Вчені з’ясували, чому видалення мікропластику не гарантує повного очищення води

09 жовтня 2026 р. 12:12

09 жовтня 2026 р. 12:12

Дослідники з Польщі встановили, що хімічні добавки можуть продовжувати виділятися з пластикових матеріалів навіть після початку процесу відокремлення мікропластику.

Про це йдеться в дослідженні, опублікованому 2 жовтня 2026 року в журналі Scientific Reports.

Автори роботи вивчали взаємодію мікропластику, розчинених хімічних сполук, що виділяються пластиком, та магнетиту — мінералу з хімічною формулою Fe₃O₄, який має магнітні властивості.

Магнетит розглядається в технологіях водоочищення як матеріал, здатний взаємодіяти з забруднюючими частинками. Завдяки його магнітним властивостям утворені сполуки та агрегати можна відокремлювати від води за допомогою магнітного поля.

Дослідників цікавило, наскільки ефективно такий підхід працює, коли у воді одночасно присутні пластикові частинки та хімічні речовини, що виділилися з них.

Для експериментів використовували кілька різновидів матеріалів, зокрема частинки зносу автомобільних шин, частинки полівінілхлориду з труб та еталонні полімерні матеріали.

Це важливо для оцінки забруднення, оскільки пластик потрапляє в навколишнє середовище не лише у вигляді упаковки чи побутових відходів. Джерелами дрібних частинок також можуть ставати автомобільні шини, труби та інші вироби.

Експерименти показали, що магнетит швидко викликає гетероагрегацію — об’єднання частинок різних матеріалів у більші утворення.

У результаті мікропластик з'єднувався з частинками магнетиту, після чого такі агрегати можна було відокремлювати магнітним способом.

Дослідники підтвердили утворення цих структур за допомогою скануючої електронної мікроскопії, інфрачервоної спектроскопії та магнітних вимірювань.

Аналіз також не виявив помітних хімічних змін у досліджуваних полімерах у результаті утворення агрегатів.

Однак ефективність магнітного відокремлення залежала від кількох факторів.

Вчені встановили, що магнітні властивості утворених агрегатів змінювалися залежно від типу полімеру, кислотності середовища та організації частинок усередині агрегату.

Паралельно дослідники вивчали розчинені органічні сполуки, пов’язані з пластиком.

Магнетит міг зв’язувати частину цих речовин, але ступінь їх видалення залежав від фізико-хімічних властивостей конкретних сполук.

Особливу увагу приділили фталатам — групі хімічних речовин, які можуть використовуватися як добавки до пластикових матеріалів.

Експерименти з частинками зносу шин показали, що виділення фталатів тривало навіть після швидкої агрегації мікропластику під дією магнетиту та його відокремлення.

Таким чином, видалення твердих пластикових частинок не призводило до негайного припинення виділення хімічних добавок із полімерного матеріалу.

Автори використовували статистичний аналіз та дослідницьке моделювання методом Random Forest, щоб оцінити взаємозв’язки між досліджуваними параметрами.

Отримані результати показали, що під час очищення води необхідно враховувати два взаємопов’язані процеси: видалення твердих пластикових частинок та наявність розчинених хімічних сполук.

При цьому дослідження проводилося в контрольованих експериментальних умовах. Воно не доводить, що конкретні системи очищення питної води пропускають небезпечні концентрації таких речовин, і не встановлює рівень ризику для споживачів.

Автори підкреслюють, що оцінка ефективності технологій із застосуванням магнетиту повинна враховувати як тверді частинки мікропластику, так і розчинену фракцію забруднення, пов’язаного з пластиковими матеріалами.

Джерело: Nature .

Наука