровий і субміліметровий діапазони майже не досліджені для SETI, хоча активно використовуються для вивчення народження зірок і планет.

FAQ

Це вже відкриття інопланетян чи лише новий метод пошуку?

Йдеться саме про новий підхід до аналізу даних і вибору частот, а не про виявлення сигналу. У досліджених архівних спостереженнях ALMA техносигнатур не знайшли, але тепер астрономи краще розуміють, скільки зірок фактично було перевірено.

Чому міліметрові частоти раніше майже не використовували для SETI?

Традиційно вважалося, що «водяна дірка» — найлогічніше місце для міжзоряного зв’язку, тож ресурси спрямовували саме туди. Міліметровий діапазон використовували переважно для вивчення міжзоряного газу й пилу, а не для пошуку штучних сигналів.

Чи можна тепер «переперевірити» інші архіви телескопів на високих частотах?

Робота Мейсон показує, що це перспективний шлях: старі спостереження, зроблені з іншою метою, можуть виявитися прихованими SETI-оглядами. Якщо до них застосувати подібні моделі Галактики, можна різко збільшити кількість зірок, які вважаються вже «прослуханими».

Наскільки це наближає нас до відповіді на питання «чи ми одні у Всесвіті»?

Безпосередньої відповіді це не дає, але робить пошук системнішим і ширшим. Чим краще ми знаємо, де й що вже шукали, тим точніше можемо планувати майбутні експерименти й тим менше шансів пропустити слабкий або нетиповий сигнал.

🤯 Виявляється, навіть звичайні астрономічні спостереження можуть приховувати мільйони потенційних «адрес», де ми вже шукали інопланетні сигнали, самі того не усвідомлюючи. Це змушує по-новому подивитися на Всесвіт: можливо, відповідь на запитання «чи ми одні» давно захована в горах даних, і тепер справа за тим, щоб навчитися ставити до них правильні запитання.

Наука