Учений поставив під сумнів «динозаврів» у наскельних малюнках сан

21 вересня 2026 р. 18:28

21 вересня 2026 р. 18:28

Припущення про те, що народи сан на півдні Африки зображували динозаврів та вимерлих тварин з бивнями, не отримали достатнього підтвердження. Автор дослідження в журналі Southern African Humanities повторно вивчив два відомі випадки й дійшов висновку, що попередні інтерпретації ґрунтувалися на слабких доказах.

За версією Девіда Вітелсона з Оксфордського університету, у першому випадку міфологічний образ помилково пов’язали з динозавром, хоча архівні розповіді описують персоніфіковану степову пожежу. У другому випадку «бивні» на малюнку могли виявитися слідами окремого шару чорної фарби, частково зміненого вивітрюванням.

Деталі

Робота присвячена двом прикладам геоміфологічної інтерпретації. Так називають спроби пов’язати міфи та традиційні зображення з реальними геологічними об’єктами, включаючи скам’янілості. Вітелсон не стверджує, що корінні народи не могли помічати викопні рештки. Його питання полягає в іншому: чи дозволяють конкретні джерела зробити висновок, що саме ці знахідки породили певні сюжети та малюнки.

Перший випадок пов’язаний із червоною фігурою, яку палеонтолог Поль Елленбергер та його колеги у 2005 році розтлумачили як слід динозавра. Вони припустили, що сан могли спробувати зобразити птахоподібну істоту, яка залишила подібні відбитки, і пов’язали її з персонажем оповідань народу ǀXam на ім’я ǁKhwai-hemm.

Вітелсон звернувся до рукописів цифрової колекції Бліка та Ллойда, де зафіксовані оповіді народу ǀXam XIX століття. У них ǁKhwai-hemm — не стародавнє чудовисько, а уособлення пожежі, яка спалює все на своєму шляху після того, як його обманює бог-богомол ǀKaggen. Дослідник також не знайшов пісень про стародавні сліди чи перекази про викопні кістки, які пов’язували б цей образ із динозаврами.

Витоки такого тлумачення можуть сягати 1930 року. Тоді дванадцятирічний Елленбергер побачив і замалював старі зображення, а незвичайну червону форму сприйняв за слід динозавра. Пізніше це раннє враження стало частиною наукової гіпотези, яку почали цитувати інші автори.

Другий випадок набув широкої популярності після публікації 2024 року. Палеонтолог Жюльєн Бенуа припустив, що довга тварина з опущеними вниз «бивнями» на так званій панелі «Рогої змії» могла бути натхненна скам’янілостями дицинодонтів. Ці вимерлі рослиноїдні синапсиди мешкали задовго до появи людей, а їхні рештки зустрічаються в південноафриканському басейні Кару.

Бенуа спирався, зокрема, на стару копію наскельного малюнка, виконану Джорджем Стоу, та відомості, отримані ним від жінки з племені сан, записаної під ім’ям Коуке. Вітелсон зазначає, що копії Стоу могли змінювати розташування та колір елементів, а відповіді інформантки пройшли через переклад та уявлення самого збирача.

Вітелсон відвідав оригінальний малюнок, заново його сфотографував і підкреслив ледь помітні деталі за допомогою цифрових методів. За його інтерпретацією, дві сіруваті смуги, прийняті за бивні, являють собою розмазаний чорний пігмент, можливо нанесений в інший час. Їхнє розташування та форма не відповідають бивням дицинодонта, а світлий відтінок міг з’явитися після втрати поверхневого шару фарби.

Дослідник вважає, що основний образ, найімовірніше, належить до добре відомої в мистецтві та оповіданнях сан категорії «дощових тварин». Але навіть ця атрибуція залишається інтерпретацією: стан розпису, накладення зображень та історія документування не дають змоги відтворити задум художника з повною впевненістю.

Чому це важливо

Суперечка показує, наскільки легко сучасна наукова дисципліна може заповнити прогалини в знаннях про іншу культуру власними поняттями. Схожість нечіткого силуету з динозавром або дицинодонтом сама по собі ще не доводить, що художник бачив скам’янілість і спробував реконструювати вимерлу тварину.

Для таких висновків потрібен ланцюжок незалежних свідчень: надійна фіксація зображення, підтверджений культурний контекст, розповіді про відповідну істоту та підстави пов’язувати їх саме з викопними рештками. У розглянутих випадках, на думку автора, цей ланцюжок розривається.

Це особливо важливо під час роботи з усними традиціями корінних народів. Романтична ідея про «палеонтологію до палеонтології» може виглядати поважно, але без доказів вона приписує спільноті чужу систему пояснення світу й затуляє зміст її власних оповідей.

При цьому нове дослідження не спростовує саму можливість того, що мешканці регіону знаходили й осмислювали скам’янілості. Воно оцінює лише два конкретні аргументи й вимагає більш суворої теорії та методики, перш ніж на основі міфів і наскельного мистецтва робити висновки про розуміння вимерлих тварин.

Обмеження роботи пов’язане й із характером матеріалу: пошкоджені розписи, історичні копії, переклади та архівні записи допускають кілька тлумачень. Тому результат точніше описувати як переконливу критику попередніх доказів, а не остаточне відтворення первісного змісту зображень.

Джерело

David Witelson. Arguments and evidence in rock art research: an assessment of two geomythological cases . Southern African Humanities, 2026, том 39, сторінки 1–38. Стаття опублікована 24 липня 2026 року.

Додатковий контекст: The monsters that weren't: Dinosaur and tusked-beast claims in San rock art unravel , Phys.org, 19 вересня 2026 року; а також вихідна гіпотеза 2024 року про можливе зображення дицинодонта в PLOS ONE.

Наука