Супутникові дані спростовують шкільну модель двох припливних валів

19 серпня 2026 р. 11:25

19 серпня 2026 р. 11:25

Глобальний аналіз супутникових та берегових вимірювань рівня моря показав, що реальні припливи часто не відповідають знайомій зі шкільних підручників картинці двох симетричних водяних валів на протилежних боках Землі. Про це йдеться в роботі, на яку звертає увагу видання SciTechDaily .

Покоління учнів вивчали припливи як результат дії гравітації Місяця, що нібито формує два широкі підвищення рівня океану — один вал, спрямований до Місяця, і другий на протилежному боці планети. Команда дослідників на чолі з Юнфеном Яном (Yongfeng Yang), Цзяцзя Юанем (Jiajia Yuan) та Мін’юанем Фаном (Mingyuan Fan) вирішила перевірити, чи справді ці припливні вали можна побачити в реальних даних.

Як перевірили класичну модель припливів

Питання про фізичну реальність «подвійного валу» обговорюється ще з XVIII століття, але зазвичай як теоретична схема, що пояснює основну дію гравітації Місяця. У підручниках з фізики, океанографії та географії, а також на освітніх сайтах на кшталт NOAA, National Geographic чи NASA, часто показують саме таку спрощену картинку.

Щоб безпосередньо перевірити цей опис, дослідники проаналізували припливи в 362 370 точках Світового океану за даними супутника Jason-3 (AVISO) за 2021 рік. Вони порівнювали моменти високої та низької води з так званим «місячним кутом» — кутом між напрямком на певну точку океану та напрямком на Місяць відносно центра Землі.

Класична модель передбачає, що в діапазонах місячних кутів 0°–60° та 120°–180° мають розташовуватися припливні вали, тобто там частіше повинні спостерігатися високі води. Натомість у проміжку 60°–120° очікується «западина» з переважанням відпливів.

Що показали супутники та берегові станції

Результати виявилися протилежними до підручникових очікувань. Серед 175 402 точок у «зонах валів» (0°–60° та 120°–180°) 56,84% випадків припадали на низьку воду і лише 43,16% — на високу. Тобто там, де модель обіцяє підвищений рівень, частіше спостерігався відплив.

У «зоні западини» з кутами 60°–120° , де класична схема передбачає зниження рівня, картина була зворотною: серед 186 968 точок 56,38% випадків становили високі води, а низькі траплялися рідше.

Автори підсумовують, що ці спостереження «безпосередньо суперечать фізичному існуванню двох водяних валів на поверхні Землі».

Щоб перевірити, чи не є це особливістю саме супутникових даних, команда проаналізувала також вимірювання з 166 берегових припливомірних станцій за серпень 2014 року. Виявився той самий загальний малюнок: низькі води переважали при місячних кутах 0°–60° та 120°–180°, тоді як високі частіше траплялися між 60° та 120°.

Чому модель двох валів не працює в реальному океані

Фахівці з припливів давно сумнівалися, що в реальних океанах можуть сформуватися два ідеальні вали, адже на рух води сильно впливають континенти, форма океанічних басейнів, сила Коріоліса та тертя об дно. Однак, за словами авторів, донині ці сумніви здебільшого залишалися теоретичними й не підкріплювалися настільки масштабним спостережним аналізом.

У статті також розглядається альтернативне пояснення, згідно з яким припливи виникають не стільки через «підтягування» води в два вали, скільки через коливання самих океанічних басейнів . У цій моделі гравітація Місяця деформує тверду Землю, витягуючи її. Коли така деформована планета обертається, окремі ділянки океанічного дна періодично піднімаються й опускаються, змінюючи глибину води та спричиняючи цикли припливів і відпливів.

Механізм «деформація твердої Землі змушує морську воду рухатися» узгоджується з отриманими даними: низькі води частіше спостерігаються там, де тверда оболонка Землі піднімається вгору (вода стає мілкішою), а високі — там, де вона стискається й опускається (утворюється більша глибина).

Таким чином, результати не заперечують роль гравітації Місяця, але ставлять під сумнів буквальне існування двох симетричних водяних валів, як це часто малюють у підручниках. Натомість вони підтримують більш складну картину, де ключову роль відіграє деформація твердої Землі та резонансні коливання океанічних басейнів.

Наука