Супутники показали, що крижані урвища Антарктиди здатні стабілізуватися

20 жовтня 2026 р. 00:01

20 жовтня 2026 р. 00:01

Нові супутникові дані свідчать, що високі крижані урвища Антарктиди можуть бути стійкішими, ніж вважалося раніше. Команда з Массачусетського технологічного інституту (MIT) та Океанографічної установи Вудс-Гоул (WHOI) проаналізувала понад 15 000 урвищ і виявила природні механізми стабілізації, які можуть пом’якшити найпохмуріші прогнози підйому рівня моря. Про це йдеться в матеріалі SciTechDaily .

Що таке нестабільність крижаних урвищ і чому її боялися

Льодові шельфи Антарктиди діють як «упори», що стримують льодовиковий щит позаду них. У міру потепління ці шельфи тануть і руйнуються, оголюючи круті крижані стіни — урвища. Існувала гіпотеза морської нестабільності крижаних урвищ (MICI): якщо урвище перевищує критичну висоту, воно обвалюється під власною вагою. Якщо за ним відкривається ще вищий обрив, процес може повторюватися, запускаючи лавину руйнувань углиб льодовикового щита та різко прискорюючи підйом моря.

Більшість моделей льодовикових щитів, які враховували цю нестабільність, використовували лише один параметр — висоту урвища. Після досягнення приблизно 100 метрів така модель передбачала «некерований» відступ льоду.

Чотири роки спостережень за 15 тисячами урвищ

Щоб перевірити, як поводяться урвища в реальності, дослідники використали дані супутника NASA ICESat‑2. Його лазерний альтиметр вимірює висоту льодових щитів, льодовиків, морського льоду та рівень океану в полярних регіонах. Команда аналізувала вимірювання, зроблені кожні три місяці з 2019 по 2023 рік, відстежуючи висоту та зміни урвищ у часі.

У середньому антарктичні урвища мали висоту близько 30 метрів , тобто значно нижчу за критичний поріг. Лише небагато з них перевищували 100 метрів — приблизно як Статуя Свободи. Саме на цих найвищих ділянках команда зосередила детальний аналіз.

Дослідники виділили чотири найвищі урвища в різних регіонах Антарктиди. Вони сягали приблизно 100 метрів, а максимальна висота становила 127 метрів . Спостереження показали, що ці урвища справді зазнавали швидкого обвалу, а льодовик у цих місцях відступав навіть швидше, ніж передбачали моделі.

Однак цей прискорений відступ виявився нетривалим: згодом лід знову розтікався у бік океану, а урвища стабілізувалися.

Рельєф дна та «схуднення» льоду як природні запобіжники

Щоб пояснити несподівану стабілізацію, команда спершу звернула увагу на форму дна під льодом. Там, де основа відносно пласка, зміни висоти поверхні льоду добре відображають зміну його товщини. Але якщо під льодом є підвищення, частина приросту висоти припадає на саму сушу, а шар льоду над нею стає тоншим.

Такі підняття можуть діяти як «лежачі поліцейські» для відступу льоду: тонший лід над підвищенням менш схильний до подальших обвалів. Порівнявши дані про рельєф Антарктиди, дослідники побачили, що стабілізація урвищ часто збігалася з ділянками, де дно піднімалося.

Ще один механізм — швидке «виснаження» високих урвищ. Команда виявила, що чим вищим є урвище, тим швидше воно тоншає під час обвалів, перетворюючись на нижчу й стійкішу стіну. Це природно обмежує подальшу нестабільність.

На думку авторів, для коректного врахування нестабільності крижаних урвищ у моделях критично важливо знати як рельєф ложа льодовика, так і швидкість тоншання льоду, а не лише висоту урвища.

Підтримка з боку крижаного «меланжу» та морської води

Важливі підказки дали й умови перед урвищами, з боку океану. У широкому супутниковому огляді урвища, які майже не зміщувалися, зазвичай мали товстіший меланж — кашоподібну суміш уламків айсбергів і морського льоду, що накопичується біля кромки льодовика.

Вимірювання показали: вищі урвища оточені товстішим меланжем, який може діяти як природна підпірка та додатково стабілізувати стіну льоду.

Супутникові дані також вказують, що глибша вода перед урвищем може допомагати йому триматися. Морська вода частково підтримує лід знизу та тисне на нього, зменшуючи ймовірність обвалу.

Що це означає для прогнозів рівня моря

Спостереження показали, що в періоди активного відступу урвища руйнувалися швидше, ніж передбачали моделі, що вказувало б на більший внесок Антарктиди в підйом рівня моря. Однак завдяки виявленим механізмам — підняттю дна, швидкому тоншанню високих урвищ, підтримці меланжем і водою — цей відступ виявився короткочасним, а льодовики згодом стабілізувалися.

Це свідчить, що сценарій «некерованого» руйнування крижаних урвищ може бути менш імовірним, ніж припускали деякі попередні моделі. Водночас дослідники наголошують: для точних прогнозів підйому рівня моря потрібно детальніше враховувати локальний рельєф, властивості льоду та умови в океані перед урвищами.

Наука