Сталагміти показали, коли «ламалися» мусонні гойдалки Азії та Південної Америки

30 жовтня 2026 р. 18:01

30 жовтня 2026 р. 18:01

Азіатський та південноамериканський мусони зазвичай поводяться як кліматичні гойдалки: коли один посилюється, інший слабшає. Але новий 450-тисячолітній запис показав, що ця схема іноді порушувалася — вчені виявили десять епізодів, коли обидва мусони змінювалися синхронно.

Дослідження опубліковано в журналі Nature . Автори вважають, що такі винятки виникали, коли звичайний вплив орбітальних циклів Землі перекривали більш масштабні зміни температури, концентрації парникових газів та стану океанів.

Деталі

Команда Е. Дж. Олсона та співавторів відтворила історію південноамериканського літнього мусону за ізотопами кисню у сталагмітах із печер Перу. До аналізу увійшли 30 сталагмітів із трьох печер; їхній вік визначали радіометричними методами. Отриманий ряд охоплює приблизно 450 тисяч років, хоча в ньому є окремі прогалини.

Щоб переконатися, що ізотопний сигнал дійсно відображає зміни мусонних опадів, дослідники зіставили його з сучасними спостереженнями в печерах, озерними відкладеннями та іншими кліматичними архівами Південної Америки. Потім перуанський запис порівняли з довгими рядами даних про азіатський мусон.

Здебільшого дані підтверджують відому картину: мусони Північної та Південної півкуль змінювалися в протифазі й слідували приблизно 23-тисячолітньому циклу прецесії земної осі. Через це розподіл сонячної енергії між півкулями поступово змінюється, а разом із ним зміщуються зона міжтропічної конвергенції та області сильних мусонних дощів.

Однак автори виділили десять інтервалів, коли два мусонні режими рухалися в одному напрямку. У декількох періодах вони одночасно слабшали, зокрема під час переходів від льодовикових епох до тепліших умов. Два епізоди синхронного посилення припали на передостанній льодовиковий період, приблизно 194–135 тисяч років тому. Такі стани зберігалися тисячі років, після чого система поверталася до звичайної протифази.

Автори пов’язують ці винятки не з одним фактором. Порівняння з іншими палеокліматичними даними вказує на можливу роль концентрації парникових газів, температурної різниці між півкулями та температури поверхні Атлантичного й Тихого океанів. У статті це сформульовано як ймовірний механізм, а не як доведену єдину причину.

Чому це важливо

Робота показує, що зв’язок між великими мусонними системами не є незмінним. Орбітальні цикли задають загальний ритм, але під час великих кліматичних перебудов внутрішні процеси Землі можуть тимчасово змінити звичну схему.

Для кліматичних моделей такий 450-тисячолітній архів важливий як перевірка: модель має відтворювати не лише звичайну протифазу, а й рідкісні епізоди синхронної поведінки. Це може допомогти точніше оцінювати ризики значних змін у розподілі опадів у регіонах, де мусони визначають водопостачання, сільське господарство та роботу гідроенергетики.

При цьому дослідження не дає готового прогнозу для XXI століття і не показує, коли подібна синхронна зміна може повторитися в умовах сучасного потепління. Автори пропонують історичний орієнтир для перевірки механізмів і моделей, а не календар майбутніх посух чи злив.

Джерело

• E. J. Olson et al., «Interhemispheric monsoon dynamics over the past 450,000 years», Nature, 2026 . DOI: 10.1038/s41586-026-11166-3.
• Phys.org: огляд дослідження .

Наука