Європейські річки очищуються, але відстають від екологічних цілей 2030 року

13 жовтня 2026 р. 11:17

13 жовтня 2026 р. 11:17

Річки Європи стають чистішими, але цього може не вистачити, щоб вкластися у встановлені екологічні цілі до 2030 року. До такого висновку дійшло дослідження команди Марії Пачес Хінер (María Pachés Giner) та Ремедіос Мартінес з Інституту водного та екологічного інжинірингу Політехнічного університету Валенсії, про яке повідомляє Scienmag . Робота опублікована в журналі Environmental Science and Pollution Research.

Вчені проаналізували дані про якість води, зібрані по всій Європі в 2015–2021 роках. Вони підтвердили загальне зниження рівня забруднення, але водночас показали, що швидкість цих змін значно нижча, ніж потрібно для досягнення погоджених екологічних орієнтирів до кінця десятиліття.

Що саме вимірювали вчені

Дослідження охопило дані з вісімнадцяти європейських країн, отримані зі звітів Eurostat, статистичного відомства ЄС. Автори зосередилися на двох ключових показниках екологічного стану річок:

• Біохімічне споживання кисню (BSK) — відображає навантаження органічним забрудненням. Чим воно вище, тим більше кисню витрачають мікроорганізми на розкладання органічної речовини, і тим вищий ризик, що у воді не вистачатиме кисню для риб та інших водних організмів.
• Концентрація фосфатів — пов’язана насамперед із надходженням поживних речовин з аграрних угідь, промисловості та міських стоків. Надлишок фосфатів запускає евтрофікацію — вибухове зростання водоростей і рослин, що може задушити екосистему, створити «мертві зони» та погіршити джерела питної води.

Разом ці два параметри дають стислий, але інформативний «зріз» антропогенного тиску на річкові екосистеми.

Де ситуація поліпшується, а де — ні

Результати частково виявилися обнадійливими. Органічне забруднення зменшилося у 14 з 18 досліджених країн у період з 2015 по 2021 рік, а концентрація фосфатів — в 11 з 16 країн, для яких було достатньо даних.

Сім країн нині перебувають у відносно сприятливому становищі, а п’ять із них — Фінляндія, Естонія, Ірландія, Італія та Данія — отримали загалом позитивну оцінку. Однак дослідники попереджають: навіть ці лідери мають щонайменше зберігати, а частіше — посилювати наявні природоохоронні заходи, щоб утримати рівень забруднення в межах стійких значень.

Лише одна країна, Словенія , рухається траєкторією, повністю сумісною з екологічними цілями на 2030 рік. Це підкреслює, наскільки більшість європейських держав поки що відстають від власних амбіцій.

На іншому полюсі — Бельгія, Болгарія, Литва, Румунія, Швеція та Іспанія, які стикаються з найбільшими викликами. Найкритичніша картина в Іспанії та Болгарії, де високий рівень забруднення поєднується з несприятливими тенденціями принаймні за частиною показників.

В Іспанії виявлено особливо тривожний парадокс: навантаження органічним забрудненням хоч і знизилося, але все ще залишається високим, а концентрації фосфатів у 2015–2021 роках навіть зросли. Така комбінація означає, що іспанські річки фактично віддаляються від цілей 2030 року, а не наближаються до них.

Статичний стан проти траєкторії змін

Однією з ключових ідей роботи є розрізнення поточного стану річки та її динаміки. Відносно чиста сьогодні річка може рухатися у неправильному напрямку, тоді як помірно забруднена — покращуватися досить швидко, щоб досягти прийнятного стану в задані строки.

Звичні моніторингові звіти зазвичай фіксують «моментальний знімок» — концентрації забруднювачів у певний рік. Натомість для прийняття ефективних рішень потрібне розуміння швидкості змін: чи наближається система до цільових показників і з якою швидкістю.

Щоб вимірювати саме траєкторію, команда запропонувала новий індикатор Human Pressure on River Ecosystems (HPRE) — «Людський тиск на річкові екосистеми». Методика перетворює різнорідні дані Eurostat у єдину шкалу від 0 до 100, поєднуючи біохімічне споживання кисню та концентрацію фосфатів в інтегральний показник людського впливу.

HPRE дозволяє не лише зафіксувати поточний стан кожної країни, а й оцінити її прогрес у часі та, головне, ту швидкість покращення, яка була б необхідна для досягнення стійких рівнів забруднення до 2030 року. У цьому сенсі індикатор працює радше як навігаційний прилад, а не як проста «табель успішності».

Політика, сільське господарство та обмеження індикатора

За словами авторів, у багатьох регіонах помітні покращення пов’язані з розбудовою систем збору та очищення стічних вод і з регулюванням скидів поживних речовин. Це підтверджує, що природоохоронні заходи останніх десятиліть працюють.

Однак масштаби й темпи цих зрушень поки що недостатні. Зменшення забруднення відбувається надто повільно і нерівномірно, щоб гарантувати досягнення спільних європейських цілей у встановлені строки. Яскравий приклад — ситуація з фосфатами в Іспанії, де, як підкреслюють автори, потрібне суттєве посилення контролю за надходженням поживних речовин у річки.

Цей висновок особливо важливий для аграрної політики, адже фосфати тісно пов’язані зі змивом мінеральних добрив, відходами тваринництва та стоками очисних споруд, які спочатку не проєктувалися для видалення поживних речовин.

Разом із тим дослідники наголошують на обмеженнях свого інструменту. HPRE базується лише на двох хімічних параметрах і не може сам по собі дати повну екологічну оцінку стану річок. Для цього потрібно доповнювати його біологічними показниками (наприклад, станом рибних популяцій) і гідроморфологічними характеристиками, а також даними про інші забруднювачі.

Команда також зіткнулася з практичною проблемою: наявність даних суттєво різниться між країнами. Для аналізу тенденцій щодо фосфатів повної інформації вистачило лише по 16 із 18 держав.

Що потрібно для досягнення цілей 2030 року

Автори дослідження з IIAMA-UPV доходять висновку, що для реального покращення стану європейських річок потрібні суворіші обмеження на скиди з міст, промисловості та сільського господарства, а також гармонізація систем моніторингу й більш повні та послідовні часові ряди даних.

Попри складну картину, дослідження пропонує стримано оптимістичний погляд: річкові екосистеми Європи здатні до відновлення, а ефективні інструменти політики вже відомі. Ключове питання полягає в тому, чи зможуть уряди достатньо швидко посилити ці заходи, щоб вирівняти нинішню траєкторію з цілями, які вони самі задекларували на 2030 рік.

Наука