Вчені розкрили таємницю скам’янілості, залишеної в Арктиці майже 80 років тому

13 серпня 2026 р. 21:16

13 серпня 2026 р. 21:16

Знахідку зробили на Бьорнейє, або Ведмежому острові, що входить до архіпелагу Шпіцберген.

Вчені першої експедиції розуміли, що перед ними — великий скам’янілий скелет, але повністю витягти й транспортувати його в суворих арктичних умовах не вдалося. Вони забрали лише частину кісток і сфотографували решту фрагментів.

Згодом дослідники практично втратили надію, що скам’янілість пережила морози, вітер та опади.

Але в 1984 році — через 36 років після першої знахідки — норвезька експедиція несподівано виявила її знову.

Стан знахідки був уже значно гіршим: частина кісток зникла, інші потріскалися й зруйнувалися. Після тижневих розкопок решту фрагментів нарешті вдалося вивезти.

Деталі

Найцікавіше сталося через багато років, коли фахівці остаточно підготували матеріал до дослідження.

Палеонтологи зрозуміли, що перед ними представник плагіозавридів — незвичайних водних темноспондилів тріасового періоду. Ці тварини відрізнялися надзвичайно широкими й плоскими головами та мешкали у водоймах, де могли чекати на здобич.

Однак арктичний екземпляр виявився абсолютно незвичайним навіть серед них.

Частина черепа була знищена за десятиліття перебування під відкритим небом. Щоб відновити її, дослідники звернулися до фотографій, зроблених ще в 1948 році.

Саме старі знімки дозволили реконструювати ті елементи, яких сьогодні вже не існує.

Реконструкція показала вражаючі розміри.

Череп тварини сягав приблизно 70 сантиметрів у ширину, але лише близько 21 сантиметра в довжину. Зверху він нагадував величезне півколо або бумеранг.

Сама тварина, за оцінками дослідників, виростала приблизно до 2,7 метра.

За своїми розмірами воно значно перевершувало інших відомих плагіозавридів. Вчені виділили знахідку в новий вид і назвали його Arctobatrachus urdensis.

Велика паща та зуби вказують на те, що це був великий хижак. Однак називати його беззаперечним «верховним хижаком» екосистеми поки що передчасно: однієї анатомії недостатньо, щоб повністю відтворити харчовий ланцюг.

Плагіозавриди були дуже незвичайними тваринами.

Їхні тіла ставали дедалі плоскішими, а голова — надзвичайно широкою. Деякі представники групи, ймовірно, більшу частину часу проводили біля дна водойм і різко розкривали пащу, засмоктуючи здобич, що опинилася поблизу.

Але Arctobatrachus urdensis цікавий не лише своїми розмірами.

Аналіз його місця на еволюційному дереві показав, що він належав до ранніх представників плагіозавридів. Це дозволяє краще зрозуміти, як поступово сформувалася їхня характерна плоска будова тіла.

Дослідники припускають, що ранні форми були більш рухливими плавцями, а пізніше деякі представники групи перейшли до менш рухливого способу життя.

Незважаючи на зовнішню схожість та поширений опис як «амфібієподібної тварини», Arctobatrachus не варто уявляти як величезну сучасну саламандру чи жабу.

Він належав до темноспондилів — давно вимерлої групи древніх чотириногих, яка була широко поширена в палеозої та мезозої.

Новий вид жив у тріасовому світі, понад 200 млн років тому, коли екосистеми Землі продовжували перебудовуватися після найбільшого масового вимирання в історії планети.

Чому це важливо

Історія Arctobatrachus urdensis незвичайна навіть за мірками палеонтології.

Ключова частина скам’янілості десятиліттями перебувала під відкритим небом в Арктиці й частково зруйнувалася ще до того, як вчені змогли її повноцінно дослідити.

Але фотографії, зроблені майже 80 років тому, зберегли інформацію, втрачену в самому викопному матеріалі.

У результаті знахідка, яку в 1948 році фізично не змогли забрати цілком, через десятиліття виявилася новим видом і найбільшим відомим плагіозавридом.

Джерело

Дослідження: Rainer R. Schoch, Sanjukta Chakravorti, Florian Witzmann, Franz-Josef Lindemann. Гігантський плагіозаврид-темноспондил з Бйорнёя (Свальбард, Норвегія) та походження будови тіла плагіозавридів .

Журнал: Papers in Palaeontology, 2026.

Наука